Дурний вухналь (18 липня)
Середа, 17 липня 2013, 22:33
Одному купцеві надзвичайно поталанило на торгах: він продав увесь свій товар, а до порожніх саков поклав декілька злитків золота і срібла.
Він, чоловік обачний, хотів якнайшвидше вернутися додому, тож не гаючись вирушив у дорогу.
Міцно прив'язав до сідла сакви, пришпорив коня і поскакав. Близько полудня купець зробив зупинку в невеликому містечку. Стаєнний слуга, який порав коня, зауважив небезпечну річ:"Пане, в підкові на правій передній нозі твого коня нема одного вухналя!"
"Дай мені святий спокій, - відказав купець, - залишилося шість верст. Гадаю, нічого тій підкові не станеться. Зараз я не маю часу".
Пополудні купець знову зупинився в якомусь заїзді й наказав дати своєму коневі оберемок вівса. Слуга, що працював у стайні, прийшов і сказав:
"Пане, на правій передній нозі твого коня погано тримається підкова. Якщо хочеш, я можу її прикріпити".
"Дай мені святий спокій, - відповів купець, за ті дві версти, що мені залишилися, нічого коневі не буде".
Умостився в сідлі й рушив далі. Скоро, однак, чоловік запримітив, що кінь усе частіше спотикається, а далі й припадати на ногу почав. Тривало це недовго. Врешті-решт кінь упав і зламав ногу. Купець розгубився, заметушився, врешті вирішив, що коня залишить, а сам піхотою піде далі. Ніч застала його на лісовій дорозі. Тут на нього напали розбійники і пограбували до нитки. Нещасний, побитий, купець на світанку доплентався до дому.
"Усе через той дурний вухналь!" - нарікав він.
Подружжя не зв'язати ланцюгами. Поєднати людей на довгі роки можна лише сотнями тонесеньких, майже непомітних ниточок. Але ми так сильно поспішаємо, що зазвичай і не помічаємо, як вони, одна по одній, рвуться.
Спохоплюємося, коли зненацька стається трагедія.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро