Неділя, 23 червня 2013, 23:37

Жила колись одна дівчинка на ім’я Цецилія її батьки дуже багато працювали. Це була гарна, щаслива сім’я. Лише одного бракувало, але це Цецилія завважила щойно у певний момент. Одного разу, коли Цецилія мала 9 років, вона вперше ночувала в домі своєї подруги Аделі. Коли прийшла пора на сон, мама Аделі відгорнула ковдру і кожну з них поцілувала надобраніч.

— Я люблю тебе, — сказала мама Аделі.

— І я тебе люблю, — прошепотіла дівчинка.

Цецилія просто згубила рівновагу і не могла заснути. Ніхто ніколи не цілував її на добраніч, ані не казав, що любить її. Дівчинка цілу ніч не спала, розмислюючи про це. «А прецінь так повинно бути».

Коли повернулася додому, навіть не привіталася з батьками — побігла до своєї кімнати. Чому мене ніколи не цілували? Чому не обіймали і не казали, що люблять?

Цецилія довго плакала, врешті заснула. Багато днів дівчинка ходила ображена. Нарешті постановила втекти з дому. Приготувала свій наплечник — але не знала, куди має податися.

Батьки здавались їй холодними, найгіршими у світі.

Раптом вона знайшла розв’язання.

Підійшла до своєї матусі і поцілувала її щоку, зі словами: «Я люблю тебе!» І потім побігла до батька й обійняла його. Надобраніч, татусю, — сказала вона. — Я люблю тебе!» І пішла до ліжка, залишивши оторопілих батьків у кухні.

Наступного ранку, коли прийшла снідати, також поцілувала маму і тата.

На автобусній зупинці стала навшпиньки і ще раз поцілувала маму, мовивши при цьому: «Па—па, мамусю, я люблю тебе».

Цецилія чинила так день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Часом батьки відсувалися, сухі й заклопотані. Або є сміялися з цього. Та Цецилія не здавалася. Вона — бо мала свій план і точно його здійснювала. Одного вечора, перед тим як іти спати, забула поцілувати матусю на прощання. За хвилину двері до її кімнати прочинилися і зайшла мати.

— А де мій поцілунок? — спитала, вдаючи ображену.

Цецилія сіла на ліжку і сказала:

— Ох, я забула!

Далі поцілувала маму і сказала:

— Я люблю тебе, мамусю!

Потім лягла і заплющила очі. Але мама залишилася з нею і врешті сказала:

— Я теж дуже тебе люблю!

Потім нахилилася і поцілувала Цецилію у щоку. А тоді з удаваною суворістю додала:

— Ніколи не забувай поцілувати мене перед сном!

Цецилія усміхнулася і сказала:

— Це більше не повториться!

Можливо, сьогодні також хтось чекає на «свій» поцілунок. Від тебе.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро