Вівторок, 18 червня 2013, 00:35

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.

Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки.

Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: "Чому так довго?"

Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.

Є ще один спогад, який буде зі мною завжди. Це стосується справжнього щоденного обряду - вечері.

Ми всі сідали до столу, а потім він, поклавши одну руку на плече матусі, казав: "А чи ви обидва знаєте, що у вас найдивовижніша на світі матуся?"

Це речення він любив повторювати кожного вечора.

Обряди, звичаї становлять вишкіл серця.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро