Понеділок, 10 червня 2013, 04:18

Хлопчик щось малював.Вчитель сказав: "Цікавий малюнок. Кого ти зобразив на ньому?"

"Це – Бог."

"Але ж ніхто не знає, який є Бог."

"Коли я закінчу малюнок, то знатимуть усі."

Невдовзі по народженні братика, маленька Сахі попросила батьків залишити її саму із немовлям. Дорослі занепокоїлися, бо знали, що чотирилітні діти частенько заздрять молодшим, а тому боялися, щоб Сахі бува не вдарила чи не штовхнула маля. Батьки сказали дівчинці: "Ні".

Проте Сахі не виявляла жодних ревнощів. Вона ставилась до братика напрочуд сердечно, а її прохання залишитись із ним наодинці ставали щораз наполегливіші. Врешті батьки погодилися.

Втішена, Сахі пішла до кімнатки, де лежав братик, і зачинила за собою двері, залишивши, однак, маленьку щілину. Отож зацікавлені батьки могли бачити й чути, що там діється. Вони спостерігали, як маленька Сахі спокійно підійшла до ліжечка, лягла поруч із братиком, майже притулившись до нього щокою, і вимовила: "Дитинко, розкажи мені про Бога. Бо я вже стала Його забувати."

(Дан Мілман)

Діти знають, який є Бог, але приходять у світ, який чинить усе, аби чим скоріш про Нього забули.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро