Неділя, 02 червня 2013, 01:19

Жив собі колись чоловік. Був він бідний, однак не журився - радів навіть із дрібниць. А ще в нього була мрія. Навколишній світ здавався йому сірим, жорстоким, безжальним, хворим. Чоловік страждав від цього. Якось зранку, коли він минав майдан, залитий сонячним світлом, йому спало на думку: «А якщо я розповідатиму людям історії? Може, мені вдасться розбудити у них прагнення добра й любови? А це допоможе їм стати щасливими».

Чоловік сів на лавці і став голосно розповідати. Старі, жінки і діти затримувалися на хвильку, аби його послухати. А потім поверталися і йшли своєю дорогою. Оповідач знав, що змінити світ за один день не вдасться, а тому не розчаровувався. Наступного ранку він повернувся на те саме місце і знову ділився з вітром найзворушливішими почуттями свого серця. Люди знову затримувалися, але було їх менше, ніж у перший день. Хтось висміював його, ще хтось казав, що він несповна розуму. Оповідач і далі незворушно вів свою бесіду.

Чоловік уперто щодня приходив на майдан, аби промовляти до людей, аби дарувати їм свої історії про любов і дива. Але зацікавлених було все менше й менше. Тепер оповідач залишився сам. Він промовляв до хмар і до тіней перехожих - але не здавався.

Врешті чоловік зрозумів, що не може - і не хоче - займатися чимсь иншим, окрім як розповідати свої історії, навіть якщо вони нікого не цікавлять. Він говорив із закритими очима, цілком віддаючись своїй оповіді. Його зовсім не турбувало, що не має жодного слухача.

Минали роки. Одного зимового вечора, коли він у сутінках розповідав якусь дивовижну історію, хтось потягнув його за рукав. Чоловік відкрив очі і побачив хлопця. Хлопець із насміхом спитав: «Хіба не бачиш, що тебе ніхто не слухає і ніколи слухати не буде? Чого, до біди, ти марнуєш свій час?»

«Я люблю своїх ближніх, - відповів оповідач, - і хотів би, щоб вони стали щасливими».

Хлопець розреготався.

«І що, божевільцю, чи вони стали такими?»

«Ні», - відповів чоловік, хитаючи головою.

«То чого ти вперся?» - спитав хлопець, несподівано перейнявшись співчуттям до співбесідника.

«Оповідав і оповідатиму історії аж до смерти. Раніше я хотів змінити світ... - на цьому слові чоловік замовк, а далі його погляд прояснів і він закінчив думку: - А тепер розповідаю, щоб світ не змінив мене».

«Бог є в нашому серці. Він каже нам, що ми маємо бути добрими», - написала одна дівчинка у зошиті з катехизму.

Катехитка спитала: «А якщо ти Його не слухаєш?»

Дівчинка, широко відкривши очі, відповіла: «Але Він увесь час це повторює».

Наполегливо, всупереч усьому, Бог постійно повторює свою історію.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро