У Великодню суботу роблять крашанки, або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах — «сливчать сливки».За народнім віруванням, крашанки готуються в суботу тому, що яйця, пофарбовані в п'ятницю, швидко псуються, а, бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.

Здебільшого фарбують у червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Для червоного беруть у крамниці червону фарбу і фуксин; для жовтого вживають суху торішню траву «свербель» або яблуневу кору; для синього — варять проліски, а для золотистого купують спеціяльні порошки. Вживають ще сушені ягоди бузини чорної, лушпиння цибулі, кору з чорноклена. Яєць красять 13 (мають тут на увазі 12 апостолів і Спа-ситель). Найбільше готують червоних крашанок. Не годиться робити чорних, бо вони нагадують про кров «лукавого». Перше фарбоване яйце зберігають і, як треба, підкурюють ним хворого на пропасницю.

 

«Яйця фарбують здебільшого в червоний колір, бо це нагадує про кров Спасителя. Вживають суху траву «серпій», варять її, а потім кидають у навар яйця: він фарбує їх у жовтий колір. Лушпиння з свячених яєць зберігають на підкурювання людей і худоби проти пропасниці. Селяни вірять, що в свяченому яйці є сорок милостинь і що в ньому перебуває „Дух святий".»

 

«Найбільше роблять червоних крашанок... Раніше випускали з яйця всю рідину, порожнє фарбували і вішали коло ікон; тепер цей звичай майже вивівся, бо хтось сказав, що тоді, коли гримить грім, „той, що під греблею сидить", ховається в порожніх крашанках...»

 

«В той день починають сливити сливки (сливчити) — писати писанки чи малювати... Ті наливають в горнець найкраще квасного борщу, бо добре, красне слив'яться сливки, всилують бразилію і варять. В той відвар вкладають яйця і по часі виймають готові сливки. У Велику п'ятницю не слив'ять, бо свято, аж в суботу і інші дні до провідної неділі... У великодну суботу пускають скарлущі з яєць на воду, аби рахмани спорзнилися».

 

Писанки

 

Звичай робити писанки та крашанки виник у нас в Україні дуже давно. У вісімдесятих роках XIX століття при розкопах Кривушанської могили археолог Уваров знайшов глиняні яйця. Такі ж яйця знайшов у 1908 році і Хвойко при розкопах на Полтавщині. Крім того, вчені порівнювали орнаменти на посудинах, що були знайдені при археологічних розкопах, з найстарішими орнаментами писанок і довели, що звичай розмальовувати писанки походить у нас на Україні ще з передхристиянських часів.

 

Найстаріший орнамент на писанках подекуди зберігається ще й досі. Він переважно геометричний: трикутники, спіралі, кола, сорококлинці, сорок гілок тощо. Все це — знаки різних ритуалів або священні числа. Колись, імовірно, все це в'язалося з атрибутами поганських богів. У християнські часи це вже набрало іншого змісту, і тепер число сорок, наприклад, пояснюється сорокденним постом або існуванням сорока святих мучеників.

 

В наш час в орнаментах писанок шукають не тільки історичного змісту, а й мистецтва. Тепер, крім традиційних, зустрічаються на писанках і нові, мистецьки досконаліші орнаменти.

 

Для кращого з'ясування та вивчення всі ці орнаменти вже давно намагаються клясифікувати. Одна з таких клясифікацій належить проф. М. Ф. Сумцову, що поділив орнаменти писанок на геометричні, рослинні, зоологічні, антропологічні та побутові.

 

Другий дослідник, К. В. Больсуновський, пропонував прийняти в основу клясифікації писанок такі назви, які подають самі писанчарки, а саме: «трав'янки», «голубці», «гребінчик», «хрестик», «безконечник».

 

Ще інші поділяють орнаменти писанок на такі групи:

 

а) історичні, що мають зв'язок з старовинним орнаментом;

 

б) самобутньо-нові;

 

в) випадкові орнаменти, що свідчать про багатство фантазії та високі мистецькі здібності нашого народу.

 

Ця остання клясифікація, здається, є найзручнішою для вивчення писанок, і нею тепер користуються найширше.

 

Що ж до самого звичаю писати писанки, то в Наддніпрянській Україні він, на превеликий жаль, занепадає. Причин цьому є багато, а найголовніша з них — економічний занепад селян за останнє тридцятиліття. Завдала великої шкоди і остання війна, бо найкращі зразки писанок, які зберігалися в музеях, знищені. Так, у київському музеї з колекції числом понад сім тисяч писанок не збереглось ані однієїі

 

Тяжко сподіватися, щоб в умовах колгоспного села цей вид мистецтва міг знову відродитися.

 

Західня Україна, а в першу чергу Гуцульщина, ще плекають мистецтво писанок, і дав би Бог, щоб воно там зберігалося якнайдовше.

 

Спосіб виготовлення писанок хоч і простий, проте вимагає неабиякого хисту, бо малювати на опуклій поверхні яйця значно тяжче, ніж на рівній поверхні полотна чи паперу.

 

Інструментом для виготовлення писанок є «кісточка» — це паличка з бляшаною трубкою на кінці. На сирому яйці кісточкою вимальовують розтопленим воском ті місця, що їх треба лишити незафарбованими: обвідки, крапки та оперізування. Спочатку фарбують яйце в ясній фарбі, наприклад, у жовтій. Після цього яйце виймають з фарби і кладуть, щоб висохло. Коли воно висохне, на ньому кісточкою наводять віск на ті місця, що мають лишитися жовтими. Потім фарбують у другій, цього разу темнішій фарбі. І так роблять доти, доки писанка не набере такого вигляду, якого хоче їй надати писанчарка.

 

Коли вже малюнок закінчений, писанки складають у череп'яну миску і кладуть у піч, де повинна бути температура 35—40° Цель-сія. Коли віск розтопиться і спливе з яйця, писанка готова.

 

Дуже вправно роблять писанки гуцулки. Проф. Д. Горнят-кевич розповідає, що йому доводилося спостерігати, як одна вже літня жінка на Гуцульщині зробила тридцять шість писанок впродовж одного дня, причому вона в цей день не покидала і своїх щоденних господарських справ — палити в печі, варити їсти, годувати тварини, доїти корів та ще й бавити малу дитину. Все це не перешкодило їй відтворити традиційний орнамент з високим мистецьким хистом.

 

На Лемківщині писанки пишуться голівкою шпильки, що зстрим кінцем устромлена в патик. Пишуть кривульки і колі-дята воском, що кипить у бляшаній коробці на залізній блясі або над вільним вогнем на триніжках. По писанні кидають до [)арби. Краски роблять з лушпиння цибулі, дубової кори, червоного, зеленого та блакитного паперу. Як пише Юліян Тарно-вич, лемківські писанки не багаті на вибагливий орнамент; вони іростенькі, але гарні. Кругле писані пасочки (тоншим кінцем цо середини) означають сонце, менші — зірки; іншими взора-га є квіти, хрестики, цятки і легка проба мережок. Писанки Звичайно одно- або двокольорові. Багато фарб до писання писанок лемки не вживають.

 

Ще жива традиція писанок і в Закарпатській Україні. Що ж ою мистецької якости, то вони, як нам здається, поступаються іеред писанками Гуцульщини і наближаються до лемківських іисанок.

Легенди

 

І

 

Про походження звичаю готувати на Великдень писанки та крашанки існує багато легенд. Наведемо деякі з них.

 

Легенди, записані на Поділлі, кажуть, що коли Ісус Христос воскрес, то він сказав воякам, які охороняли Його гріб: «Ідіть і скажіть усім людям, що Христос воскрес, а щоб вам повірили, то ось вам знак». При цьому Спаситель узяв з свого гробу крашанку і дав воякам. Відтоді і пішов звичай робити крашанки на Великдень.

 

Ніс убогий чоловік яйця в кошику на базар продавати, а в цей час жиди вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був тяжкий, і Спаситель падав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спа-сителя; він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов помагати Ісусові нести хрест — і ніс аж до місця розп'яття. Коли ж чоловік повернувся до свого копійка, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки.

 

Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдали-на прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. В Римі вона стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши: «Христос Воскрес!» Так вона почала свою проповідь.

 

На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив з св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там. жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.

 

На Уманщині кажуть, що жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: «Що в пелені?» — Христос каже: «Крашене та писане!» Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді — крашанки та писанки.

 

На Полтавщині є легенда, що писанки писала Мати Божа ще тоді, як Ісус маленький був: «дитина дуже тішилась тими цяцьками».

 

На Гуцульщині оповідають, що писанки писала Мати Божа і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Коли Мати Божа писала писанки, то плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому й вони, гуцули, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз.

 

На Гуцульщині ще є така легенда. Далеко в горах до високої стрімкої скелі залізними ланцюгами прикутий страшний нехрист. І той нехрист має дванадцять своїх посланців, що ходять по селах та містах і придивляються, як живуть люди. Все, що вони побачать або почують, розповідають нехристові. Коли посланці кажуть,- що люди живуть бідно і сваряться поміж собою, нехрист радіє і сміється так, що аж гори трясуться, а ланцюги його слабнуть. Якщо ж посланці кажуть, що між людьми згода й добро, нехрист сердиться, насуплює брови, а ланцюги міцніше стискають його погане тіло. Та найстрашніша для нехриста вістка, що люди ще пишуть писанки, що вони не забули цього звичаю: він тоді реве, як звір, рветься з усієї сили і б'ється головою об скелю так, що аж вогонь креше. З того постають грім і блискавка, а ланцюги його робляться тоді такі міцні, що годі їх розірвати.

 

II

 

Увечорі, після роботи, в добрих українських родинах батько, бувало, збирав своїх дітей і розповідав їм стару християнську легенду про те, що на Великдень, під час виносу плащаниці, саме тоді, коли весь народ хресним ходом обходить церкву, ангели виводять Спасителя з гробу, а святі сходять з образів і христосуються.

 

Колись цю легенду розповідали дуже урочисто, при запалених свічах або при вогнику лямпадки.

 

Була колись поширена в Україні ще така легенда. Від дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля, під тією скалою, де був Його гріб, головного сатану Вельзевула і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо Вельзевул перегризе все це від одного Великодня до другого, тоді буде кінець світу. Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось перегризе останній ланцюг — ще тільки один раз треба стиснути зубами. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес», то всі замки, двері і ланцюги Вельзевула відразу поновились, і він мусів гризти спочатку. А якби настав такий час, що люди перестануть співати «Христос воскрес», тоді сатана перегризе останній ланцюг, і буде кінець світу.

 

У Канівському повіті є така легенда:

 

Кажуть, що архангел Гавриїл об'явився Матері Божій саме в суботу і сказав їй: «Твій син воскресне з мертвих». Мати Божа саме снідала рибу: м'ясо об'їла, зосталися самі реберця. Пере-христилася вона та й каже: «Тоді мій Син воскресне, як ця риба оживе!» А риба — плюсь, та й ожила.

 

В Галичині поширена легенда, що жид їв когута (півня), а прийшов до нього наймит і каже: «Христос воскрес!» — Жид відповів: «Тоді воскресне, як цей когут оживе!» Як тільки він це сказав, кісточка до кісточки причепились, і когут ожив.

 

Є кілька легенд на тему: чи на Великдень справді великий день?

 

Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дождався він Великодня, то подумав собі: «Кажуть люди „Велик-день", а я ще побачу, чи й справді це день великий?» І ось на перший день Світлого Празника запріг волів та й пішов з наймитом орати. Люди в церкві Богові моляться, а він оре. Тільки що почали, може, десяту скибу одкидати, аж під землею щось загуло страшно — так, як часом далекий грім загуркотить — і Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю. А на тім місці стала могила. Вона й досі називається «Свиридова могила». Кажуть, що коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи наче чути, як хтось волів поганяє: «Гей, гей!». Великдень називається так тому, що в той час, коли Хрис-тос родився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечорі. А як жиди розп'яли Христа, дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.

 

Вірування

 

Серед народу є багато вірувань, які пов'язані з готуванням великодніх писанок та крашанок. Наведемо деякі з них.

 

На Поділлі вірять, що найкращий час починати роботу з писанками — це другий день після Хрестопоклінної неділі, а на Сорок Святих треба виписати сорок клинців. У Вербну неділю та на Благовіщення з писанками нічого не можна робити, — попсуються. Щоб писанки довго зберігались, їх треба варити в Чистий четвер.

 

Шкаралупу з крашанок треба поламати на найдрібніші шматочки, щоб відьма не могла нею набрати роси, бо тією росою вона може попсувати корів.

 

Якщо відьма вколе кого-небудь шкаралупою з писанки, той захворіє і «висхне».

 

Хустку, якою обтирають писанки, ховають — «щоб підкурювати нею бешиху».

 

Товчене на порошок лушпиння крашанки підсипають до кормів курям — «щоб краще неслися».

 

Шкаралупу з писанок чи крашанок в одних місцях викидають на стріху хати, а в других виносять на текучу воду.

 

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця або писанки — великий гріх. Хто буде товкти ногами свячене яйце, того Бог покарає хворобою.

 

Майже по всій Україні є вірування, що шкаралупою свяченої крашанки можна підкурювати хвору людину чи тварину від пропасниці.

 

Крашанка, а ще більше писанка, одержана на Великдень після першого христосування, зберігається — «бо вона відвертає напасті злого чоловіка». Крім того, така писанка «припинить пожежу». Дівчата вмиваються з першою крашанкою — «щоб кращими бути».'

 

На перший день Великодня вся нечиста сила пов'язана і сидить по закутках. Якщо, прийшовши з церкви, піти з згаданою вище крашанкою по закутках двору, котячи свячене яйце по всіх темних закамарках, то можна натрапити на чорта, який буде сидіти у шапці-невидимці. «Як здобудеш ту шапку — ща-етя твоє, матимеш усе, що захочеш. Та бережись, бо як схопить твою крашанку чорт — пропав ти, задушить нечиста сила».

 

«Якщо на Великдень вистоїш у церкві всю ніч з крашанкою в кишені і вислухаєш, не куняючи, утреню і обідню, то тоді тримай це яйце хоч і десять років — воно не зіпсується. Якщо з тим яйцем вистоїш у церкві великодню службу вряд 20 років, будеш бачити всяку нечисту силу, а найбільше відьми будуть чіплятися до тебе, щоб виманити у тебе те яйце. Якщо ж підеш з церкви, не вислухавши діяння і не діждавшись, поки дочитаються до Христа, і покладеш крашанку на стіл, то після обідні вона буде іншого кольору. Знай: відьма перемінила твою крашанку».

 

В ніч проти Великодня кладуть у миску з водою крашанку і мідний шаг — хто найраніше встане, тому шаг і крашанка Якщо в хаті є доросла дівчина, то всі стараються робити так, щоб це дісталося їй, — «щоб вона була найкраща в хаті».3

 

Прийшовши з церкви, одне яйце відкладають окремо. Після того, як розговіються, господар бере те свячене яйце, йде з ним у стайню до тварин і, проводячи крашанкою по спині кожної тварини так, щоб був хрест, каже: «Христос воскрес!». Потім обчищають у хаті це яйце від шкаралупи, кришать на дрібні частинки, змішуючи з висівками і дають їсти худобі. В інших випадках просиляють крізь це яйце нитку і вішають його цілим під повіткою. І одне, і друге робиться на те, «щоб скотина була здорова».

 

Свячені крашанки люди зберігають з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу свяченого яйця на вогонь і димом підкурюють хворого на пропасницю; від курячої сліпоти теж підкурюють таким же способом. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку і носять при собі доти, доки хвороба не минеться.

 

«Дороге яйце як крашене, а біле і в піст бачили, та ще в Петрівку побачимо».

 

Всі ці вірування свідчать про те, якого великого значення надавали наші предки писанкам та крашанкам. Для них це були речі, які мали магічну силу. Та це й не дивно, бо вірування в яйце у всіх європейських і неєвропейських народів має свою дуже стару і цікаву історію.

 

Ще в стародавні часи, далеко до народження Христа, азійські і семітські народи мали звичай класти на стіл варені фарбовані яйця в день, коли починався новий рік. Такими ж яйцями в цей день вони обдаровували своїх благодійників. Малювали яйця переважно на червоний колір; можливо тому, що в кельтів цей колір вважався найкращим з усіх інших. А кельти, як відомо, мали культурний вплив і на малоазійські народи. Новий рік за тих часів починався з весняного рівнодення, — саме з того часу, коли християни започаткували Великдень.

 

У персів день нового соняшного року починався 20-го березня. В цей день вони вітали один одного крашанками. Такий самий звичай був і в європейських народів ще з стародавніх часів — у Франції, Італії, Іспанії. Цей звичай перейшов до Європи, як думають'дослідники, від жидів, які під час свого «пасаху» ставили на стіл варені яйця, що символізували мітичн птаха зиз.

 

Природознавець Пліній' писав, що римляни вживали ф бовані яйця при народніх іграх, богослужбових обрядах та о щенні від гріхів.

 

Плутарх, пояснюючи причину такого шанобливого сі лення римлян до яйця, писав: яйце є символом творця в природи, вседіючого і все в собі вміщаючого.

 

Єгиптяни уявляли собі всесвіт в образі яйця. З яйцем пов'язували і своє уявлення про благодійне божество Кне Храм цього бога був на острові Еліфантіні, де стояла його с туя. На голові її сидів яструб — символ діяльности; а в роті: бог тримав яйце — знак плодючости і всіх щедрот. З цього яі народився «фтас» — вогонь.

 

Єгипетське вчення про яйце переніс до Греції Орфей, жив за 1200 років до Р. X.

 

Стародавні перси вірили, що спочатку не було нічого, к божества. Нарешті народилося яйце. Ніч покрила його сво чорними крилами, а любов, старший син Творця, заопікуі ся ним. Коли яйце дозріло, воно появило всесвіт.

 

Цей міт про створення світу прийшов до персів з схс приніс його основоположник релігії старих іранців Зарат} ра. Перси оспівували яйце у своїх священних піснях. У також був звичай фарбувати яйця, робити крашанки. Крім т< у своїх храмах вони тримали ще й литі або витесані з каме яйця, як символ усього, що народжується.Археологічні розкопки в Україні, як про це вже згадували виявляли не раз глиняні фарбовані яйця (на Полтавщині та Волині). Отже, можна здогадуватися, що звичай робити крашанки, а можливо, й писанки, прийшов до нас від персів. Правда, звичай міг прийти до нас двома шляхами — з сходу і з заходу.

 

Олекса Воропай, "Звичаї нашого народу"