Човен (20 квітня)
П'ятниця, 19 квітня 2013, 23:36
Одного вечора два туристи, що зупинилися в кемпінґу на березі озера, вирішили переплисти човном на другий берег, аби посидіти в тамтешній кнайпі.
Засиділися вони до пізньої ночі і встигли спорожнити цілу батарею пляшок.
Нарешті, дещо похитуючись, туристи вийшли із кнайпи, проте їм таки вдалося зайняти місця у човні, аби рушити у зворотній бік.
Щосили налягли на весла. Десь за дві години, спітнілі й засапані, вони вже ледве володіли руками від утоми. Врешті-решт один із них сказав: - Чи не здається тобі, що в цій годині ми давно вже мали б добратися до тамтого берега?
- Це очевидно! - погодився інший. - А може, все ж таки, ми занадто слабо веслували?
Знову, з подвійними зусиллями, вони взялися за весла і несамовито гребли ще з годину.
Коли почало світати, туристи, здивовані, виявили, що й далі перебувають на тому самому місці. Вони забули відчепити грубий канат, яким звечора прив'язали свого човна до причалу.
Один чоловік, який вважав себе невіруючим, якось зірвався з урвища. Завдяки швидкій реакції йому, однак, вдалося вхопитися за маленький кущик, що виріс над прірвою. Отак зависнувши над урвиськом, він з усіх сил закричав:
- Боже, спаси мене!
У відповідь - цілковита тиша. Чоловік закричав знову:
- Спаси мене, Боже!
І тоді згори почувся голос:
- Усі так кажуть, коли опиняються у біді.
- Але не я, Господи! Кажу це абсолютно щиро. Повідатиму про Тебе всім. Увірую в усі Твої слова! - обіцяв бідолаха у відчаї.
- Гаразд. То відпусти галузку, - мовив Господь.
- Відпустити галузку? Та ж я ще не збожеволів!
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро