Таємниця Раю (2 квітня)
Понеділок, 01 квітня 2013, 23:07
Здоровенний та не надто чемний самурай прийшов до низенького буддійського монаха і каже:
- Монаше, скажи мені, що таке пекло, а що – небо?
Монах поглянув на дужого воїна і зневажливо відповів:
- Сказати тобі, що таке – небо і пекло? Я не можу тобі цього пояснити. Ти брудний і смердиш. Ти – ганьба касти самураїв. Геть від мене! Не можу терпіти тебе!
Самурай розлютився, почав тремтіти. Його лице так почервоніло від гніву, що не міг і слова промовити. Витягнув меч і підніс його, щоб убити монаха.
- Це – пекло, – прошепотів спокійно монах.
Самурай знітився. Скільки ж співчуття і жертовності було в малому монахові, який ризикував власним життям, щоб пояснити йому, що таке пекло! Поволі він опустив меч. Відчув спокій і вдячність – його лице проясніло.
- Це є небо, – прошепотів спокійно монах.
Проживши довге і героїчне життя, один відважний самурай потрапив до раю. Але йому було дуже цікаво подивитися на пекло, і ангел задовільнив його бажання. Самурай опинився в дуже великому залі, посередині якого стояв стіл, заставлений тарілками зі смачними пахучими стравами. Але ті, що сиділи навколо столу, були бліді, худі, майже скелети. Вони викликали жаль і співчуття.
- Як це можливо? – спитав самурай у провідника.
- Адже перед ними стільки страв!
- Дивись: усі, що приходять сюди, одержують дві тонкі палички замість виделок, але вони дуже довгі, і їх треба тримати за кінець. Тільки так можна занести їжу до рота.Самурай здригнувся від жаху. Страшна кара для тих бідолах: які б зусилля вони не робили, не могли донести до рота ані крихти.Він не хотів уже більше це споглядати і попросив повернутися до раю. Але там також на нього чекала несподіванка: він побачив великий зал, такий самий, як у пеклі. У ньому було безліч людей, а на столі – незліченна кількість тарілок зі смачними і пахучими стравами. Люди також мали по дві тонкі палички (півтораметрові), і треба було тримати їх за кінець, щоб наколоти на них їжу. Та була одна особливість: люди, що сиділи навколо столу, були веселі, ситі, здорові.
- Як таке може бути? – спитав самурай. Ангел посміхнувся і пояснив:
- У пеклі всі хочуть брати їжу для себе, бо так робили все своє життя. Тут – навпаки: кожний бере їжу не для себе, а дає її іншим. Небо і пекло – в твоїх руках. Сьогодні й щодня.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро