Головна

Інтерв’ю з владикою Дмитром Григораком на тему:«Виклики для сучасної сім’ї та підтримка Церкви»

-Ваше Преосвященство, нещодавно Ви повернулися із Всеукраїнської конференції присвяченої підготовці до подружжя. Які завдання Ви перед собою ставили?

- В Києві  відбулася перша Всеукраїнська  конференція, яка називалася «Комплексне приготування до подружнього життя, потреба молоді - виклик для церкви». Велику працю провів голова Комісії отець Богдан Тимчишин у співпраці з Інститутом Томи Аквінського, римо-католиками, нашими братами по вірі.

Ця конференція зібрала всіх голів комісій родин зі всіх єпархій нашої церкви в  Україні. Також були учасниками  римо-католики, зокрема, я казав вже,  з інституту Томи Аквінського у Києві і  з фонду «За гідність людини».

Ціль конференції була: перше –виявити проблеми, які зараз переживає сучасна сім’я, і намітити практичні заходи для того, щоби сім’ю зберегти. Бо наш час-вік особливий. Як Ви знаєте, ставиться вже під сумнів існування самого інституту сім’ї, ставиться питання –що таке сім’я?  Те, що сім’я – це є зв'язок чоловіка та жінки,  вже зараз є під сумнівом, і тому ми хочемо, якраз саме ці питання,  які є актуальними для життя наших родин, висвітлити, в першу чергу, ці проблеми і намітити шляхи їхнього вирішення.

-Владико,  конференція ставила перед собою якісь завдання, перспективи… Ті заходи, які планує проводити комісія у справах родини, на кого вони будуть направлені, і яку ціль сьогодні Ви бажаєте досягнути?

-Найперше, які  ставить завдання сама комісія у справах родини? Отже, ставимо собі такий ідеал: кожна людська спільнота, найперше родина, має бути відбитком, іконою  Пресвятої Трійці. Це    звичайно, недосяжний ідеал, але до його осягнення  треба стриміти. Ми хочемо, щоб всі наші родини, родини наших вірних греко-католиків мали дійсно справжнє християнське життя, щоби звести до нуля розлучення,  звести до нуля аборти,  вживання контрацепції, щоб дійсно сім’ї були уповні  сім’ями, уповні черпали те щастя із свого подружнього життя, щоб вони були по-справжньому щасливими у сімейному житті, і давали  життя своїм нащадкам, тобто, щоб це не було самозадоволення, але було для того, щоб виконати волю Господню, ту ціль, яку ставить Творець перед кожною родиною.

-Які конкретні способи зберегти сім’ю і дати їй можливість розвиватися в правильному напрямі?

-Комісія бачить такі 3 етапи підготовки до нормального подружнього життя із християнськими цінностями.

Це підготовка безпосередня, підготовка ближча, підготовка віддалена. Що це мається на увазі, під цими підготуваннями до подружнього життя? Отже, підготовка безпосередня - це є праця з передподружніми парами. Це  існує в кожній нашій єпархії. Мають бути створені центри підготовки передподружніх пар, які мають пройти певний курс занять, що  включають в себе певні інформації. В кожній єпархії може бути цикл 7-8 занять, в когось 16, в когось 20, в когось 30. Але ці заняття мусять бути. І без них парам не рекомендується приймати тайну Подружжя. Бо вони вважаються тоді не готовими. Отже, самі такі центри передподружньої підготовки – це є безпосереднє підготування до подружнього життя. Це  перше і найважливіше. Також, це безпосереднє підготування до подружнього життя передбачає  виховання і навчання сімейних консультантів, психологів, педагогів, лікарів, які мають вишкіл християнський, католицький.

Друге- це  ближче підготування до подружнього життя, це є праця з молоддю. Бо працювати з молоддю, яка вже, в якійсь мірі, отримує неправильну  інформацію, досить часто, і є не готова до формування справжньої християнської сім’ї, має зіпсований погляд на сім’ю. Це є дуже важливо. І тому праця нашої комісії по родині  не обмежується тільки працею з парами, які  будуть вступати в шлюб, а й з молоддю, навіть з дітьми. Повертаючись до школи, має бути співпраця з комісією молодіжною, з комісією по освіті, і з комісією катехитичною. Отже, праця з молоддю для середніх та старших класів,  поширення такого руху, який називається, наприклад , в Польщі, так і в нас «Рух чистих сердець», або рух, як називається в світі «Справжня любов чекає», тобто пропаганда стриманості в житті, життя в чистоті до шлюбу.  Якщо стався якийсь зрив, падіння, то все одно молода людина приходить в цю спільноту і знову відновлює свої обітниці жити в чистоті до шлюбу. Це зберігає її фізично і зберігає також  і морально. Зберігає її від травм, які наносять її безладні статеві стосунки до шлюбу. Отже, люди вчаться нормально жити в чистоті.

І віддалене підготування до подружнього життя - це є створення таких центрів для родин, тобто провід подружніх пар церквою, створення певних таких порадень для родин, які мають якісь проблеми, чи навіть кризові ситуації.

Працюємо над питаннями християнського виховання дітей в родинах, праця з кризовими групами, тобто сім’ями, які вже на грані розвалу, або навіть сім’ї, які вже розпалися,але ще мають якусь надію на збереження сім’ї. Отже, такі 3 етапи праці бачить наша комісія для того, щоб сім’я реалізувала своє покликання.”

-Дякую. І на  Вашу думку, що сьогодні є причиною невдалих шлюбів: виїзд за кордон, неготовність взяти на себе подружні обов’язки, не добре приготування і нерозуміння Тайни Подружжя, матеріальні нестатки, чи інше.?

- Так, звичайно, проблем зараз дуже багато є. І те, що Ви назвали, все має місце. Особливо великий відсоток подружь, які розпадаються,- це через заробітки. Чоловік, або жінка їде закордон, хтось один залишається з дітьми на Україні, і дуже багато є випадків, що такі сім’ї розвалюються. Жінки часом собі знаходить інших подругів, а діти калічаться саме життям своїх батьків. Бачите, причина в тому, що батьки ставлять собі на перше місце матеріальне забезпечення родини, а забувають про духовне, про виховання дітей, дійсно у повній сім’ї. Варіант трохи кращий із виїздом закордон, коли сім’я виїжджає вся, як мінімум чоловік і жінка. Але, дітей залишають переважно батькам, і тут великий негатив, що ці діти, навіть при догляді бабці чи дідуся, не мають нормального виховання, і дуже часто в таких сім’ях діти йдуть на манівці. Дуже часто розпуста, алкоголь, і наркоманія поширені в таких сім’ях.

Інші  причини розпаду сімей: це перше –незрілість людей, які вступають в шлюб, просто така чисто людська психологічна незрілість. Я вже не кажу незрілість у вірі християнській, але просто незрілість, як людей. Тобто, люди бояться, або не бажають брати відповідальність за іншу людину, за створення сім’ї , як такої, у повноті, яка прагне мати дітей. Певно, що сім’я, співжиття в шлюбі двох людей передбачає якісь обов’язки, один щодо другого, прийняти людину такою, як вона є. Навчитися уникати конфліктів, або, якщо вони є, вирішувати їх так, щоби було добре двом сторонам, вміти поступитися іншому, вміти жити з іншою людиною- це є мистецтво, цьому треба вчитися. Але це передбачає певні труднощі, тобто якісь обмеження для свого «я», для свого егоїзму: вміти наступати на свою гординю, інакше сім’ї не буде, сім’я розвалиться. Це я вважаю найбільшою причиною розпаду. Навіть ті люди, які ходять до церкви,  але не ростуть духовно, не змінюються, вони в тому стані незрілому вступають в шлюб і дуже часто цей шлюб розпадається.  Ще є така річ, як нерозуміння, що то є таке Тайна Подружжя, що це є шлюб, який дається церквою, благословляється Богом, Творцем, і він є нерозривний. Часто кажуть: «Попробуємо, що це таке є?». А пробувати не можна: або ти вступаєш назавжди, або ти не вступаєш зовсім.  Бо, інакше, це буде каліцтво твоє і іншої людини. Надзвичайно негативний вплив на родину сьогодні мають засоби масової інформації, які поширюють, не знаю чи навмисне, чи ненавмисне, але поширюють, культ вільної любові, яка зовсім виключає відповідальність за створення сім’ї, за народження дітей, за нормальне подружнє життя. Каже статистика, що в телебаченні, в Інтернеті, в фільмах, де, якраз, люди вступають в інтимні зв’язки, 87 відсотків  є поза сім’єю. Отже, молоді люди, які дуже вразливі на приклад зовнішніх дій  інших людей, приймають це за норму, за нормальне життя.  Тому ці стосунки до шлюбу зараз дуже поширені, і часто це є норма. Гріх, важкий гріх прелюбодійство, вже стає сталою нормою життя. Це є ненормально! Також вплив середовища. Навколо є багато людей, які вже не один раз  розлучалися,  і сходилися знову в інших конфігураціях. І це також робить свій негативний вплив. Тому, що от так живуть інші, так живуть всі, а чому я так не можу, також розійтися, якщо щось не вийшло. І, до речі,  таке легке відношення до шлюбу, безвідповідальне відношення, деколи підтримується родиною, батьками, які також не мають доброго здорового погляду на родину, а тим більше, друзями, нормами антиморалі, яка є зараз в світі. Також брак віри, живої віри в Бога, брак контакту з Творцем,  вирішення проблем тільки власними силами, людськими силами. Все ж таки, якщо є шлюб, то часткою сім’ї є Господь, він є гарантом тієї сім’ї. Якщо люди про нього забувають, не вводять його в своє життя особисте, сімейне, то є речі, які неможливо вирішити тільки власними силами людськими, треба помочі Божої. Про це забувається. І тому, дійсно, певний відсоток відпадає також, через те, що бракує віри, живої віри в Бога.

Також одна з причин, на мою думку, це брак воцерковленості  наших подружніх пар. Дехто ходить до церкви, вважає, що раз на місяць, чи раз на півроку, чи на Пасху, чи на Різдво це є нормально. Вони вважають себе  християнами, але так не є. Якщо немає нормального духовного життя, немає Сповіді, хоча би раз на місяць, і Причастя, хоча би  раз на тиждень, то тоді, де брати сили для того, щоби свою гординю перебороти, поступитися іншим, щоб бачити себе збоку. Якщо немає духовного проводу священика, то як бачити, як ти йдеш: правильно чи неправильно. Отже, брак воцерковленості- це також є одна з поважних причин розпаду наших сімей. І є ще інші причини…

-Владико, скажіть, сьогодні,  які є виклики для сучасної сім’ї?

-Як я казав вже, зараз  підважуються самі основи існування Інституту сім’ї, як такого, тобто,  дивлячись на те, що діється і пропагується в світі певними колами, можна передбачати, до чого це все приведе;  в перспективі противники сім’ї не бачать зріст сім’ї в майбутньому. «Сім’ї  не треба»,- як вони кажуть,- «…є держава, яка може дітей виховувати, а чоловік і жінка- це партнери, які зійшлися та розійшлися, коли їм це сподобається». Тобто, зовсім ніякої сім’ї, більше того, зараз сім’єю називають співжиття людей однієї статті, це взагалі є содомський гріх, важкий гріх. І це також виноситься, представляється світові, як нормальний спосіб життя. Такі аномалії, такі абсурди, вважати нормальними - це є проти закону природного, ніде в світі такого немає, ні одна істота так не живе в світі, навіть в тваринному, тим більше, це є проти Закону Божого, проти заповіді життя, які дав Творець людині. Руйнуючи ці закони, їх ігноруючи, людина вбиває,  нищить саму себе, яко істоту. Зрештою, ця ідеологія гендеру, яка пропонує говорити про стать, як таку, що людина сама собі вибирає стать, доводить поняття про людину до абсурду. Тобто, люди собі захотіли бути зараз чоловіком, завтра жінкою, після певних операцій, які там роблять, і це вважається нормальним. Але це є  ненормальним! Це аномалія, яка спотворює мислення сучасних молодих людей, і тут важливо якраз Церкві говорити правду про те, хто є людина. Такі речі засадничі, фундаментальні, які раніше ніколи не виникали навіть в думках людей. Зараз про це треба говорити , що людина- це є чоловік , і це є жінка, немає третього. Доходять до абсурду такі речі, що зараз не одна стать може бути, і чотири, і п’ять статей, і 16 , і більше навіть. Людина,  яка ігнорує Бога, відходить від заповідей, вона доводить саму себе до абсурду, розум починає видавати хворобливі речі, які   йдуть в розвіс з нормальним   людським життям , які людей калічать. Комусь це вигідно, напевно,  але не про це зараз мова. А про те, щоб зберегти сім’ю, як таку. Отже, це виклики такі, яких раніше не було для родини. І тут,  Церква і інші релігії, такі як християнство, мають проблему, як зберегти сім’ю, тобто нормальну сім’ю чоловіка та жінки. Це перше. Те, що виникло в 60-х роках на Заході, було колись вже раніше, до нас прийшло, як вільна любов, так звана, вільний секс. Він якраз привів до цього стану,  який є зараз. Тобто, якщо можна жити будь з ким статевим життям, то ми будемо жити з тим, з ким хочеш, і коли хочемо,  і як хочемо. Тоді для чого є сім’я? Сім’я тоді сприймається як якась обуза, якийсь тягар, непотрібний нікому, і діти- це просто так, або, як виняток, бо треба рід продовжити, або як якась перешкода для того, щоб вести дуже своєвільне, хаотичне життя. От такі виклики  зараз  вважаються актуальними. І те, що було сказано перед цим: виїзди сімей за кордон, ЗМІ – це все те, що зараз руйнує сім’ю. І бачимо,  що єдиний Інститут, який захищає сім’ю, це є Церква. Нажаль,  що все ж таки в школах, де би дійсно мав викладатися здоровий погляд на родину, зараз починають, в нас на Україні, вводити уроки гендеру, що є  дуже пагубним для свідомості наших дітей. Тому ми мусимо говорити дітям правду: про людину, про сім’ю. Інакше, просто буде катастрофа, розмір якої  ми не в змозі передбачити. Вже були спроби відійти від Бога, від його заповідей, були моделі суспільства: і расизм, і нацизм, і комунізм,  фашизм і так дальше… До чого це призвело? Це призвело до масового знищення мільйонів людей, десятків мільйонів людей. Ще один спосіб відійти від Бога, бути щасливим без Бога,- це є якраз оцей гендер, ця вільна любов. Засоби, ідеологія знову штовхають людину на шукання щастя без Творця, без його заповідей. Знову ж таки, це може привести до дуже катастрофічних наслідків, до жертв мільйонів людей. Яким способом, не знаю,  це  ми не знаємо, але маємо досвід попередніх століть, і бачимо до чого приводить відступ людини від Бога. Тільки до трагедії, до ще більшого нещастя. Чим дальший цей відхід від Бога, тим страшніші можуть бути трагедії. І тому  збереження сім’ї- це є обов’язок кожної людини, яка здорово мислить, в першу чергу, і тим більше кожного християнина.

-А взагалі, на даний час, чи є співпраця влади і церкви на рахунок сім’ї?

-Скажемо так:  і  влада, і церква розуміють ці проблеми, що треба щось робити для того, щоб сім’ю зберегти. Бо, інакше, якщо буде розвал сім’ї, тоді буде також криза  і в церкві, хаос і в державі, і в суспільстві. Тобто, не буде на кого покластися. Отже влада і церква це розуміє: треба сім’ю зберегти. Як це робити? В цьому питанні є  розбіжності, але поки що, в основному є розуміння. Загальнолюдські цінності, які побудовані на цінностях християнських,  треба вливати в свідомість наших дітей. І це треба робити в школах. Бо церква охоплює лише невеличкий відсоток дітей, які приходять , дітей, які чують, дійсно, ті уроки катехизації,  які проводять священики. А школа охоплює всіх дітей, які є в суспільстві. І тому, якраз школа може дійти до кожної дитини. Є важливим, які програми пропонуються зараз в наших школах. Я казав, що є певні тривожні сигнали, що пробують вводити такі поняття гендеру в наших навчальних програмах. Ще раз кажу, це є річ дуже негативна, на мій погляд. Але, центральна влада, як і місцева, йде на певні кроки  співпраці з Церквою.Тобто, ми маємо ще в, якійсь мірі, змогу доводити до дітей уроки християнської етики, через співбесіди з дітьми, з молоддю,   з старшокласниками, дійсно доводити їм правду про людину, правду про родину, правду, що таке є добро, і правду, що таке зло. Навіть ці поняття, на жаль, також розмиваються в світі. Зло вже є відносним злом, добро є відносним добром. У кожного є своє бачення, що таке добро, а що таке зло. Це також  є ідеологія колективізму. Вже на заході є таке поняття, як агресивний лібералізм, який змушує думати, вважати добро злом, а зло- добром. Є вічні цінності, які людям дав Творець. І він розмежував добро від зла. І, тому, ми зараз хочемо дітям не лише нагадати,  а дати їм можливість альтернативи,  вибирати між тим, що пропонує світ, зіпсований гріхом, і тим, що дійсно пропонує Бог через Церкву. Щоб дійсно діти знали правду, що таке  добро, а що таке є зло. І що таке дійсно є справжня сім’я, що таке справжня любов, що таке   бути справжньою людиною.

Щодо співпраці… Ми очікували більш ширшої співпраці в тому, щоб усунути  з програм  ці уроки аморальності, гендеру, чи де дітей вчать  співжиття,  як можна грішити гріхом розпусти без наслідків відповідальності за народження дітей.  Це  в школах якраз цього вчать, іншими словами- це вчити розпусти. Я би ці речі зі школи усунув. Також потрібно давати  дітям здорове виховання, здоровий погляд на родину, на  сім’ю, на справжню мораль, не мораль відносну, яку пропонує світ, яка змінюється зіпсутими  людськими пристрастями, але на мораль вічну, яку дав Творець. Є в нас уроки християнської етики в школах, на Заході України, але, на жаль, вони трохи усуваються  на маргінез навчальної програми. Хотілося б, щоб в наших школах була  сформована шкільна програма на основах вічних цінностей добра і зла, на основі християнської моралі, яка дітей не калічить, а тільки робить їх, дійсно, людьми,  які будуть готові потім створити нормальні сім’ї, будуть корисними для держави, для суспільства і будуть продовжувати рід людський. Важливо, щоби в школах наших, в наших програмах були введені принципи християнської моралі. Це принципи, на яких можна будувати нормальне особисте життя, сімейне життя, і життя держави, і суспільства. Є певні методи, форми співпраці в нас на місцях. На прохання батьків, наші волонтери приходять на уроки і викладають, чи проводять такі співбесіди з дітьми, чи проводять вчителі уроки християнської етики, які до того підготовлені відповідним способом. Отже,  якась співпраця введеться реально на  місцях. Але, я вважаю, що цього замало. Це є крапля в морі. Все ж таки, мають бути введені, скажемо так, якісь такі критерії оцінки моральності тих предметів, які в школі подаються нашим дітям. Щоб  ті предмети, які мають елементи аморальності, які штовхають до аморального життя, були  усунуті з наших шкіл.

-Владико, ми знаємо, що в греко-католицькій церкві є вже порадні для сімей, у яких, якраз, і вирішуються проблеми сім’ї, часом їхні конфлікти розв’язуються. Там працюють духовні особи, також психологи. Як Ви бачите, на майбутнє, чи можуть ці порадні працювати із світськими установами, коли  сім’я приходить у світську установу і каже, що ми хочемо розлучитися, щоб тоді світська установа апелювала до церкви і  разом допомогли тій  сім’ї пережити трудні моменти їхнього подружнього життя і не допустити до розлучення?

-Так, це є дуже гарна ідея. Вже створюються такі порадні в нас в єпархіях, але, на жаль, це не масове явище. Було б дуже добре, щоб   на рівні  держави, коли сім’я вже розлучається, дати їм ще шанс один,  ту сім’ю зберегти.  Щоб перед тим, як розірвати той зв'язок, цивільний зв'язок, ця сім’я ще би прийшла в нашу  порадню, де б  з ними працював  священик і психолог, і подружжя, яке живе нормальним  щасливим життям, і  також мало певні кризи, і  перейшло їх, і має досвід, як кризи переходити. Дуже доброю профілактикою для збереження родини можуть бути реколеції для родин, які вже проводяться в єпархіях, не  у всіх, але проводяться такі речі. Якби   держава підтримала цей почин церкви, це був би дуже добрий ефект. Бо церква обмежена в своїх засобах матеріальних, не має приміщень. Якби робилося це з державою,  то був би дуже солідний, поважний, позитивний ефект для того, щоб наші сім’ї зберегти.  До речі, на Заході,  наприклад, в Польщі, є такі семінари для сімей , які вже розлучилися, або вже на грані розвалу. Вони їх збирають в певних місцях, в монастирях на 4-5 днів, не менше, разом моляться, проводять бесіди, реколекції. І, більшість з тих сімей, які приїхали на реколеції,  були розділені,  знову беруться за руки, разом моляться, плачуть один з одним, і дальше та сім’я існує, і дальше вона живе, як нормальна сім’я. Отже, можна це робити, і треба це робити. Тільки, я вважаю, ми на початках такого процесу співпраці церкви і держави.

-Владико, чи були у Вашій, вже не малій душпастирській практиці, випадки, що все ж таки  вдалося врятувати сім’ю, зберегти шлюб, і сьогодні ця сім’я проживає щасливо?

-Так були, були, і не раз. Починаючи від років 90-х, і зараз також, ці факти є. Були такі випадки, що сім’ї вже не було: вона жила з одним, він жив з іншою, діти так: були то з мамою , то з батьком, або біля мами ,як правило є. Сім’ї  вже не було, були дві інші спільноти, які називалися сім’ями, які не мали шлюбів. І це тривало певний час, але коли хтось з подругів, чоловік чи жінка, починали думати, що все ж таки це не нормально, і під впливом церкви, тільки церкви, бо хотіли  іти до сповіді, а їм кажуть, що не можеш йти, бо ти живеш на віру, тоді  щось роби, а сім’ї вже немає, вона розпалася, в кожного своя сім’я. І тоді ставилося таке питання тій людині: »Ти хочеш, щоб та сім’я, яка була, вернулася знову, хоча це по- людськи нереально,  неможливо? Але для Бога все можливо. Якщо ти хочеш- бери і молися за те, бери дітей і молися,  щоб  сім’я повернулася назад, щоб батько вернувся до дітей, чи мати до дітей». Якщо людина захотіла цього повернення, то  тоді бралися за роботу, за молитву, разом з дітьми, і як правило , ставалися такі чуда,  моральні чуда, тобто батько, чи мати поверталися назад. І зараз, я  знаю таких людей, які вже були розлучені не церковним судом,  були розлучені державою, і вже сім’ї не було, як такої, але хтось один молився  до Бога, молився… І зараз сім’ї є. Не кажу, що в них немає проблем зараз, також є проблеми, але вони знають, як їх вирішувати, і це нормальні християнські сім’ї. Досвід мій бачив тільки сім’ї, які знову єдналися  тільки на основі віри в Бога. Без віри, без Церкви я не знаю, чи можливе таке повернення назад до сім’ї. Я такого випадку не знаю в своєму житті, можливо такий випадок і є, але я такого не знаю. Такі випадки, які я знаю, це тільки через віру в Бога, через Церкву. Ті сім’ї , які вже розвалилися, знову зійшлися і мають нормальне життя сімейне”.

- Ви народилися і були виховані в християнській сім’ї. Які цінності були найважливіші  для  Ваших батьків, наприклад щодо виховання дітей, чи у їхніх взаємостосунках?

-Так, мені  пощастило.  Я був народжений і виховувався в  нормальній, християнській сім’ї, Хоча, це було підпілля, про Бога не можна було говорити на людях,  але в сім’ї нашій говорилося. Я з дитинства мав певні пріоритети: перше був Бог, віра в Бога, любов до Батьківщини, до України, повага до батьків, це був в нас в сім’ї закон. Порядність, чесність - це  речі, які  змалечку самозрозумілі і  були вкладені  в мою душу, і я за це батькам дякую. І,звичайно, приклад батьків. Я бачив, як вони моляться, це для мене було більше ніж слова заохочень, переконань. Я бачив, як вони сповідаються перед священиком, який до нас приходив раз на півроку:  на Різдво і на Пасху. Хоча, це все було заборонено, держава все це переслідувала. Але я бачив, що є щось більше ніж страх перед втратою роботи, чи, навіть, власним життям. Це є віра, це є церква, це є єдність церкви, це є приклади, на яких я виховувався, і це для мене було самозрозумілим. Я вважаю, якщо не буде власного прикладу батьків дітям, то що б потім не говорили, успіху   не буде. Мусить бути власний приклад, мусить бути навчання словом і виховання власним прикладом. І це буде нормальне виховання.

-І на закінчення, як духовний архипастир і голова синодального Комітету подружжя і сім’ї синоду єпископів УГКЦ, що  Ви хотіли б   побажати  сучасній  сім’ї?

-Найперше - це мати віру в Бога.  Мати живу віру. Бо без віри в Бога  все решта, що ми тут говорили, сенсу ніякого не має,  бо неможливо мати нормальне життя особисте і подружнє без Бога. Це, в принципі, є неможливим. Тим більше, зараз, в теперішній час, коли світ має стільки перешкод, для того, щоб сім’я, як така, була нормальна. Бути людьми воцерковленими. Віра зростає тільки в Церкві. Тобто Сповідь, Причастя,  має бути регулярним, не менш ніж раз на місяць. Такі практичні поради. І дуже вважлива для кожної сім’ї  є спільна молитва. Якщо сім’я молиться щодня разом, та сім’я є нерозривна, ніщо і ніхто її не розірве. Ну, і сім’я мусить стати маленькою церквою,  і діти мусять виховуватися в дусі християнському. Це є перше за все. Вони мусять бачити, чути не тільки слово про Бога, але бачити приклад батьків позитивний, що дійсно їхні батьки є віруючі люди. Тобто, сім’я має бути невеличкою церквою,  має бути відбитком, іконою Пресвятої Трійці. Це є богослов’я глибоке, але воно має сенс, бо Бог нас створив на  свій образ і  свою подобу. Кожен з нас є особою, так як Бог, і кожна наша спільнота має бути такою, якою є спільність трьох Божих осіб. Три Божі особи настільки в собі з’єднанні зв’язком любові, що творять одне ціле, одного Бога.. І тому відбитоком Пресвятої Трійці має бути наша сім’я, родина, в першу чергу. Як і кожна спільнота людська, але перше родина, бо це є найближчий зв'язок між людьми. Отож бажаю не боятися викликів життя, бо життя неможливе без проблем, рано чи пізно в кожній сім’ї, без винятку, якісь проблеми більші, менші  будуть. Якщо немає, то будуть. Я не пророк, і не хочу бути пророком, але таке життя є. Це є річ неминуча. І тому не треба цього боятися. З молитвою, з вірою в Бога і з бажанням поступитися своїм «я», своєю думкою, треба виклики, які життя буде допускати, приймати: не боятися, тримати удар і завжди пам’ятати, які би не були кризи, які би не були труднощі в родині, все ж таки, не переривати спільну молитву, разом молитися, одні за одних молитися. І, якщо не стає розуму, чи сили вирішити проблеми самим в родині, то є для того духівник, священик, є Церква. Вони завжди підтримають і скажуть, як в правильний спосіб зберегти сім’ю. Немає таких проблем, немає, не було, і не буде,  які би вистояли проти щирої молитви, не має, тим більше, як в  родинному житті, так і в житті особистому, немає. Бо, якщо Бог сім’ю поблагословив, Він і є  гарантом тої сім’ї, її існування. Оце бажаю: всім бути з Богом, завжди  і у всіх випадках свого життя.

-Дякуємо, Владико, за цікаву розмову,за Ваші батьківські  і мудрі поради, дякуємо за Ваш приклад служіння для нас усіх у Бучацькій єпархії.

Розмову провела
с.Марія Кузь ЗСПР

Джерело: www.buchacheparchy.org.ua

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/