Історичні постаті у християнстві

Понеділок, 13 жовтня 2014, 12:59

Про молитву, яка зігріває людину і з’єднує її з Богом в любові

Найперше має бути відомим те, що християнинові (особі духовній своїм званням) належить завжди різними способами піклуватися про з’єднання з Богом Творцем, люблячим Благодітелем і вищим своїм добром, Котрим і для Котрого він і був створений, бо для душі, яку створив Бог, центром, тобто остаточною метою, має бути не що інше, хіба лише один Бог, від якого вона дістала і життя, і природу свою й задля якого вона має жити вічно. Адже все видиме на землі, любе й бажане: багатство, слава, жінка, діти, одним словом все красиве, солодке й миле цього світу не є властиве душі, а лише тілу, й, будучи дочасним, воно швидко промине, як тінь, — натомість душа, як вічна згідно з своєю природою, може навіки знайти спокій лише в однім вічнім Бозі, як у вищому своєму добрі, прекраснішому за всю красу, солодощі й замилування, солодшому й милішому, — в Бозі, що є для неї найбільш природним її місцем, звідки вона походить і куди має знову повернутися: бо як плоть, що походить від землі, що в землю повертається, так само й душа від Бога походить й до Бога повертається і в Ньому перебуває. Для цього вона й створена Богом, щоби перебувати в Бозі навіки. Тому в цьому дочасному житті необхідно старанно шукати з’єднання з Богом, щоби сподобитись бути з Ним і в Ньому вічно і у майбутньому житті.

Читати далі: Ігумен валаамського монастиря Харитон про молитву

Історичні постаті у християнстві

Неділя, 12 жовтня 2014, 12:48

1. Про усну молитву. У скороченому варіанті її промовляють так: «Господи, помилуй!»; «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного!»; а в повному — так: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного!»

Спочатку її промовляють здебільшого з неохотою, силуючи себе, і в міру вправляння та примушування себе до неї, якщо тільки є рішучий намір через молитву, з допомогою Божої благодаті позбавлятися пристрастей, вона, від частого вправляння у ній, по мірі викоренення пристрастей, час від часу буде ставати легшою, приємнішою і бажанішою.

При усній молитві всіма можливостями треба старатися тримати розум на словах молитви, говорити повільно, всю увагу зосереджуючи на думках, що виражаються словами, а коли ум буде відволікатися на сторонні думки, без збентеження знову вводити його в слова молитви («Ліствиця», слово 28, гл. 17).

Читати далі: Вчення про молитву валаамських старців

Історичні постаті у християнстві

Субота, 11 жовтня 2014, 12:44

Cвятий Євагрій розуміє під молитвою скерованість усіх душевних сил до Бога, свою цілковиту присутність у Його присутності. Це є найбільший дарунок, який лише може зробити Бог людині. Це підносить людину над її власною природою та робить її рівною з ангелами: «Людина, яка по-справжньому молиться, подібна до ангелів. Бо вона безперестанку прагне бачити Отця, що перебуває на небі» (Про молитву, 113-114).

Щоб людина справді могла молитися, вона мусить позбутися усякого розсіяння та спрямувати свою увагу на Бога: «Блаженний дух, що, молячись без розсіяння, відчуває все глибше прагнення Бога» (Про молитву, 118). «Коли ти з внутрішнім зосередженням шукаєш молитви, тобі нічого не перешкоджатиме, тому що зосередженість є засобом, який найкраще прокладає шлях до молитви. Зосередженість мусиш плекати» (Про молитву, 149).

Читати далі: Святий Євагрій про молитву