Четвер, 31 січня 2013, 05:27

Двоє сміливих лицарів брали участь у турнірах, ризикованих пригодах, наражаючись на небезпеку. Служили багатьом володарям.

Котрогось вечора один із них, споглядаючи захід сонця, мовив: «мені залишається остання пригода».

- Яка?
- Хочу зійти на гору, на якій живе Бог!

- Навіщо?
- Щоби довідатись, чому так нас обтяжує і примушує пораювати ціле життя та й далі вимагає щораз більше, замість того, щоб допомагати нам хоча б іноді, - відповів з гіркотою перший лицар.
- Піду з тобою! Однак вважаю, що Бог знає, що чинить, - ствердив другий.

Подорож була тривалою і нелегкою. Добулися гори Бога. Сходили мовчки, йдучи поруч з кіньми, бо стежка була стрімка й труднопрохідна.

Вже було видно вершину в імлі, та зненацька з гори почули голос: «Візьміть із собою всі камені, що лежать на стежині».

- Ось бачиш? – запротестував перший лицар. – Завжди те саме. Після всіх цих зусиль Бог хоче нас додатково обтяжити. На це не погоджуся!

І повернув назад.

Другий лицар виконав те, що наказав голос Бога.

Потратив на це багато часу і зусиль. Та із першими сонячними променями каміння у торбинах на коні й те, що було у зранених руках побожного лицаря, чудово засяло.

Перемінилося на коштовні діаманти небаченої краси.

Господи, ставлю набагато більше запитань, аніж Ти.

У числовому співвідношенні це виглядає як десять до одного.

Запитую:

- Чому допускаєш страждання?
- Як довго маю страждати?
- Яка мета цього?
- Чи Ти забув про Своє милосердя?
- Втомився?
- Покинув мене?
- Коли я втратив Твій провід?
- Чому я розгублений?
- Чи не бачиш мого великого розпачу?

Ти мене лише запитуєш, чи я вірю Тобі?

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро