Середа, 23 січня 2013, 03:53

Восени у родючому ґрунті одна побіч одної лежали дві насінини. Перша насінина сказала: «Я хочу рости! Хочу сягнути глибоко в землю корінням, хочу випустити на поверхню молоденькі пагінці. Хочу розвивати ніжні бруньки – немов прапорці, що звіщають прихід весни …» Хочу відчути сонячне тепло і благодать ранкової роси на своїх пелюстках!»

І так вона й розвивалися.

Друга насінина сказала: «Що за доля мене спіткала! Я боюся. Коли коріння проникне у землю – що знайду у підземному мороці? Коли пробиватимусь крізь твердий шар землі догори – пораню свої ніжні пагінці … Відкрию бруньки – а якийсь слимачисько підбереться до них і з’їсть. Розкрию пуп’янки – а якась дитина вирве мене зі землі. Ні, ліпше зачекати, коли буде безпечніше».

І чекала.

На початку весни курка порпалися в землі у пошуках поживив, знайшла насінину і з’їла.

Зрозуміло, що треба прийняти ризик життя і здати собі справу, що часом ми є голубами, а часом – статуями.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро