«Хто витерпить до кінця, той спасен буде! ...»
П'ятниця, 23 березня 2012, 15:25
Дорогі у Христі! Так звертається до нас Господь, коли ділиться із нами своїм Хрестом. Чи не маємо нести ми свої хрести до кінця? – Маємо! І не тільки свої життєві хрести, а й допомагати нести Його важкий, дерев’яний Хрест.
Господи, помилуй нас грішних! Бо ми є настільки грішні, що чаша Твоєї справедливості мала б давно переповнитися! Але Твоя Любов, Твоє Милосердя, Твоє надзвичайне Серце ще терпить Нас і любить…
22-го березня, у Свято 40 мучеників, п’ятеро семінаристів, які приїхали до нас у Київ із Івано-Франківської духовної семінарії, Отець Костянтин та дві парафіянки Церкви Св. Миколая на Аскольдовій Могилі їздили із Хресною Дорогою до Чернігівської жіночої в’язниці та до Чернігівського юридичного коледжу Державної пенітенціарної служби України.
Дуже хочеться розповісти вам, дорогі у Христі, яка нам випала честь цього дня допомагати нести Хрест Ісуса Христа.
О сьомій ранку ми виїхали із Києва. Приїхавши до Чернігівської в’язниці очам відкрилася картина: троє дітей, три сповнених любові серця, чекають на свою осуджену матір… З яким наповненням вони її чекають, натхненням та подарунками! Маленький хлопчик переживає і тремтить, що не встиг купити квітів ,а привіз лише іграшку розміром з його зріст…
Любов, дорогі у Христі! Ось що тримає і спасає...
Зайшовши до актової зали на нас чекала невелика кількість осуджених жінок. Але чи знаєте ви, що для Бога означає навіть одна зцілена душа? Хресна дорога у виконанні молодих, сповнених християнської любові семінаристів, щира проповідь отця Костянтина, віримо, розтопили їх серця та змусили покаятися!
Після тюрми ми поїхали на обід до Чоловічого монастиря. Де нас, як завжди, тепло зустріли ієромонахи отець Віталій (Котик) та отець Ігор (Сподар), а також сестра Оксана (Пелех), пані Галина та пані Марія з прекрасним обідом.
Я, звичайна парафіянка, грішна душа, постійно потребую духовного зцілення, спасення, знань…. За цим обіднім столом, з людьми, які постійно перебувають із Богом, набираєшся чогось такого безцінного і важливого, що коли повертаєшся додому – відчуваєш себе оновленим та наповненим! У серці - Бог… а в душі спокій…
Після смачного обіду ми відправилися до Юридичного воєнного коледжу, де на нас чекала надзвичайна публіка (посміхатися хочеться)! Більше ста молодих людей в камуфляжі, які так розгублено, але з посмішкою, нас зустрічали! Так, звичайно, такий візит дещо відрізняється від їх вчителів та навчань…. Але, повірте, більше ста чоловік слухали нашу Хресну дорогу! Було таке відчуття, що Бог був із нами! - Сонце так світило у вікна, що кожне обличчя у залі було обласкане його промінцями! Ми наповнились, ми покаялись…
Несіть свій хрест… допомагайте Ісусу Христу нести Його! Він надзвичайно важкий! Дуже багато улюблених Господом Богом душ, які потребують зцілення…
Орина Маслова, «Оранта»