Вівторок, 12 квітня 2011, 21:03

Що кличе нас у цю «дорогу»?..

Біль, страждання, розчарування,.. невже то кличуть наші гріхи?..

Любов Божа кличе нас. Його Всевишня Любов прощення, терпіння, смирення, покаяння. Так, це вона кличе нас, щоб звільнити від важких хрестів…

Та не завше ми чуємо той клич Божої Любові, не завше відгукуємось, не завше йдемо…

Ми можемо безкінечно, допоки житиме людство, театралізовано відновлювати Хресну дорогу Христа, домислювати, уявляти, тощо,.. але ніколи жоден з нас не відчує і не переживе того, що відчув і пережив Ісус на своїй Хресній дорозі… Покірність, терпимість, милосердя, співчуття, чуйність, надійність, потіху, розраду, жертовність, прощення, любов,.. усіма чеснотами наділений Ісус...

Та чи так повно вони (чесноти) є зібрані у нас, простих людей? Ми цього не знаємо, принаймні не знатимемо за життя.

Кожен з нас, хто наважився (усвідомив), хто пішов своєю Хресною дорогою, відчуває своє, переживає своє, болить своє, радіє своє, страждає своє… І навіть ці крихти усвідомлення, визнання, прослави Бога живого дають нам надію на спасіння…

P.S. традиційно 5 неділя посту для парафіян церкви св.. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі закінчується прощею-Хресною дорогою «Київ-Заздрість-Зарваниця». Цьогорічна проща-паломництво стала маленькою пожертвою «на прославу Господа і спасіння України».

Любов Михайлюк, «Оранта»

Проща до Заврваниці, квітень 2011 р. Божого

Проща до Зарваниці унікальна, оскільки поєднує у братерській любові людей різних конфесій, світобачень і навіть релігій.

Перша зупинка, село Заздрість, де народився Патріарх Йосиф Сліпий. Там відчувається особлива Його присутність, а ще глибоко відчувається опіка обручника Святого Йосифа.

Під час цієї прощі, мені прийшла думка, що ми ідемо до батьків Ісуса Христа, до Йосифа Обручника у Заздрості і до Діви Марії у Зарваниці.

30 км. - такий шлях від Заздрості до Зарваниці паломники проходять пішки, з них біля 6 км. полем. Тобто майже цілий день на свіжому повітрі. Але проща - це не просто прогулянка. В цей час людина має можливість побути з Богом на одинці, розкласти на «полички» своє життя, роздумати над своїми стосунками з Богом, з рідними та близькими людьми. Осмислити, по-новому подивитися на речі і на свою поведінку.

В цьому році паломників  супроводжували молодий весняний вітер, щирий подільський дощ з градом, а під кінець й останній сніг.

Коли розпочався дощ, одразу пригадалася історія, як мати Йосифа Сліпого Оксана несла його маленького, хворого, майже непритомного  до Зарваниці, щоб випросити у Божої Матері здоров'я і заступництва.

Як сказав пан Богдан Тернопільський, така погода - це малий відголосок тих поневірянь і страждань, які довелося пережити українським священикам і сестрам на засланнях.

Особисто мене найбільше вразив приклад отця Ігоря та чоловіків, які були на прощі.  З молитвою, в покорі, під дощем, градом і снігом,  з похиленою головою ішли "мужі".  Допомагали в дорозі жінкам нести речі, підбадьорювали словом. Деякі ішли зі своїми синами, подаючи гідний приклад для наслідування. Ось в цьому сила віри, народу і церкви!

А також вразила взаємопідтримка і взаємовиручка наших прочан. Люди ділилися одягом, їжею, і все це в атмосфері любові, миру, поваги до землі, пошани один до одного. Це був приклад дійсно братерської любові, коли віддаєш, і не очікуєш взамін нічого.

Хочу висловити особливу подяку організаторам прощі, які вже 5 років таким чином служать людям, - Богданові та Світлані Тернопільським, отцеві Ігореві Онишкевичу, який є тим мужнім прикладом віри і покори для усіх, а також всім тим, хто долучився до організації.

Нехай Господь пошле щедрі благословення, як той рясний дощик, що нас благословив по дорозі до Зарваниці.

Матеріал Ірини, фото Любові, «Оранта»