Ореста Цибрівська… «Молитва – це стан любові!»
Вівторок, 13 липня 2010, 11:00
«Витай між нами, Христе, витай!Нехай радіє душа Тобою
I наповняється чаром-красою:
Ти наше сонце, життя і рай,Витай між нами, Христе, витай!»
Пані Ореста багато часу приділяє дітям парафії церкви святого Миколая. Вона є хорошим прикладом для усіх нас. Тому захотілося більше дізнатися про її життєвий шлях, пізнання Бога та знайомство з Аскольдовою могилою.
- Отже, пані Оресто, скажіть, будь ласка, коли саме Ви почали відвідувати церкву святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі? Хто познайомив Вас з цією церквою?
- У 2001 році я попросила свою знайому Зою дізнатись, де є в Києві греко – католицька церква, адже я сама зі Львова і тому це є мій рідний обряд. Вона розповіла мені про Аскольдову могилу. Потім я знайшла цю церкву, зайшла в храм і в мене з’явився такий душевний стан, що я неначе прийшла до свого рідного дому.
- Чому ця церква стала для Вас рідним домом?
- Цей храм дуже затишний. І церква святого Миколая, як я зауважувала, – це мій рідний дім. Ці відчуття затишності збереглося у мені до цього часу.
- Скажіть, будь ласка, як батьки навчали Вас християнській науці? Який життєвий епізод запам’ятався Вам з утвердженням християнської віри?
- Коли мені було чотири роки, бабуся навчила мене короткої молитви «Отче Наш», «Богородице Діво», «Ангеле хоронителю мій». Я була навчена зранку і ввечері молитися ці молитви. Коли я підростала, стала свідома того, що половину слів говорю не вірно, адже вивчила ці молитви ще маленькою дитиною, тому я виправила цю невірну вимову.
Взірцем для мене у питаннях релігії був батько та його родина. Батько дуже виразно говорив, що є віруючою людиною. Навіть коли ми святили Пасху, завуч після того викликав батька до школи та висловлював зауваження. Але батько виразно сказав: «Я даю свою дитину до школи, щоб ви її навчали, а виховувати буду її сам. Щоб ви більше не відволікали мене від моєї праці». Тому батько був дуже послідовний в цьому, адже сам він перебував у засланні, тому був свідомий того, що діти повинні виховуватися у дусі Божому.
- Що означає для Вас слово «молитва»? На Вашу думку, як молитва укріплює людину у складних життєвих випадках?
- Для мене молитва – це відчуття любові. Взагалі молитва це джерело енергії та сили. Я не розумію, як людина може жити без молитви. Молитва завжди відкриває очі на певні складні життєві моменти, тому без молитви життя не було б таким вдалим.
- Що, на Вашу думку, допомагає людині дома, на роботі залишатися з Богом?
- Думаю, коли людина перед Богом відчуває себе дитиною, то на роботі, дома вона завжди буде разом з Богом, адже їй цей душевний стан дуже дорогий, тому вона не хоче його втрачати.
- Пані Оресто, як, на Вашу думку, можна зберегти любов, віру у серці у складних життєвих випадках, труднощах, конфліктах?
- Зі свого життєвого досвіду я зробила висновок, що складні життєві випадки, конфлікти тільки укріплюють людину. Адже легкі життєві випадки спрямовують людину до спокою. А складні конфлікти спрямовують людину до молитви, роздумів, як вирішити цю проблему, і вона стає «загартованішою» у молитві та цілеспрямованою у житті.
- Під час навчання у вищому навчальному закладі чи практикували Ви віру, молитву, роздуми про Бога?
- Чесно кажучи, учень я дуже поганий, адже складні науки мені не вдавалися, тому я старалася випрошувати Божу ласку, щоб скласти тести, контрольні…
Навіть коли вступала у навчальний заклад - йшла в церкву, а не готувалась до іспитів. В мене не має посидючості, тому протягом мого навчання у школі чи у вищому навчальному закладі я випрошувала у Бога ласки, і Бог допомагав мені, адже я швидко орієнтувалася, знаходила відповіді, швидко пригадувала.
- Парафії церкви святого Миколая уже близько двадцяти років. Скажіть, будь ласка, наскільки відчутний у цій церкві дух великої родини?
- Я завжди жила у великій родині. Бог подарував мені багато рідних людей, адже в мене є рідні у Тернополі, у Львові, Сімферополі, родина у Херсоні, у Польщі є далекі родичі. Тому і на Аскольдовій могилі відчувається дух великої родини, адже є багато знайомих, щонедільні спілкування з людьми. Аскольдову родину я завжди порівнюю зі своєю рідною.
- Ви багато часу приділяєте дітям парафії. Чому велику кількість часу Ви присвятили церкві? Наскільки це складно? Чи виникають певні труднощі у цій складній справі?
- Найперше варто сказати, що всі інші клопоти не такі важливі, як церква. Дивлячись на свій життєвий шлях, я зрозуміла, що найдорожчим для мене є церква. І коли людина розуміє, що церковне життя має більшу вагу ніж життєві клопоти, то потім Бог направляє тебе і каже, що ти маєш робити у церкві. І Бог благословив мене опікуватися дітьми, тому це певний Божий дар.
Щиро дякую за інтерв’ю.
Інтерв’ю записав Олег Качур, «Оранта»