Вівторок, 11 травня 2010, 20:58

«Витай між нами, Христе, витай!
Щастя єдине в цей час гостини
В невиннім серці, серці дитини:
Ти наше сонце, життя і рай,
Витай між нами, Христе, витай!»

Руслана Дмитровська, яка родом з села Ясниськ Львівської області, є активною парафіянкою церкви святого Миколая, що на Аскольдовій могилі. Пані Руслана організовує і проводить концерти до святкування багатьох свят. До того ж вона є учасницею парафіяльного церковного хору «Аніма».

Разом з чоловіком Миколою пані Руслана виховує шестилітню донечку Юлю. Сьогодні маємо нагоду поспілкуватись з цією непересічною творчою особистістю.

- Пані Руслано, скажіть, будь ласка, коли Ви вперше відвідали церкву святого Миколая і стали постійною парафіянкою Аскольдової могили?

- Церкву святого Миколая, що на Аскольдовій могилі, я з родиною почала відвідувати з 2001 року, коли поступила в НМАУ ім. П. І. Чайковського.

- Чому церква на  Аскольдовій могилі стала Вам рідною? Що особливого Ви побачили у цій маленькій церкві?

- Я шукала свою церкву, відвідуючи усі греко – католицькі церкви у Києві. Шукала також свого отця – сповідника, духовного наставника. Дуже тягнулася до церкви, адже попередньо навчалась у Дрогобичі, вела активне молодіжно – християнське життя при Катедральному Соборі Пресвятої Трійці, беручи участь у сарептах, чуваннях, запустах, концертах і т.д.

Ми з друзями при храмі разом із семінаристами Дрогобицької Семінарії часто виступали,  адже був створений ВІА «Інший Світ», де я була солісткою.

Життя поза церквою не вабило і було чужим для мене.

Я була охрещена в церкві святого Миколая Чудотворця села Ясниськ, Львівської області. Я виростала при цій церкві. Тому, мабуть, церква святого Миколая, що на Аскольдовій могилі, стала рідною для мене.

А моя доня Юля завжди каже, що тут дуже добрі отці.

- Пані Руслано, як батьки навчали Вас християнській науці? Чи ходили  Ви з родиною до церкви?

- Найкраща наука – це добрий приклад, який я перейняла від матусі, від хресної. Також вся родина ходила до церкви.

- Чи могли б Ви порівняти науку Ваших батьків, коли Ви були ще дитиною, і сьогоднішню науку, яку Ви даєте своїй донечці Юлі?

- Суттєвою різницею є бажання і можливість  частіше відвідувати Храм Божий, ще і благословення праці дяківської служби, який перейшов із церкви, звідки я родом.

- Скажіть, будь ласка, як зараз Ви навчаєте свою донечку християнській науці?

- Доня в мене, поки що, одна, Юлечка, яка почала ходити до церкви святого Миколая, що на Аскольдовій Могилі, будучи у маленькому лоні. Із маленької крихти до тепер причащається святими Тайнами Тіла і Крові Господа Ісуса Христа.

- Наскільки катехитичне навчання допомагає Вам у розвитку духовних цінностей Вашої доні Юлі?

Зараз уже свідомо вона приготовлялась до Першої тайни Святої Сповіді і Святого Причастя. Ми щиро вдячні сестрі Анастасії та сестрі Оресті за катехитичну науку. При церкві Юлечка і я навчились Благословляти одне одного, їжу, рідних, день, ближніх.

Ми почали частіше молитися, читати Духовну літературу, Святе Письмо, відчуваємо сильнішу потребу Божого Слова. У нас в домі часто горить свічка.

Оскільки Юлі скоро виповниться 7 років, а це доволі складний психо – фізіологічний період життя дитини, то і духовний світ її дуже динамічний. Багато знайомств, спілкування та інформації. Усе це вона здебільшого отримує у церкві. Коли її щось турбує, то йде питатися поради у отця Ігоря Онишкевича, пані Орести, називаючи любовно – духовною мамою.

Хресні батьки, на жаль, живуть далеченько: о. Микола з родиною в США, а хресна мама Марія нещодавно народила дитя, тому все, чого їй невистачає від хресних батьків чи нас, вона отримує в церкві.

- Пані Руслано, чи стараєтесь Ви зберегти традиції минулого у сьогоднішній час? І наскільки це важливо сьогодні у суспільстві?

- Усі традиції ми намагаємося і стараємося зберігати, шанувати, і передавати. Залучаємо Юлю до церковних концертів та виступів.

А важливість традицій у суспільстві величезна, адже жодна людина, родина, сім’я, держава не зможе жити не маючи свої релігійні традиції.

- Як проповіді і молитва допомагає людині і особисто Вашій сім’ї виховувати чесність, порядність, люб’язність?

- Це процес поступовий, тривалий, який утверджує цінності сім’ї, адже родина переживає різне: і радощі, і труднощі. Але я знаю точно, без молитви, без науки та Святого Божого Слова – далеко не підеш.

- Скажіть, будь ласка, чи відчуваєте Ви на Аскольдовій Могилі дух великої дружньої родини?

- Авжеж! І ніяк не інакше, це велика радість, велике щастя, і велике досягнення, як нашої парафії, так і нашої церкви. Але і це було поступовим промислом Божим. А отець Ігор, це як батько, як святий Миколай, який гуртує людей навколо церкви. Адже отця Ігоря завжди турбує доля кожної людини, що ще більше об’єднує парафіян у родину.

- Чим Ви займаєтесь у повсякденному житті?

- Навчання, робота, спілкування з друзями, рідними, зустрічі, дяківська Служба, а тепер гурток з дітьми – дарує безмежну радість…

- Пані Руслано, чи допомагає Вам молитва вирішувати щоденні справи?

- І не тільки молитва, а й Святі Тайна Євхаристії, сповідь, і ще навчилась просити Благословення і поради в отців у кожній важливі справі.

- Як парафіяльне життя впливає на Ваше суспільне життя?

- Є багато труднощів, пов’язаних з професією, та  є тверда віра, що все розв’яжеться з Божою допомогою. І церква виховує в мені терплячість, розуміння та співчуття.

- На Вашу думку, наскільки питання релігії та віри є актуальними у суспільстві?

- Віра – це дар Божий, а далі пошук і бажання людини плекати і рости її. А способів і засобів зараз людям надано предостатньо. А актуальність питання релігії та віри – не перестане бути!

І моя думка така, що вся біда кожної людини, зокрема і суспільства у цілому, полягає саме в тому, що кожна людина відчуває таку мізерну потребу у Бозі, Святих Тайнах, Божому Слові і любові до Господа та ближнього!

А основне у реальному життю людини – присутність і поміч Господа!

Щиро дякуємо за інтерв’ю та бажаємо Божих ласк Вам та Вашій родині.

Інтерв’ю Олега Качура, «Оранта»