Неділя, 09 серпня 2009, 12:31

        Українське слово

Кожне слово українське має душу,

Кожне сповнене любов'ю   до людей.

Та його я нині боронити мушу

Від сміття і бруду "дружніх" областей.

Кожна лайка списом б'є  і ріже вуха,

Бо прийшла вона з азійської землі.

Не було часу й бажання лайку слухать

Тим, хто жив з тяжкої праці на ріллі.

Рідна ненька мовчки дивиться з докором

На дітей...Хреститись тягнеться рука.

В землю втоптана биттям й голодомором,

Та ще й хочуть в тебе вирвать язика!

Задля крику щоб не розтуляла рота,

Мовчки вранці умивалася слізьми,

Щоб сміялась з тебе світова спільнота,

Бо ж ніяк тобі не вирватись з пітьми. 

Діти рідні стали нині як чужинці,

З хати геть повикидали рушники.

Вбогість душ прикрити нічим, а гостинці

З рук чужих до рота тягнуть залюбки.

Мамо, люба, встань з колін, розгладь хустину

І на світлі образи перехрестись,

Заспівай, нехай почує Україна!

Нам духовність допоможе підвестись.

Наше слово українське буде жити,

Хоч би як не плюндрувати й не палить.

Ланцюгом московським хоч і перевите,

В душах ватрою невгасною горить!

                         Ольга Кроншевська 27.12.07