Головна

Духовна велич та військова звитяга у боротьбі за незалежну соборну Україну в 1917–1921 роках.

2585258Запропонована читацькій аудиторії книга містить біографії командувачів Армії УНР.До того ж, з ласки Божої, ми одержали можливість ознайомитися з біографіями восьми священиків-капеланів підрозділів Армії УНР. Ми свідомі того, що їх було набагато більше.

Ми прагнемо розповісти для ширшого загалу і військовослужбовців, і капеланів сучасної української церкви про нашу звитяжну боротьбу за Незалежну Соборну Україну.

І нехай наша праця буде спонуканням для інших капеланів вивчати і досліджувати.  Цю сторінку нашої історії, яка за часів радянської окупації замовчувалася або спотворювалася. Маємо вивчати, даби ці герої – велетні віри, молитви, духу – поверталися із небуття. Бо, як відомо, домінанта ”Бог і Україна“ була і на вустах священиків, що були в Армії УНР, і офіцерів, і військовослужбовців.

Ця книга призначена для військових капеланів, військовослужбовців Збройних Сил України та всіх, кому не байдужа історія рідної країни.

«Пізнай свій край, себе, свій рід, свій нарід, свою землю – і ти побачиш свій шлях у життя» Григорій Сковорода

Мова й історія є націєтворчими чинниками. Недаремно вороги нашої державності забороняли українську мовуі намагалися переписувати історію під свої політичні потреби. На тридцятому році існування незалежної Україними все ще доводимо важливість україноцентричного висвітлення історії, порушуємо тему нашої боротьби за державність. Іван Павло ІІ наголошував: “Історії націй, об’єктивовані й зафіксовані письмово, є одним із найважливіших елементів культури – елементом, який є вирішальним для ідентичності нації у вимірах часу”.

Великим викликом для нас є подолання міфів, закладених радянською історіографією, коли історію зробили “дитям” ідеології, сподіваючись реально впливати на розум людей. Захищаючи імперські інтереси, радянсько-комуністична влада подавала історичну інформацію про події в Україні під потрібним їй кутом. Головним став не сам історичний факт, а його інтерпретація, трактування, або й замовчування. “Радянський народ”, позбавлений національної історії, мав перетворитися у натовп, яким зручно керувати. Донині цей ідеологічний тиск позначається на трактуванні подій минулого крізь призму прорадянських стереотипів. Вкрай необхідно пропонувати суспільству критичне осмислення історичних подій, виховувати вміння долати психологічні бар’єри догм в історичному мисленні.

Про важливість і нагальність проблеми свідчить той факт, що до відродження української військової історії, до важкої і кропіткої праці подолання імперських стереотипів у суспільній свідомості долучаються не тільки професійні історики. Зокрема дану працю з військової історії підготував священик-капелан Димитрій Присяжний, що дуже символічно, адже Церква і армія – дві інституції, які в Україні мають найбільшу довіру серед народу. У книзі Димитрія Присяжного “Духовна велич та військова звитяга у боротьбі за Незалежну Соборну Україну в 1917–1921 роках” по-новому  зазвучали незнайомі широкому загалу і призабуті імена учасників національно-визвольних змагань. Отець Димитрій зосереджує увагу на українській героїчній історії, ретельно відновлює її загублені сторінки, підносячи з забуття імена героїв визвольних змагань, підтверджуючи тяглість боротьби за незалежність України через століття аж до сьогодення. У процесі збройної боротьби за державну незалежність військові є політичною елітою суспільства, беруть на себе важливу роль носіїв історичної пам’яті. Тому особливу увагу варто приділяти військовій історії України, частіше і наполегливіше популяризувати її творців. Ми стаємо жертвами гібридної війни, коли віддаємо шану міфологізованим радянськими ідеологами червоним командирам – керівникам війська, яке нищило паростки української державності, пам’ятаємо їхні імена, святкуємо радянські дати, оголошені визначними, дні військових частин, створених більшовиками для загарбання українських земель. А от діяльність Січових стрільців, героїв Холодного Яру, Армії УНР, Української галицької армії, численних борців за державну незалежність України 1917–1921 років суспільство знає недостатньо або не знає зовсім. А відомі імена, наприклад,      С. Петлюри, Є. Коновальця, з подачі ворожих ідеологів сприймає неоднозначно.

Димитрій Присяжний своєю книгою “Духовна велич та військова звитяга у боротьбі за Незалежну Соборну Україну в 1917–1921 роках” примножив і збагатив новими іменами скарбницю національної історії, повернув із небуття пам’ять про військовиків, які боролися за Соборну Незалежну державу Україну.

Водночас автор книги створив своєрідний збірник-довідник, корисний для кожного сучасного військовика, щоб ознайомитися самому і донести інформацію до товариша про справжнє коріння української військової звитяги.

Як і його історичні попередники-капелани, отець Димитрій успішно займається не тільки душпастирською опікою, але й просвітницькою працею. Автор розкрив питання діяльності військових капеланів в армії УНР, зібрав їх біографічні дані, а скрупульозне висвітлення фактів і дат дає можливість читачу самому зробити висновки. Димитрій Присяжний пропонує унікальний календар національно-визвольних змагань в Україні протягом 1917–1921 рр., який дає об’ємну картину доленосних державних і військових подій того часу. Це дає змогу читачу самому з’ясувати і зрозуміти уроки історії: важливість єдності народу і політичних еліт у питанні боротьби за незалежність та будівництва держави і її війська, формулювання і дотримання єдиної ідеології, ключовою основою якої є Соборна Незалежна Українська держава.

Книга Димитрія Присяжного є своєчасною і, безперечно, стане популярною і корисною для широкого кола читачів.

Сергій ПОЗДИШЕВ, заступник начальника Національного університету оборони країни імені Івана Черняховського, кандидат психологічних наук, генерал-майор.

Хто історію вивчає – той перемогу здобуває!

«Одні хваляться колісницями, інші – кіньми. А ми хвалимося іменем Господа Бога нашого. Вони хитаються і падають, а ми стоїмо твердо.» (Пс. 19: 8-9)

ПЕРЕДМОВА

Вивчаючи і досліджуючи свою сиву давнину, ми повинні врахувати її уроки. Тільки після пізнання свого минулого – і трагічного, і водночас героїчного – людина стає достойною свого майбуття. Бо, як відомо, незнання історії не звільняє від відповідальності. І та країна і народ, який забуває темні сторінки своєї історії, прирікає себе, сучасників і нащадків на те, що переживе їх знову і знову.

На цей час, коли перед Україною постають чисельні виклики з боку наших недоброзичливих сусідів, питання нашої військової і церковної історії є актуальними як ніколи. Рік тому вийшла моя книжка ”Зі зброєю в руках – із молитвою на вустах. Нотатки українського капелана“, присвячена історії капеланського служіння на теренах Руси-України від Київської Русі до нашого буремного сьогодення. Книжка доволі швиденько розійшлася серед моїх побратимів-капеланів, які після ознайомлення з нею висловили побажання ще детальніше вивчати та досліджувати нашу історію і військову, а також місце і роль наших духовних наставників у підрозділах війська Української Народної Республіки.

Уже понад 22 роки маю велике щастя служити в пристоличному містечку Боярка, про яке радянська історіографія розповідала різноманітні нісенітниці та казочки про те, що це – місто комсомольської слави. Насправді це не так: це химера і, без перебільшення, міфотворчість як обґрунтування історичного мародерства. Адже на теренах Боярки перебували такі звитяжні воїни як Євген Коновалець, Іван Чмола, Юрій Отмарштейн. Недалеченько від Боярки, у селищі Гнатівка, у лютому 1918 р. формувалися перші боєздатні підрозділи армії УНР. Отже, і у буремному ХХ ст. під час змагань за Соборну Українську державу саме на теренах нашого Києво-Святошинського району народжувалася нова українська армія. Саме в Гнатівці перебував і Симон Петлюра, і вже згаданий Євген Коновалець, і Петро Болбочан. Під час спілкування з військовослужбовцями на передових позиціях Східного фронту, зі слухачами Національного університету оборони України ім. Івана Черняховського у них виникає бажання дізнатися набагато більше про нашу не дуже сиву давнину.

На превеликий жаль, змагання за Соборну Українську державу в період 1917–1921 рр. зазнали поразки. Взнаки давалася відсутність єдності серед представників різних партій через те, хто хтось прямував і служив вірно червоним загарбникам, хтось – білогвардійцям, хтось повставав проти гетьмана Павла Скоропадського, хтось – проти Симона Петлюри…

Як відомо, у Святому Писанні сказано: ”Якщо царство поділиться всередині – воно не вистоїть“. І, на превеликий жаль, не вистояла і молода українська держава. Загарбники приходили звідусіль, і Україна була фактично пошматована. Але водночас варто згадати і такий період історії – серпневі дні 2020 р.: у Польщі на державному рівні святкують 100-річчя Варшавської битви, що тривала 13–25 серпня 1920 р. Саме тоді українська армія на чолі з Симоном Петлюрою і польські війська на чолі з Юзефом Пілсудським стали союзниками. У ті буремні серпневі дні український генерал Марко Безручко командував обороною Замостя. Він відтягнув на себе левову частку червоної навали, що дало можливість Юзефу Пілсудському зібратися з силами, перейти в контратаку і завдати ніщивної поразки червоним арміям Тухачевського. Тоді українці і поляки були союзниками проти спільного ворога. І зараз на східних українських теренах триває боротьба за мир не лише в Україні, а й в усій Європі. Тому що і тоді у 1920 р. і сто років по тому свобода і мирне життя України та Європи у небезпеці. Як співається в одній пісні, ”Хоч давно то було – сотня літ минає, а москаль і нині спокою не має. Десь там на Донбасі йде орда зі Сходу, щоби відібрати волю нашого народу…“. У єдності – наша сила! І коли країна і народ єдині – вони непереможні.

Ми прагнемо розповісти для ширшого загалу і військовослужбовців, і капеланів сучасної української церкви про нашу звитяжну боротьбу за Незалежну Соборну Україну.

Перша частина книги знайомить із біографіями офіцерів УНР, друга – військових капеланів у підрозділах Армії УНР, а третя – це хронологія подій від 1917  до 22 листопада 1921 рр. Тоді українські війська під тиском значно переважаючих військ червоних змушені були перейти річку Збруч і відступити з великої України. Проте  боротьба не припинялася. Згадаймо трагічний рейд на терени України з метою звільнити її від червоної окупації 21 листопада 1921 р. На превеликий жаль, цей рейд закінчився поразкою, і 23 листопада 1921 р. понад 300 учасників цього другого зимового походу були розстріляні більшовиками. Ще довготривалий час чинили спротив повстанці Холодного Яру. Ітак, за свідченнями деяких істориків, тривало до 30-х рр. ХХ ст.: допоки не вдарив жахливий, спланований червоною Москвою та її керманичами голодомор 1932–1933 рр. Збройна боротьба не припинялася. І 14 жовтня 1942 р. була утворена Українська Повстанська Армія на півночі Волині як збройна сила проти німецьких загарбників і радянських окупантів.

Нині традиція державотворення продовжується в нашій сучасній українській історії. І наш обов’язок – робити вірні висновки із тих буремних подій, що відбувалися сто років тому. На превеликий жаль, незнання історії призвело до трагедії вже сучасної української історії: до війни, яка почалася у лютому      2014 р. і триває досі.

Читацькому загалові пропонується книжка для того, щоб спонукати до роздумів, вірних висновків, а також до історичних пошуків. І тут стане в нагоді книжка сучасного історика Ярослава Тинченка ”Офіцерський корпус Армії УНР“, у якій є безліч імен, що повертаються з небуття. На вшанування їх світлої пам’яті і звитяжної боротьби за Соборну Українську державу ми маємо пам’ятати про них, і світлу пам’ять заповідати своїм нащадкам. Слова Шевченка ”Забудеться срамота давняя година і оживе добра слава – слава України!“ не втрачають актуальності і нині. Шануймося, бо ми того варті. У єдності сила народу! І, як навчав Блажений Августин: ”у головному – єдність, у другорядному – свобода, в уьому – любов“. Бо, як відомо, любов до Бога і Богом даної Вітчизни невід’ємна одна від одної. Як писав поет Роман Керик: ”Не розчаровуйсь в Україні, вір, що мине все ж зла пора, розквітне буйний цвіт калини в садах достатку і добра“.

Протоієрей  Димитрій ПРИСЯЖНИЙ, заступник  Голови Синодального управління військового духовенства Української  Православної  Церкви Православної  Церкви України)  по співпраці з військовими закладами освіти.

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/