Четвер, 16 березня 2017, 21:16

Патріарх української археології Дмитро Тєлєгін дуже високо цінив праці В. Стефановича, підкреслюючи, що збірники, такі як «Археологічна карта Уманщини», мають з'явитися у всіх музеях України, зазначаючи, що «книжка... є важливим першоджерелом з археології Черкащини».

Стефанович Василь Автономович (1887–1984) — археолог, краєзнавець, музейний діяч, представник уманської археологічної школи. Так, згадує про цю величну людину, яка серед науковців всього світу більше відома, як“український Шліман”, вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/Василь Стефанович, http://pres-centr.ck.ua/print/news-4183.html

Василь Стефанович, друг та однодумець Тадея Мовчанівського, одного з перших засновників Вишгородського історико- культурного заповідника у 1934 році, неодноразово бував у Вишгороді. Справа у тому, що В.Стефанович, як і Т. Мовчанівський  давно були добре знайомі. Обидва походили з польських шляхетних родин, були тісно пов'язані не тільки з історичною Уманщиною, а і з одним, по справжньому закоханим у свою справу дослідником і вченим,  — Петром Курінним, який  заразив їх особливим “археологічним вірусом”. Один мріяв стати священником (Т. Мовчанівський), другий, хоча і походив із родини священника, закінчив економічний факультет комерційного інституту у Києві (В. Стефанович), а третій після закінчення Київського університету вчителював на Уманщині, швидко став директором чоловічої гімназії. Їх всіх об'єднала одна наука — археологія.  “Археологічний вірус”, який кардинально змінив їх життя і долі, як потім буде розповідати сам Василь Стефанович, підхопили дуже давно. Ще у 1913р. за дорученням Київського товариства охорони пам'яток історії та старовини Василь Стефанович проводить розкопки фундаменту Батиєвих (Софійських) воріт в м. Києві, а Теодосій Миколайович вчиться у Київській духовній семінарії, з якої і був виключений  того самого 1913 року. Їх вчитель, Петро Петрович Курінний вчиться у Київському університеті та проходить археологічну практику у відомих археологів Бориса Фармаковського, Миколи Біляшівського та Вікентія Хвойки. Можливо, що з Вишгородом Петро Курінний познайомився ще у 1913 — 1917 рр, коли навчався у Київському університеті Святого Володимира та проходив стажування у відомих археологів. Залишилася археологічна карта стародавнього Вишгорода з позначками Курінного, який на той час був ученим секретарем Всеукраїнського Археологічного комітету. Наукова кар'єра Петра Курінного, який у 1918 був звичайним вчителем історії в м. Умань, а 1921 р. директором Уманської чоловічої гімназії просто вражає: 1926—1932 — директор Державного історико-культорного заповідника «Всеукраїнський музейний городок». Водночас з 1924 — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету, з 1926 — секретар Трипільської комісії, з 1929 — учений секретар Всеукраїнського археологічного комітету. Був головним редактором збірника «Український музей» (1927). 1928—1930 — науковий співробітник кафедри мистецтвознавства при ВУАН. Саме його справу потім продовжить його учень — Василь Стефанович.

У 1926-1927 роках Т. М. Мовчанівський брав участь в експедиції під керівництвом П. П. Курінного (на той час директора Всеукраїнського Музейного містечка та Лаврського заповідника у Києві). З 1934р. він очолює вже відділ слов'янської археології Інституту історії матеріальної культури. Був учасником археологічних робіт в околицях Десятинної церкви та на «Перуновому пагорбі» в Києві (1936 р.). У той час, коли Тадей Мовчанівський очолював дослідження давнього Києва та Вишгорода, Василь Стефанович, на громадських засадах, створював та розбудовував Уманський краєзнавчий музей (починаючи з 1918 року). З 1948 р. до 1956 р. працював завідувачем фондів Уманського краєзнавчого музею, які він відновив після втрат, завданих війною, а також систематизував наявний археологічний матеріал, класифікувавши його за георграфічним та хронологічними принципами.

Можливо, саме тут у Вишгороді, а може і під час розкопок Батиєвих (Софієвських) воріт у Києві у 1913 році у Василя Стефановича народилася ідея створення специфічної “Археологічної карти”. Хто знає, можливо цю ідею запропонував йому його вчитель і наставник — Петро Курінний ? Все своє життя, Василь Стефанович, присвятив створенню такої археологічної карти, яку і видав у 1957 році. Важко уявити собі значення і обсяг цієї фундаментальної праці, де за територією розміщення та дослідження археологічних пам'яток  не один район, а практично ціла область ! На жаль, такої “Археологічної карти Вищгородщини” ми не маємо і до сьогоднішнього дня.

Василь Стефанович не мав наукових ступенів, звань тощо. Неодноразово переслідувався радянською владою, бо під час війни знаходився на окупованій території і ніколи не мав звички вислуговуватись перед владою.

Розповідають, як у свої 92 роки брав рюкзак на плечі і йшов у степи описувати скіфські кургани. Науковий доробок дослідника вражає: за час 60-річної роботи Василь Стефанович передав музею 672 експонати, побував у більш ніж 200 селах, виявив 54 поселення трипільської культури і 72 – черняхівської. Не припиняв він і пам'яткоохоронної діяльності: намагався врятувати церкву у Зарубинцях на Жашківщині, будівлю ратуші, костелу в Умані, городище в Івангороді на Христинівщині... Він виховав не одне покоління науковців та краєзнавців зацікавлюючи їх історією, краєзнавством, археологією та створюючи археологічні гуртки із школярів на базі Уманського краєзнавчого музею.

25 квітня 2017 року виповнюється 130 років з дня народження українського Генріха Шлімана, як прийнято називати В.А.Стефановича. Дійсно, більш яскравої особистості у краєзнавстві, археології, історії важко знайти. На вашу увагу представляємо макет пам'ятної медалі з нагоди 130 річниці з дня народження Василя Стефановича, макет якої розробив талановитий дізайнер Сергій Анікін для Вишгородського історико-культурного заповідника. Нагородою можливо було відзначати сучасних активних молодих краєзнавців, істориків та археологів.

По різному склалася доля українських дослідників: Тадей Мовчанівський, який у 1934 році очолив відділ слов'янської археології Інституту історії матеріальної культури та приймав участь у розкопках Десятинної церкви — 10 травня 1938 року був розстріляний у Биківнянському лісі. Петро Курінний, після еміграції у лютому 1944 р., став одним із організаторів Української вільної академії наук, наприкінці 40х обраний професором Українського вільного університету (м. Мюнхен) на кафедрі археології та етнографії, згодом стає президентом Української вільної академії наук у Європі. Помер на чужині.  Василю Стефановичу частково вдалося реалізувати свій потенціал — у 1968, 1975 рр. побачила світ велика 2х томна праця “Археологічні памятки Уманщини”, яку він завершив у співавторстві з Ольгою Петрівною Діденко. Сьогодні, згадуючи велетенські протоміста Трипільської археологічної культури  слід згадати, що ці відкриття наприкінці 60х років стали відомі завдячуючи відкриттям військового топографа К.Шишкіна та Василя Стефановича, який тоді активно працював над другим томом “Археологічної карти”. Це і сьогодні замовчують, так само, як при житті великого дослідника, -  бо ніколи не підтримував і не гнувся під лінію партії. Тільки уявіть собі, ця людина на ентузіазмі, за власні кошти, пішки знайшла, описала, відкрила понад 100 поселень тільки Трипільської культури (хоча у офіційних джерелах зазначають лише 57 відкритих поселень). Чимало експонатів Стефанович передав музею із власної колекції: козацький слуцький шовковий пояс XVІII ст., сім українських вишивок на шовку XVII ст. з біблійними сюжетами, Євангеліє 1671 року, надруковане у Львові тощо. Ви бачили хоча б одну людину, яка б безкоштовно, сьогодні, передала музею добре збережене Євангеліє надруковане у 1671 році !!!  Останні роки Василь Автономович Стефанович проживав... у Черкаському будинку престарілих – у нього не залишилось рідні. Там він і помер у 1984 році. А у 1988 році, при Уманському краєзнавчому музеї, вже діяв третій (за рахунком) археологічний гурток імені його імені, який очолила молодий науковий співробітник Неля Петріченко.

Йдуть роки... але по суті, усі ці три видатні постаті вчених: археологів, краєзнавців, музейників, яких ми згадуємо сьогодні, долі яких були дивовижно пов'язані з історичною Уманщиною та Вишгородом, є замордованим та розстріляним археологічним та краєзнавчим відродженням України. Випуск пам'ятної медалі на честь 130річниці від народження Василя Стефановича — є першим кроком до усвідомлення своєї власної історії та культури.

Вадим Перегуда, провідний науковий співробітник Вишгородського історико-культурного заповідника.