Перше листопада – день задушний
П'ятниця, 30 жовтня 2015, 11:12
Поминальні дні за усопших. Вже у Старому Завіті були окремі дні поминання і оплакування усопших. Тими днями були третій, сьомий і тридцятий день після смерті. Як Господь Бог покликав Мойсея до себе, тоді: “Плакали по Мойсеєві сини Ізраїля тридцять день у Моав-степу; та й скінчилися дні плачу – жалоби по Мойсеєві” (Втор. 34, 8). Про ридання і плач над усопшими говорить Сирах: “Над мертвими плач: він утратив світло… Жалоба за мертвими семеро днів” (Сир. 22, 11-12).
В Новому Завіті Церква також установила окремі дні, в які Вона молиться за душі всіх, від віку почивших. Бо Церква на землі є Церквою воюючою, а душі, які відійшли до вічності і терплять у чистилищі, є Церквою терплячою. Ми на землі маємо обов’язок заносити молитви за душі, які відійшли до вічності, тому апостол Павло нас навчає: “Добродійства та взаємної допомоги не забувайте: такі бо жертви Богові приємні” (Євр.13,16).
Пам’ять про наших усопших, які очікують від нас допомоги, має бути постійна: “Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, оскільки й ви самі у тілі”(Євр.13, 3). Так, душі, які перебувають у чистилищі, є в’язнями і страждають, тому ми не можемо бути байдужими чи легковажними, але маємо їм допомагати.
Звичайно є загальні, прийняті Святою Матір’ю-Церквою дні, в які заохочується вірних давати на Святу Літургію за душі усопших. Такими днями є третій, дев’ятий і сороковий, а відтак і річниця по смерті.
Крім особистого поминання наших рідних, Церква установила окремі дні в Літургічному році, коли молиться за всіх від віку почивших; цими днями є суботи перед тими чи іншими празниками. Чому в суботу Церква молиться за усопших? Субота – означає відпочинок, спокій, тому в цей день ми й заносимо наші молитви за їх вічний відпочинок. Такими суботами є М’ясопусна субота (за вісім днів до Великого Посту, перед неділею Страшного Суду), Зелена субота (перед Зісланням Святого Духа, на дев’ятий день після Вознесення Ісуса Христа на небо) та Димитріївська субота (субота перед празником Святого Великомученика Димитрія).
Перше листопада – день задушний. Останніми десятиліттями в Галичині і на Закарпатті прийнявся звичай першого листопада іти на цвинтар і на могилах рідних запалювати свічки. Цей звичай наш народ переймає від Всесвітнього дня померлих, який вшановують не тільки римо-католики, але практично всі народи, пов’язані з християнською культурою і традицією у більшості країн світу. В нашому народі цей день шанується також як день смерті Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького, а ще тому, що цього дня у 1918 році була проголошена ЗУНР. Тому цього дня молимося також за всіх тих, які боролися за незалежність нашої Батьківщини. На парафіях Святої Унійної Традиції УГКЦ священики відправляють Дев’ятницю за душі, терплячі в чистилищі. З року в рік зростає чисельність вірних, які приходить на ці жалобні богослужіння за своїх померлих.
День за душі померлих започаткував абат венедиктинського абатства в Клюні (Франція) св. Оділон (994-1048), який наказав після урочистостей Всіх Святих відправити Святу Літургію за померлих. У XIII ст. це свято прижилося у Західній Церкві, а в XIV ст. його запроваджено в Латинській Літургії. У 1915 р. Папа Римський Венедикт XV дозволив цього дня відправляти три Літургії.
Інші дні поминання усопших в українській духовній традиції. Такими днями є час Святого Великого Посту, коли відправляється Свята Літургія Григорія Двоєслова Папи Римського з парастасом, під час якого вичитуються імена усопших, подані на сорокоусти. В більшості парафіях Галичини відбуваються урочисті Великодні процесії на цвинтар, на другий чи третій день Пасхи, на Томину або інші неділі до Вознесення Господнього. В цей час співаємо на гробах наших рідних гімн “Христос Воскресе із мертвих…”.
Був також звичай, коли на міських цвинтарях жалобні набоженства відправлялися на Зіслання Святого Духа. По селах ішли жалобні процесії на Зелені Свята на братські могили, де відправляли панахиди за тих, які віддали своє життя за свободу і незалежність України. Попразент – так у нас на Галичині називався наступний день після парафіяльного відпусту (храмового празника). На сам відпуст молилися за здоров’я і Боже благословення для парафіяльної спільноти, а другого дня молилися за душі всіх почивших на цій парафії. У місцях, де цвинтар недалеко від церкви, перед чи після відпустового богослужіння родина відвідує гроби своїх рідних. У деяких місцевостях, особливо Перемиської дієцезії, на другий або на третій день Різдвяних свят також моляться за душі усопших. В інших околицях запалюють свічки на цвинтарі на Святий Вечір, а за самою вечерею моляться за усопших із родини і так само за Великоднім сніданком.
На свято Покрова Матері Божої, яке вважають святом українського війська, в окремих парафіях відбуваються поминальні богослужіння за воїнів УПА. Ще в інших місцевостях за полеглих героїв моляться на Усікновення голови Йоана Хрестителя 11 вересня. Такою багатою є духовна традиція нашого народу щодо молитви, поминальних і задушних днів за тих, які переступили поріг смерті і за свої неспокутувані гріхи терплять у чистилищі, очікуючи від нас молитви, посту і жертви за їхнє визволення. Стараймося ці духовні прадідівські наші звичаї зберегти і передати молодшому поколінню. Пам’ять про померлих свідчить про це, що християнська любов не закінчується зі смертю, але переходить у вічність. Хто любить, завжди пам’ятатиме не тільки ближніх, які сьогодні поруч із ним, але також буде згадувати тих, які переступили поріг вічності.