Перші християни на Русі
П'ятниця, 24 липня 2015, 08:13
Як відомо, підвалини державного й церковного життя на нашій землі були закладені в Києві — «матері городів руських».
Є припущення, що в VI ст. на берегах Дніпра започаткували своє існування племенні князівства полян, кривичів, сіверян та ільменських слов’ян. У VIІ-VIII ст. Руська держава зміцніла, заснувавши місто Київ трьома братами Києм, Щеком і Хоривом, які стояли на чолі східно-слов’янських племен і полян. Припускають, що Кий був реальною історичною особою — полянським князем, який жив наприкінці VI — на початку VII ст.
Давній літопис 862 р. оповідає, як до міста Києва прийшли два варяги Аскольд і Дір й заволоділи ним і землею полян, які платили дань кочовим хозарським племенам. Кияни тоді мали добірне військо і ходили походами вниз по Дніпру, навіть до столиці Візантії. Це було близько 866 р.
У 860-х роках християнство вже поширилося на наших землях. Якщо не київські поляни, то причорноморські предки хрестилися, мали свого єпископа і свої (слов’янські) богослужбові книги.
Аскольд і Дір княжили в Києві 20 років (862-882). Вони підтримували відносини з греками. Тож немає сумніву, що в ті часи в Києві поширювалося християнство. Про те, що Аскольд і Дір могли бути християнами, свідчить такий факт: на могилі Аскольда якийсь Ольма побудував церкву на честь його небесного покровителя в хрещенні — святого чудотворця Миколая.
Князь Ігор (912-945) притримувався старої поганської віри. Незважаючи на це, християнство за часів його князювання поширювалося на Русі навіть серед дружинників. Про це свідчать тодішні документи та договори, які уклав князь Ігор із греками в 941 і 944 р. Для нас великою цінністю є другий договір 944 р. У ньому йдеться про християн серед дружинників Ігоря, які клялися Богом Вседержителем і церквою Св. пророка Іллі в Києві дотримуватися статей договору. Це, власне, найперший безсумнівний акт про християнство на Русі за перших часів її державного життя.
У договорі, укладеному після вдалого походу князя Ігоря на Візантію (944), сказано: «А ми, скільки нас є охрещених, клялися церквою Св. Іллі соборній церкві при чеснім Хресті й писанні цьому берегти все, що тут написано, і нічого не порушити, а хто порушить це з боку нашого, то князь чи хто інший, хрещений чи нехрещений, щоб не мали помочі від Бога, щоб був той рабом у цьому віці й у вік будучий і нехай буде заколений зброєю. А неохрещена Русь хай покладе щити свої та мечі на чоло, обручі свої й іншу зброю і хай клянеться берегти все, про що написано в договорі цьому, від Ігоря, від усіх бояр і від усієї Руської країни».
Цей документ має велике значення. Він доводить, що за князя Ігоря християнство вже було поширене в Києві, а християнська община була такою сильною, що князь мусив із нею рахуватися.
Княгиня Ольга, яка після смерті свого чоловіка князя Ігоря, стала князювати (945-957) до повноліття її сина Святослава не відразу просвітилася світлом Христової віри. Ольга була родом із Пскова. Літописець (903) оповідає, що її привели до Ігоря. Князю вона сподобалася і стала його дружиною. Очевидно, Ольга була не тільки вродливою, а й розумною, інакше не керувала б такою великою державою, що сягала від Балтики до Чорного моря. Перебуваючи ще в язичництві, вона збагачувалася істинами нової віри — християнством, яке було вже поширене серед жителів Київської Русі. Княгиня розпитувала християн про їхнє вчення, хотіла зрозуміти святі істини євангельських заповідей. Ймовірно, спочатку вона була потайною християнкою, а згодом, коли її син прийняв управління державою, княгиня Ольга забажала охреститися.
Літописець у Лаврентіївському списку (с. 59) 955 р. так оповідає про хрещення княгині в Царгороді: «Того року княгиня приїхала до візантійського царя Костянтина Багрянородного (Порфирородного) у гості. Цар був уражений красою й розумом Ольги і захотів одружитися з нею. Ольга забажала, щоб її хрещеним батьком був цар Костянтин. Патріарх охрестив її. Коли ж цар настоював на одруженні, вона з усмішкою відповіла: «Чи ж християнський закон дозволяє батькові одружуватися з дочкою?» Костянтин тільки відповів на те: «Обманула ти мене, Ольго»».
Отже, літопис свідчить, що княгиня Ольга охрестилася 955 р. в м. Константинополі в патріарха Полієвкта.
Проте деякі історики сумніваються, що княгиня Ольга охрестилася в Царгороді, посилаючись на книгу царя Костянтина VII Порфирородного, який описував про всі звичаї і церемонії візантійського двору. Він описав, як 957 р. урочисто приймав княгиню Ольгу, але там нічого не сказано про те, що її хрестили. Навпаки, цар Костянтин описав прибуття княгині Ольги, як вже охрещеної, разом із священиком Григорієм.
Церковний історик та архієпископ Іларіон Огієнко твердить, що княгиня Ольга прийняла хрещення 954 р. на Русі. Він пояснив це тим, що Ольга хотіла вже до зустрічі з Костянтином бути християнкою, щоб нарівні говорити з ним.
У західних літописах йдеться про те, що 959 р. княгиня посилала посольство до німецького імператора Отгона І. Літописці оповідають, що княгиня Олена (так називалася Ольга після хрещення) просила в нього єпископа і священиків. 961 р. король відрядив до Києва єпископа Адельберта. В 962 р. він «повернувся назад, бо не мав успіху в справі, з якою його посилали».
На тій підставі католицькі й уніатські письменники мають сміливість твердити, мовляв, княгиня Ольга прийняла хрест у католицьких священиків. Але це не відповідає дійсності. По-перше, — тоді не було ще роздвоєння церков; по-друге, — княгиня Ольга була вже охрещеною, про що свідчать записи з книжки Костянтина VII Порфирородного.
«Умерши для гріха» у святій купелі хрещення, благовірна Ольга жила у святій побожності й сприяла поширенню віри Христової на Русі. Вона спорудила перші храми в Київській Русі: святителя Миколая і Св. Софії в Києві, Благовіщення Пресвятої Богородиці у Вітебську, Святої Живоначальної Трійці в Пскові. Княгиня посіяла перші зернята християнської віри в душу свого малолітнього внука Володимира.
Княгиня померла 969 р. Умираючи, Ольга заповідала не творити тризни над собою. Отже, княгиню Ольгу поховали як християнку.
Про блаженну княгиню київську Ольгу (X ст.) Константинопольський патріарх говорив: «Блаженна ти в роді твоєму, бо вподобала світло християнської віри і позбулася темряви язичеської. Благословлятимуть тебе сини руські аж до останнього їхнього роду».
Бог прославив святу й рівноапостольну труженицю, «начальницю віри» на Руській землі чудесами й нетлінням її мощей. Пізніше її причислено до лику святих. Канонізована в ХVІ ст.