Четвер, 13 листопада 2014, 23:19

Геноциду українців передувало 5000 повстань, заявляють історики, спростовуючи міф про відсутність спротиву українських селян більшовицькому режиму.

Про це повідомили УНІАН у прес-центрі Центру досліджень визвольного руху.

Історик Володимир В’ятрович пояснює: «Побутує міф про відсутність спротиву українських селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але навіть в ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках, відстоювали своє право на свободу та життя».

За даними істориків, українські селянські повстання 1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим боявся, що український спротив призведе до його падіння: адже у першому півріччі 1932 року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор завдав страшного удару у відповідь, яким став штучно організований голод.

Згадуючи мільйони жертв цього страшного злочину, слід особливо пом’янути тих, хто до останнього чинив спротив. Завдяки кожному із цих людей, нас не знищили як народ у 33-му. А пам’ять про них робить нас непереможними сьогодні», – зазначив В’ятрович.

Як нагадали в Українському інституті національної пам’яті, центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації стало українське село. У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь, за оцінками дослідників, біля 1,2 млн. осіб. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (головне політичне упраіління) зафіксували в УССР понад 900 виступів, що становило 56 % усіх антивладних виступів в СССР. Тоді ж з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.

«Голодуючі селяни нападали на зерносховища, де зберігалось відібране у них зерно, саботували роботу колгоспів, а з посиленням свавілля та викликаного ним голоду, взялися за зброю: у 1932 році зафіксовано понад 1000 актів збройного спротиву режиму», - зазначили у прес-центрі і додали: «Цей стихійний спротив і став основою звинувачень у підготовці на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом».

*** Щорічно у четверту суботу листопада Україна згадує жертв Голодомору. Цього року Український інститут національної пам’яті підтримав традицію, започатковану Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Відповідно заходи з нагоди 81-х роковин Голодомору будуть присвячені зокрема пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду. Національні пам’яті заходи пройдуть під гаслом «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у ‘33-му – непереможні сьогодні!».

Експерти вважають, що Голодомор 1932-33 років має психологічні наслідки для сучасної України

Науковий співробітник Інституту суспільних досліджень Ірина Рева: «Коли говорять про Голодомор, про його психологічні наслідки, дуже часто вживається теза про те, що винищені найкращі господарі, зруйноване село, тобто говориться передусім про фізичне винищення. На мою думку, зміни відбулися не стільки на кількісному рівні, скільки на рівні ідентичності, на рівні психологічному», - сказала вона. За словами експерта, в українському суспільстві можна побачити такі ознаки як занижена самооцінка, схильність до залежної поведінки, страх перед представниками влади, схильність до сильної руки, найрізноманітніші страхи - від страху голоду до просто страху перед майбутнім, відсутність ініціативи. Для ілюстрації І.Рева навела результати дослідження, які були проведені у 2003 - 2007 роках. Опитаних поділили на дві групи. До першої групи увійшли люди, які жили на території, де був Голодомор, до другої - ті люди, які жили на території, де Голодомору не було. Усім цим людям на час Голодомору було від 1 до 7 років. За словами І.Реви, 78% опитаних з першої групи мають неусвідомлений комплекс меншовартості, в іншій групі таких людей лише 32%. Крім того, 66% у першій групі бояться поразки, тобто завідомо ставлять перед собою завдання простіші, ніж вони реально можуть виконати, в іншій групі таких людей 33%. У 59% опитаних у першій групі домінують депресивні настрої, а 50% опитаних з цієї групи мають психосоматичні хвороби, пов'язані із стресами. Як сказала І.Рева, одним із психологічних наслідків Голодомору може бути «синдром уцілілого». «З часів Голодомору були випадки, коли батьки обирали найжиттєздатнішу і найрозумнішу дитину, якій давали більше їжи, і сподівалися, що хоча б вона зможе вижити. Ця людина потім постійно відчувала на собі певну провину за те, що «я вижив, а вони ні», - пояснила вона. За словами експерта, така людина все життя намагається довести, що вона найкраща і варта цього життя. «В результаті людина не живе, а виживає, все її життя - це постійна боротьба, щоб довести іншим, що вона найкраща», - додала І.Рева. Експерт вважає, що психологічно наслідки Голодомору переживаються важче, ніж наслідки війни. «Якщо ми говоримо про наслідки війни, то там зрозуміло, хто ворог, і там через агресію відбувається подолання стресових наслідків. Якщо ми говоримо про Голодомор, то ситуація, коли рідна влада, яка має захищати інтереси людей, вона ж їх і нищила, ця ситуація переживається значно складніше», - зауважила І.Рева. На її думку, виходом із ситуації може бути створення «приводу для самопереосмислення». «Якби ця наша ідея була підтримана на державному рівні, то було б доречно й ефективно проводити тренінги для молоді, на яких вони б утверджували свою самооцінку, проникалися повагою до себе і свого народу», - сказала вона. Експерт переконана у необхідності говорити про психологічні наслідки Голодомору. «Проговорювати ці речі потрібно, це зменшує депресивний стан, який присутній у нашому суспільстві. Ми відділяємо себе від проблеми через проговорення цих речей, тобто ми розуміємо, що занижена самооцінка - не від того, що ми такі погані, а це явище присутнє на рівні всього суспільства», - сказала І.Рева. За її словами, дослідники говорять, що постгеноцидні наслідки тривають близько 4 поколінь, «тобто настав час для звільнення». Голова вченої ради Центру досліджень визвольного руху Володимир В'ятрович, у свою чергу, зазначив, що досвід країн, які пройшли через геноцид і тоталітарні режими, засвідчує, що подолання цього важкого минулого через забуття неможливе. «Це те, що згодом вилазить, і це минуле має ще більший вплив на сьогодення, ніж у випадку, якщо б воно в певний момент було проговорено і люди зрозуміли, що саме сталося», - сказав він. За його словами, українці тягнуть цей тягар минулого. На переконання В’ятровича, в Україні відбуваються поверхневі, заполітизовані дискусії довкола проблем минулого, які абсолютно не допомагають зрозуміти ці проблеми. В.В'ятрович вважає, що в Україні мала б реалізовуватися політика подолання тоталітарного минулого на зразок того, як це відбувалося у посткомуністичних країнах Східної Європи. Перш за все, на його переконання, необхідно повноцінно дослідити усе, що відбувалося у радянській період історії України, для чого мають бути абсолютно відкриті архіви і кожен бажаючий може вивчити, що було з українським народом впродовж 70 років радянської влади.

Детальніше читайте на УНІАН:http://www.unian.ua/