П'ятниця, 07 листопада 2014, 23:02

"Прийдіть усі вірні, зійшовшися, похвалімо Христового борця і мужнього світоча Димитрія" (Стихира на малій вечірні).

Святий Климент Оле­ксан­дрій­ський велич і значення мученика описує такими словами: "Мученик дає потрійне свідчення: про себе, що він зі справжньою вірністю вірі стоїть при Богові; проти свого противника, що він надаремно наступає на того, що непохитний у любові; для Господа, що в його науці зна­хо­ди­ться Божа пе­ре­кон­ли­ва сила, яку навіть боязнь смерти не може побідити".

Свята Церква від перших віків хри­сти­ян­ства високо цінила й цінить заслуги мучеників, їх почитає, їх ставить нам за взір геройської любови до Бога та визнавання святої віри. Деякі з них, що в особливий спосіб від­зна­чи­ли­ся своєю ревністю і мужністю у визнаванні святої віри та чудами, що ними їх Господь Бог прославив після смерти, мають у церковному році свої урочисті празники. До них належить святий мученик Димитрій, якому свята Церква дала титул ве­ли­ко­му­че­ни­ка й мироточця. Східна Церква святкує його пам'ять 26 жовтня, а Західна Церква — 8 жовтня..

МУЧЕНИЦЬКА СМЕРТЬ І ПРОСЛАВА СВЯТОГО ДИМИТРІЯ

Святий Димитрій жив у другій половині третього сторіччя у місті Солуні, по-грецьки — Тес­са­ло­ні­ке, де його батько був високим цісарським до­стой­ни­ком. Після смерти батька цісар Ма­кси­мі­лі­ян зробив його солунським про­кон­су­лом. Святий Димитрій від дитинства був вихований у хри­сти­ян­ській вірі. Хоча займав високу посаду, але свою віру явно визнавав та був апостолом своєї віри. За це цісар Ма­кси­мі­лі­ян наказав вкинути його до в'язниці. Будучи в ув'язненні, святий Димитрій бла­го­сло­вив святого Нестора на боротьбу з цісарським не­пе­ре­мо­жним гла­ді­я­то­ром Лієм. Святий Нестор виступив проти Лія з хрестом у руках, переміг та вбив його. Цісар, до­від­ав­шись, що Димитрій бла­го­сло­вив Нестора на боротьбу з Лієм, послав своїх вояків, і вони прокололи тіло Димитрія списами. Це було 306 року. Пам'ять святого Нестора Східна Церква відзначає наступного дня після празника святого Димитрія.

Геройську віру святого Димитрія Господь Бог прославив не тільки різними чудами після його смерти, але також не­тлін­ні­стю тіла та ми­ро­то­чи­ві­стю. Коли, через сто років після його смерти, відчинили гріб — то знайшли його тіло нетлінне, а його кості видавали пахуче миро, яке зціляло недужих.

КУЛЬТ СВЯТОГО ВЕ­ЛИ­КО­МУ­ЧЕ­НИ­КА ДИМИТРІЯ

Дар чудес, не­тлін­ність тіла та ми­ро­то­чи­вість стають джерелом великого й широкого культу святого Димитрія не тільки в Греції, але й по цілій Слов'­ян­щи­ні. До його гробу з року в рік з усіх сторін поспішають сотні й тисячі паломників. Він допомагає в кожній біді й потребі. Жовніри вибирають його за свого опікуна. У V столітті над його гробом побудовано величний храм. Як широко його культ охопив слов'­ян­ські землі, свідчить те, що тільки на Балканах є понад двісті церков, при­свя­че­них святому Димитрієві.

Культ святого Димитрія приходить з хри­сти­ян­ською вірою і на наші українські землі. Про цей культ о. Андрій Трух (ЧСВВ) у книзі Життя святих пише: "У Ру­сі-Укра­ї­ні святий мученик Димитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то "убояшася греци і рекоша: ність се Олег, но святий Димитрій послан на ни от Бога". А пізніше, коли хри­сти­ян­ська віра поширилася між нашим народом, тоді князі, їх війська й усі вірні віддавали себе святому Димитрієві в опіку" (Том IV, с. 106).

Князь Ізяслав Димитрій Ярославич заснував у Києві приблизно в 1057 році монастир у честь святого Димитрія. У 1197 році великий князь Всеволод Димитрій Юрійович († 1212) отримав як дар зі Солуня дошку з труни і сорочку святого Димитрія. Дошка видавала миро, яке лікувало хворих. У честь святого Димитрія цей князь збудував на княжому дворі у Володимирі величний храм, де склав згадані мощі. На наших рідних землях було досить багато церков, при­свя­че­них святому Димитрієві.

Празник святого Димитрія належить до середніх свят. З цим празником пов'язана згадка про землетрус, який був у Царгороді 26 жовтня 740 року. У бо­го­слу­жен­ні в день святого Димитрія свята Церква пригадує нам його геройську віру та різні чесноти. Вона славить його як мужнього Христового воїна й іспо­від­ни­ка, як чудотворця, що лікує недуги душі й тіла та помагає в кожній потребі. "Мучениче стра­сто­тер­пче, святий Димитріє, — співаємо на стихирах вечірні, — ти чудами світиш світові, наче сонце. Тож святкуючи твою пам'ять, ми всі радіємо твоїми чудами... " А в п'ятій пісні канону утрені читаємо: "Ті, що з вірою щиро прибігають до твого храму, Димитріє, скоро звіль­ня­ю­ться від недуг і душевних терпінь".

Він за­сту­па­є­ться за нас перед Богом: "Сьогодні побожно святкуємо празник Димитрія стра­сто­тер­пця, бо він безустанно молиться до Христа, щоб усім дати мир і милість", — каже сідален на утрені. "Маємо тебе, — сказано у стихирі на стиховні малої вечір¬ні, — як дателя багатьох дарів. Господній угодниче, бо ти сповняєш просьби, що їх завжди маємо".

Святий Димитрій не тільки чу­до­тво­рець і заступник у небі, але й мироточець. "Димитріє, — читаємо в першій пісні канона утрені, — ти створене джерело пахучого й щирого мира, омий моє серце від мерзоти при­стра­стей, і пра­кти­ку­ва­н­ням чеснот зроби мене запахом Христовим, ум мій убла­го­ро­дни, щоб оспівував твої бо­же­ствен­ні благодаті".

СВЯТИЙ ВЕ­ЛИ­КО­МУ­ЧЕ­НИК ДИМИТРІЙ — НАШ ВЗІРЕЦЬ І ЗАСТУПНИК

Головна мета свя­тку­ва­н­ня празників святих мучеників — роз­мір­ко­ву­ва­ти над їхнім геройським ви­зна­ва­н­ням святої віри, ми повинні вчитися від них свою віру любити, її цінувати та мати мужність її визнавати. Визнавання віри це одна з ознак доброго і пра­кти­ку­ю­чо­го хри­сти­я­ни­на. Такий християнин своєї віри ніколи не ховає, не стидається її, не перечить їй, нею не торгує, її не змінює, але визнає її словом, ділом і цілим своїм життям. Такої віри від кожного з нас вимагає сам Ісус Христос, який каже: "Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем Небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того і я зречусь перед Отцем моїм Небесним" (Мт. 10, 32-33).

Усе наше життя і кожний його акт повинен бути проповіддю нашої святої віри. "Визнавання віри, — каже святий Йоан Зо­ло­то­устий, — діється не тільки устами, але й ділами. І коли їх нема, то ми наражаємо себе на небезпеку, що будемо покарані з тими, які свою віру заперечили".

Свята Церква бажає і доручає, щоб ми святих не тільки на­слі­ду­ва­ли, але й до них у справах душі й тіла прибігали. Немає сумніву, що Господь Бог радо вислуховує просьби тих, які за Нього свою кров пролили і своє життя віддали. "Хто з великою вірою прибігає до мученика, — каже слуга Божий митрополит Андрей Шептицький, — той може за його за­сту­пни­цтвом усього очікувати від Бога". Теодорет пред­став­ляє у подробицях різні дари, які можна очікувати від мучеників: здоров'я, потомство, щасливу подорож, оздо­ров­ле­н­ня, а своє твердження доводить цікавим описом. "Доказом того, що молитва з вірою буває вислуханою, — пише він, — є ті вота, які свідчать про оздо­ров­ле­н­ня. Ті вота пред­став­ля­ють очі, ноги, руки, зі золота або срібла, бо святий приймає прості та скромні дарунки від жер­тво­дав­ців, які спро­мо­гли­ся на них. Ті дари свідчать про оздо­ров­ле­н­ня, які одержали жер­тво­дав­ці і про могутність мученика, що там лежить". Через церковний рік проходить ціла історія Церкви: від немовлят, яких убив Ірод Христа ради і великого Стефана, до тих, які життя поклали за ікони й до нашого свя­щен­но­му­че­ни­ка Йосафата, ар­хи­єпис­ко­па полоцького" (Про почитання святих, 1941).

?. Юліян  Катрій, ЧСВВ, "ПІЗНАЙ СВІЙ ОБРЯД"