Четвер, 31 липня 2014, 23:58

Страшенна буря розгулялася на морі. Неподалік від берега, борючись із хвилями маленьке судно подавало сигнал біди. За мить відчалив рятівний човен на допомогу судну, що мало от-от загинути. Але спроби рятівників перемогти хвилі і доплисти до корабля були марні.

-          А що хлопці, чи не повернутися нам назад? – запропонував боцман, - Який сенс нам йти на неминучу смерть? Видно, не перемогти нам нині моря. І судно, і люди вже, напевне, погинули і їх не врятуєш.

-          Зачекай, - заперечив один із матросів, - там у порту я бачив кількох жінок, які молилися за тих, що гинуть. Хоч я і не хто зна християнин, але вірю, що Господь чує молитви. І мені здається ми мусимо і можемо врятувати від смерти хоч когось одного.

Відважна промова матроса надихнула його приятелів. І з новою силою вони рушили вперед. Судно, очевидно, затонуло: його не було видно на поверхні моря, але попри люті хвилі і явну небезпеку відважні люди змогли підняти спершу одну людину, потім іншу і загалом - вісьмох людей.

Усю команду затонулого судна було врятовано.

Віра у те, що Господь чує молитву, дає силу цій молитві, а також силу виконувати наш обов’язок, хай який він трудний і важкий.

«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013  (с)