Притча про сприйняття дійсності (18 квітня)
П'ятниця, 18 квітня 2014, 09:15
Жив собі в селі старий чоловік, він був дуже бідний, але навіть королі заздрили йому, тому, що в нього був пречудовий білий кінь. Йому пропонували за коня нечувані гроші, але чоловік відповідав:
- Цей кінь для мене, не кінь, а товариш. Як можна продати товариша?
Чоловік будував, але не згоджувався продавати коня. Одного ранку він не знайшов коня у стійлі. Зібралося все село і всі почали осуджувати старого:
- Ти дурний старий, - говорили йому, - ми знали, що коли небудь коня вкрадуть. Ліпше би ти його продав. Який неталан!
Старий сказав:
- Я не знаю всієї історії, я не знаю, чи пішов він, чи його вкрали. Існує факт, а все решта – судження. Ще не відомо, чи це – неталан, чи це – благословення. І хто зна, що станеться потім.
Люди засміялися, вони завжди знали, що він трішки схиблений. Через 15 днів кінь несподівано повернувся і навіть привів із собою 4 лошат. Луди знову зібралися і сказали:
- Правду казав ти, старий, не лихо це насправді, а благо.
І знову старий сказав:
- Не знаю я ще всього. Тільки те, що коня не було, а потім він повернувся. Хто зна, благословення це чи ні. Ви прочитали одне слово у реченні, як ви можете судити про всю книгу?
Але люди все одно вирішили, що він не має рації, бо ж коней побільшало. У старого був єдиний син. Він почав об’їжджати лошат і за тиждень упав і зламав ногу. Люди казали:
- Ото невезіння. Твій єдиний син не може ходити. А він же – єдина твоя підмога. Ліпше би ти продав коня і мав би хоч гроші.
І котрий вже раз старий відповів їм:
- Ви одержимі судженням. Не заходьте так далеко. Я тільки знаю, що син упав і зламав ногу. Ніхто не знає, чи горе це, чи благословення.
Так сталося, що за кілька тижнів спалахнула війна. Молодих хлопців забрали у військо. Зостався лише скалічений син старого. Всі мешканці плакали, тому, що битву було програно і майже вся молодь погинула. Люди прийшли до старого і казали:
- Ти мав рацію – це виявилося, благо. Може твій син і скалічився, але він з тобою. А наші пропали назавжди.
І знову стрий сказав:
- Ви знову судите. Я не знаю всієї історії і ніхто не знає…
Насправді наша мандрівка не закінчується ніколи. Коли одні двері зачиняються, відчиняються інші. Ви досягаєте вершини, але з’являється ще інша, вища. Життя – безкінечна подорож.
«365 притч на щодень» - видавництво «Свічадо» 2013 (с)