Лазарева субота
Четвер, 10 квітня 2014, 23:20
Всесвітліші, всечесні отці, преподобні сестри, дорогі брати. Сьогодні ми переживаємо з вами Лазареву суботу. Це є такий особливий день в літургійному році. Ви, мабуть, вчора, як співали стихир на Літургії Наперед Освячених Дарів, то чули такі слова, що ось закінчилася Чотиридесятниця, фактично закінчився Великий піст і сьогодні ми починаємо Квітну тріоть: новий період, новий цикл в літургійному році, який безпосередньо прив’язаний до Пасхального Таїнства. Всі ті дні, які будемо переживати сьогодні, завтра, наступного тижня, безпосередньо вже впроваджують нас до цього Таїнства страждання, смерті і воскресіння Ісуса Христа.
Ця розповідь про воскресіння Лазаря, яку ми маємо у Євангелії від Йоана, теж займає, я би сказав, унікальне місце у структурі цього Євангелія. Мабуть, ви будете студіювати Йоанівський корпус, то вам учитель скаже, що Йоан так уклав своє Євангеліє, що після прологу, який ми читаємо на Пасху, розпочинається Книга знаків. І та Книга знаків має сім подій, сім знаків, які показують, що Христос є той Месія, на якого очікував ізраїльський народ. Розпочинається Книга знаків чудом в Кані Галилейській, а саме історією про воскресіння Лазаря закінчується Книга знаків. То означає, що Йоан нам подає якийсь найбільший знак, що Христос є Господь, є Месія, бо тут Христос, воскрешаючи Лазаря, показує, що Він є Той, що має в руках і життя, і смерть людини. Він прийшов, щоби знищити смерть, увійти у смерть і дати людині вічне життя. І ось у світлі цього сьомого месіанського знаку я би хотів подати вам такі три думки, три точки для ранішнього розважання на цей сьогоднішній день.
Перша думка – центральна думка цієї події. Це є слова, які Христос каже сам про себе: «Я є Воскресіння і Життя». Христос не має життя так, як маємо ми, сотворіння. Бо нам наше життя хтось дав, ми його не маємо від себе. Каже Павло: «Все, що ми маємо, ми мусіли від когось отримати». А Христос є життям, Він є тим живим Богом Ізраїля, Який разом з Отцем і Святим Духом є Єдиний Живий. Він є Воскресінням, бо воскресіння означає дати наново життя тому, хто втратив той первісний дар. І тому то Христос затримується, хоча знає, що Лазар хворіє, знає, що Лазар вмирає, знає, що він у гробі, але Він не йде одразу до свого приятеля саме для того, щоби виявити людям, що Він є Життям і Воскресінням.
Друга думка. Ми читаємо в Книгах Старого Завіту, що карою за гріх є смерть. То означає, що коли хтось втікає від життя, його не хоче, від нього відмовляється, то неминуче на нього чекає смерть. Коли ми з вами грішимо, а якраз час Великого посту був часом пізнання свого власного гріха і боротьби з ним, ми себе вкладаємо в гріх.
Опис поховання цього Лазаря є описом грішника, грішної людини. Лазаря, поклавши до гробу, зв’язали похоронними полотнами. Руки і ноги має зв’язані той, хто грішить. Той, хто грішить, завжди закривається від інших людей. Його кімната стає подібною на гріб тому, що він боїться показати людям, який він є насправді. Ви добре знаєте, що коли хтось чинить погані вчинки, то рано чи пізно вони стануть явними. Я думаю, що коли хтось з семінаристів в семінарії не миється, то рано чи пізно всі збоку почнуть чути, що він, як каже Марта: «… вже четвертий день…, вже воняє». Так само, як би ми не приховували наші гріхи, те зловоння гріха рознесеться довкола. Але це є лише ознаки того, що ми втрачаємо життя, ми потрошки-потрошки стаємо нездатними до життя, тому що ми втратили особистий зв'язок, єдність з тим джерелом, яким є Христос. Та лампочка, яка є відрізана від джерела струму, гасне. Так само і людина, яка через гріх перериває свій особистий зв'язок, свою єдність з Богом, рано чи пізно вона складається зв’язаною до гробу і двері моєї кімнати перетворюються на камінь, який до нього хтось мусить обов’язково прикотити, щоби не чути мого власного смороду.
І третя думка. Читаючи ту всю історію, замість слова Лазар чи імені Лазар поставте кожен своє ім’я. Тоді побачите, як Христос вас любить. Христос знає про все те, що діється у душі кожного з вас. Може навіть спеціально деколи Він не спішиться відразу нас рятувати для того, щоб ми зрозуміли, хто є джерелом життя і звідки походить моє спасіння. Христос приходить до мене і плаче наді мною, плаче над своїм приятелем тому, що Він любить нас. Каже Йоан, що коли юдеї побачили, як Христос плаче, то кажуть: «Дивіться, як Він його любив». Як любить той наш Спаситель кожного з нас! Але сама сцена воскресіння є ще цікавішою.
Уявіть собі людину, яка є зв’язана по руках і ногах, але все ж таки йде. Чи це є можливо? Я собі, наприклад, не уявляю, як Лазар вийшов з гробу зі зв’язаними руками і ногами. Але це є той момент, коли Христос все ж таки промовляє до мене, прощаючи мені мої гріхи і оживляючи мене. Каже до мене: «Святославе, вийди!» Можливо, так до кожного з вас. І тоді те, що мене зв’язувало, розв’язується. Замість зловонія Христос наповняє нас своїми пахощами. Коли починається Євангеліє, євангелист уточнює, що це була саме та Марта, яка була помазана миром Господа. Якраз наступного тижня ми багато будемо про миро чути, говорити, його посвячувати. Христос Своїм словом поєднує нас із Собою, є нашим воскресінням і життям, повертає нам життя, усуває все те, що є ознаками нашого загнивання і вмирання, і дає знову нам повноту життя у Ньому.
Нехай сьогоднішня подія стане, можливо, таким підсумком нашої великопостної дороги. Якщо ще хтось лежить у гробі по сьогоднішній день, то почуйте ті слова: «Вийди!», для того, щоби разом з Христом увійти у Його страсті і стати причасником Його славного воскресіння. Слава Ісусу Христу!
+ Святослав
Розшифровано за матеріалами http://ugcc.tv/