Четвер, 14 листопада 2013, 04:25

Я люблю ранок, його свіжість і незайманість, безтурботність. Бо з настанням дня все може скластися по-іншому. А то ще був ранок, пробудження нового дня. Осіннє сонце лінувалося виповзти із-за хмар, котрі густим рядном вкривали небо. Ні, радше й не видно було неба, бо рядно було грубим і лляним, на вигляд щойно витканим і не праним, то мабуть було угодно якось виправити цю помилку.

Бо з самого ранку щось то точилось вузькою цівкою води, то сікло метушливими сніжинками, то дзвінко товкло застиглими краплинами дощу, себто граду. І все це цілісінький день опускалося в подолок землі. Було вогко, настільки, що важко було вдихнути і засмакувати якийсь інший аромат, як це було минулої неділі, теж уранці. Так легко тоді молилося серцю під терпкий аромат осіннього листя, яке пахло прілістю, а проте аромат кленового кадила був такий свіжий, аж п`янкий. Але то було минулої неділі.  Тоді і сонце зазирало крізь оголені руки дерев, і навіть посилало теплий потік світла, під котрим так і кортіло зігрітися. Я просто ніжилась, а вірніше танула від дотику його ніжності, і серце м`якло, а усмішка цвіла на вустах. Дивилася в вись і трохи мружилась, навмисне наставляла обличчя просто під потік світла, що проймало наче наскрізь. Я знала, що ми розуміємо один одного.

А сьогодні вітер бентежно розтріпував листя, котре скуйовдилось, шукаючи побратимів у негоді повсюди. Ніби від цього сухому, але вологому від сльоти листю, буде тепліше. Вітер іронічно підсміювався, розганяв їхні сподівання, все скуйовджував довкола. А листя, котре лежало самотньо, по одинці, ще більш прибивав до землі потоком води з неба, і то з різних боків, безжально і невблаганно.

Зустріла синичок. Метушились, щось лепетали. Дві, а потім ще дві інші зовсім ще не схожі на синичок. У них і пір`я яскраво лимонного ще немає. Ні, не бути ще зимі! Так себе я заспокоювала, втішала. Пригадалась, що моя нормандська улюблена свята Терезка любила сніг. Мабуть тому, що ми обидві народилися взимку та ще одного і того ж місяця, я теж його люблю, і то навіть дуже, але попри все: не люблю стужі, холоднечі, пронизливого холоду.

Автор бажає залишатися невідомим.