Четвер, 07 листопада 2013, 00:52

Глибокої темної ночі вмирав чоловік. Він повертався додому. Цілий рік працював у лісі, у горах, далеко від рідного села. Працював без відпочинку, однак йому так і не вдавалося зібрати багато грошей. Отож вирішив повернутися додому.

Коли виходив із лісу, розгулялася шалена буря. Дім того чоловіка був дуже далеко, їх розділяло багато кілометрів. Чоловік саме стояв під дубом, коли блискавка розколола дерево навпіл.

Гілки полетіли додолу, ранячи чоловіка. Кинувся втікати. Кров спливала з руки і ноги. Утікав під градом, затуляючи руками голову. Аби якнайдалі від лісу, де вдарила блискавка.

Після довгого бігу чоловік упав перед виступом скелі. Небезпечна стіна майже прямовисто. здіймалася вгору. Лежачи на землі, промоклий до нитки, побитий градом, вимучений холодом, чоловік втратив будь-яку надію.
Холод, який так йому дошкуляв, схиляв його піддатися смерті. Чоловік майже із полегшею на це пристав. Його огорнув сон, утіха в останніх хвилинах.

Та раптом почулося голосне бекання. Воно розбудило чоловіка з того сну смерти. Отой самотній крик посеред ночі раз видавався далеким, а раз - близьким. Ягня, якого допала буря? Чоловік стрепенувся. Він хотів смерти, але ягнятко?

Знову почулося бекання. Чоловік уже не мав сили для життя. Проте ягнятко потребувало його допомоги. Чоловік відчув, що це бекання стало для нього викликом. Зібрав останні сили, щоб перемогти втому і страх. Порятує ягнятко, а тоді умре.

Ця думка додала йому сил. Став наслухати.

Ягнятко знову забекало. Чоловік подався у тому напрямку. Щохвилини зупинявся. Град ранив йому обличчя, буря заглушувала слабеньке бекання. Ось знову почулося. Близько, за кущами. Чоловік ходив поміж колючих кущів. Ягняти не було. Потім ще раз почув його голос, який ніби доходив зі скелі.

Крізь град чоловік завважив діру у скелі. Звідтам і долинало бекання. Чоловік заточився і впав до ґроту. Ягнятко лежало посеред калюжі. Він підняв його і переніс у сухе місце. Притулив до грудей, аби відігріти. Відчув, що ягнятко зігріло і його самого, повернувши тим до життя. Так вони й лежали цілу ніч, зігріваючи одне одного.

Зранку до ґроту зазирнуло сонце і розбудило чоловіка з ягням. Чоловік гладив ягнятко.

Маленьке просило їсти. Чоловік також був голодний. Та найважливіше, що до нього повернулося бажання жити.

Довколо нас багато викликів, які дають бажання жити. Чому їх не слухаємо?

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро