Неділя, 25 серпня 2013, 00:36

Через нестачу дощу поля висохли, і земля потріскала. Листя поблякло й пожовкло. Важко звисало з галузок. Знервовані люди напружено поглядали на небо, що нагадувало кобальтово-блакитний кристал.

Наступні тижні були ще спекотніші. Минали місяці, а на поле не впала й краплинка дощу.

На площі перед храмом сільський священик організував спеціальні молитви, де випрошували ласку дощу.

У визначений час майдан наповнився нетерплячими, але сповненими надії людей. Багато з них принесли із собою предмети, які були свідоцтвом їхньої віри. Священик зі здивуванням розглядав Біблії, хрести, вервиці. Одначе не міг відірвати очей від дівчинки, що сиділа в першому ряді.

На колінах вона тримала червону парасолю.

Молитися – це просити дощу, вірити – перенести парасолю.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро