П'ятниця, 19 липня 2013, 21:12

У непролазних лісах Амазонії в Південній Америці один білий чоловік шукав нафту. Він дуже поспішав. Перші два дні тубільці, яких він найняв носильниками, робили все, аби якнайліпше впоратися зі своїми дуже важкими обов'язками.

Але на третій день вони стали перед білим чоловіком безмовно й непорушно, з відсутніми виразами облич. Тубільці не в змозі були працювати далі - це було ясно як день.

Нетерпляче поглядаючи на годинник та розмахуючи руками перед обличчям їхнього старшого, нафторозвідник дав зрозуміти, що треба якнайшвидше братися до роботи, бо час утікає.

"Це неможливо, - спокійно відповів чоловік. - Вони надто швидко бігли, і тепер чекають, щоб до них вернулися їхні душі".

Ідеалом нашого часу є швидкість - люди все роблять чимраз швидше. Але водночас щораз більше їх опановує втома, неспокій, невдоволення. А все тому, що душі зосталися позаду і не можуть їх наздогнати.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро