Субота, 22 червня 2013, 22:59

У 2001 р. відбувся апостольський візит Папи Римсько­го Івана Павла ІІ на багатостраждальну українську землю. Зустрічі зі Святішим Отцем на Аскольдовій могилі передувало кілька подій із життя нашої пара­фії, про які варто згадати.

Усе почалося 1997 р. з нашої прочанської подорожі до Ченстохови на зустріч із Папою Іваном Павлом ІІ. Це була не просто проща, а справжня хресна дорога. Безліч разів ламався в дорозі автобус, на кордоні нас зустріли довжелезні черги, ретельна перевірка доку­ментів, потім було тривале блукання польськими ав­тобанами…

Однак усі ці перешкоди послужили для гарного виховання нашої смиренності, терпеливості, твердості віри.

До Ченстохови ми прибули опівночі. Служба Божа, яку очолював Папа давно закінчилась. Холодних, го­лодних, спраглих, без даху над головою нас зустрів о.Ігор Онишкевич. На всі гроші, що залишились у нього після триденного перебування на прощі, отець купив нам бананів, втамував нашу спрагу, влаштував на ночівлю.

О 6 годині ранку ми вже були на полі, де з тисячами прочан очікували Божественної Літургії на чолі з Па­пою Римським. Літургія розпочалась о 9-тій годині, де ми прийняли Святе Причастя з рук самого Папи! Наші серця та душі переповнювались радістю. Жовто- блакитні прапорці, «Боже великий єдиний, нам Укра­їну храни...».Чи могла я тоді подумати, що це буде не єдина, а лише перша зустріч із Папою Іваном Пав­лом ІІ?!

У 2000 р. на запрошення самого Папи ми приїха­ли до Риму для святкування 2000-ліття Різдва Хрис­тового та 80-ліття Івана Павла ІІ. Делегацію з України Папа прийняв особисто в українському приділі собору св. Петра. Іван Павло ІІ вітав нас українською мовою, з його рук ми радо приймали дарунки (хустки, шапки, сумки, канцелярські приладдя, пам’ятні значки).Нічні чування, Пресвята Євхаристія з рук Папи..

Тоді не виникало жодної думки про те, що зможемо побачити цю святу людину на нашій землі, у церкві нашої парафії…

І ось 23 червня 2001 року Папа прибуває в Україну, цілує її землю, вітає нас своїм серцем і душею! Перше місце, яке відвідав Понтифік, була церква св. Миколая на Аскольдовій могилі, наша парафія. Наші душі трем­тіли в очікуванні такої події. Пригадую, всі сумніви розвіялись, коли під’їхав папа-мобіль.

Вітер, дощ...Папа у супроводі помічників під па­расолькою вітає усіх присутніх українською мовою: «Слава Ісусу Христу!», приймає з рук єпископа Васи­лія Медвіта та отця Ігоря Онишкевича хрест-ключ від церкви, ступає до нашої святині, припадає на коліна перед чудотворним образом Зарваницької Богороди­ці, яку спеціально для цієї події привезли до Києва із Зарваниці. Його молитва — щира й чиста. Сила віри та надія на милість Всевишнього творять чуда.

Папа Іван Павло ІІ виходить із церкви, дощ вщухає, з’являється сонце. Таке ж чудо вся Україна могла бачи­ти і у Львові, на Сихові: Папа заспівав дитячу пісень­ку «вийди, вийди сонечко», хмари розступились, дощ ущух і над па­ломниками засяяло сонце. Хоч тоді ані дощу, ані вітру ми не відчува­ли, бо погляди були прикуті до цієї величної постаті, яка взяла на себе сміливість вибачитися перед цілим світом за несправедливі вчинки Римо-Католицької Церкви, скоєні впродовж усіх століть.

Відтак Папа разом з Кардиналом Любомиром Гузаром сіли в папа-мобіль. Звідусіль лунало: «Хай живе Папа!», «Хай живе Україна!», а у відповідь: «Благословення Господнє на вас, на ваші родини, на вашу Україну».

З наших рук Папа прийняв хліб та сіль. Він був у на­шій церкві, на місці, де від часів князя Аскольда — царя й мученика за віру Христову постала перша святиня на землях Київської Русі-України. Пам’ять про Папу та його візит залишиться назавжди з нами, нашими на­щадками, у наших серцях.

Візит Папи Римського навернув багато людей у лоно Христової Церкви. Багато нехрещених охрес­тилося, а невіруючих полонив вогонь віри. Яскравим прикладом стала теперішня наша парафіянка п. Люд­мила Панченко. Після від’їзду Папи п. Людмила охрес­тилась, із затятої атеїстки стала ревною християнкою і відтоді все своє життя присвячує служінню парафії.

Ми ж повинні виконати заповіт Блаженного Папи Івана Павла ІІ — відбудувати Аскольдову могилу як монастир — із дзвіницею, братськими корпусами. Ця церковця об’єднує всіх християн у єдину Христову ро­дину, лучить до єдності та Божої любові, — єдина віра, єдина мова, єдиний народ.

Ірина Жукова, парафіянка, архітектор, Ігор Савицький, парафіянин, архітектор, фотохудожник для «Оранти»