Головна

Греко-католики - відкриті для всіх! - брат Сергій Синовіцький

Греко-католицька громада завжди була і продовжує бути активною в суспільному житті. Брат Сергій Синовіцький навчається на третьому курсі Київської Трьохсвятительської Духовної семінарії, випускники якої стають священиками... Про греко-католицьку громаду, важливість служіння, доброї справи та щирого наміру ми поговорили з братом Сергієм.

- Сергію, що Вас покликало вчитися на священика?

- Найперше – це поклик душі і серця. Людина завжди шукає в житті те, що зробить її щасливою. І те, чим я займаюсь зараз, робить мене щасливим. Я міг би бути і в чомусь іншому, але не думаю, що це зробило б мене на сто відсотків задоволеним.

- Вашій семінарії вже три роки. Хто її заснував?

- Засновниками були чотири єпископи. Основним, хто мріяв про відкриття семінарії, був Владика Любомир Гузар. Вже перед самою своєю відставкою він мав таку останню мрію: побудувати семінарію у Києві. Блаженніший Любомир говорив: "Є потреба мати семінарію, бо і в східних областях зголошуються кандидати, і треба, щоб вони були ближче до дому, ближче до того середовища, в якому вони будуть працювати. Чому Церква заохочує, щоб кожна єпархія мала свою семінарію? У такий спосіб виховуються студенти, які виходять із тої спільноти, в якій вони будуть служити, – і це в’яже майбутніх священнослужителів із тим середовищем, в якому вони будуть працювати". На території Східної України Греко-Католицька Церква тільки розвивається, тому там бракує священиків, і цю нестачу заповнюють вихідці, в основному, із Західної України. Ректор семінарії отець Петро Жук зазначає, що місією новоствореної семінарії є "підготовка священнослужителів для центральних, східних та південних регіонів України". Окрім молитви, освітньої та формаційної підготовки, семінаристи залучені у життя Церкви, беруть участь у богослужіннях за межами обителі, де зусиллями семінарійного хору створюють молитовну атмосферу.

- З яких джерел відбувається фінансування семінарії?

- Самі семінаристи покривають лише незначну частину коштів, необхідних для існування закладу. Владики-засновники, Блаженніший Любомир і ректор отець Петро Жук, знаходяться у постійному пошуку фінансування з інших джерел. Деякі отці їздять закордон і розповідають про нашу семінарію, говорять про потребу фінансової підтримки, подають заявки на проекти в різні організації. Зокрема, отець Петро Криницький часто їздить до Чехії з цих питань. Однією із найбільш активних у допомозі країн є Німеччина. Також раз на рік ми робимо благодійні збори на семінарію. Отже, джерел фінансування дуже багато – намагаємось використовувати усі можливості.

- Греко-католицька громада славиться своєю міцністю: видно, що ви тримаєтесь один за одного, підтримуєте інших. Що лежить у основі цих взаємин?

- Нашою основою є, напевно, єдність. Греко-католики дуже допомагають один одному, стараються завжди підтримати. Кожен з нас має свої таланти до чогось, кожен працює в певному руслі. І найважливіше, щоб тебе вчасно підтримали у твоїх починаннях. Бо часто буває, що без підтримки втрачається і талант людини, і бажання щось робити. А тут я бачу, що і священикам, і активним мирянам дуже допомагають – і людина розвивається. Це важливий фактор єдності та співпраці.

Також греко-католики дуже відкриті для всіх. Немає закриття у свої групці, мовляв, ми тут "найкращі", а всі інші – "такі собі". Ми вважаємо, що не треба закриватися, а навпаки - прагнути ще більшого єднання. Адже разом люди можуть зробити більше добра, ніж декілька. У нас є і екуменічні рухи, і молодіжні об’єднання. Дуже активна студентська молодь, діє організація “Обнова”. Я ще студентом дивувався активності цієї спільноти. Потім помітив, що сюди входять лідери з різних спільнот за парафіями. “Обнова” допомагала тим спільнотам, і всі спільноти допомагали “Обнові”. Це яскравий приклад активної співпраці.

А загалом у нас всі молоді та активні. Навіть якщо подивитися на чинного Главу Церкви архієпископа Святослава Шевчука – він теж досить молодий, і це також дуже притягує людей. Блаженніший Любомир робить це по-своєму: він, образно кажучи, мудрий старець, до якого всі тягнуться за порадою. Молодість церкви, мені здається, притягує і молодь, і старших людей.

- Кілька слів про соціальну активність семінарії. На що вона спрямована?

- У церкві є різні відділи, наприклад, Пасторально-місійний, відділ Академічного душпастирства. Кожен у своєму відділі займається чимось конкретним - хтось студентством, хтось ув’язненими. Відповідно, отці нас залучають до допомоги, кличуть до служіння. Кожен з братів має свої таланти. Хтось себе краще відчуває в академічній роботі з молоддю, у когось є бажання навідувати в’язнів, хтось тягнеться до дітей, інші роблять вистави чи спортивні змагання... Кожен обирає відповідно до своїх бажань. І це все – цікаво. Інакше навіть якось дивно, коли ти навчаєшся, і тебе ні до чого не залучають, мовляв, ще "зелений". В основному, до суспільної діяльності починають залучати після третього курсу семінарії. І брати стараються – навіть якщо немає сил – поїхати кудись, допомогти, набратися досвіду. Бо коли три роки робиш тільки для себе, для свого середовища, виникає спрага зробити щось і для інших. Кожен має власну харизму, своє покликання – і це треба використовувати. Перелічене мною – лише невелика частина того, чим ми займаємось. Бо ще є вечори, присвячені різним темам, зокрема, пам'яті воїнів УПА чи жертв голодомору, поїздки у військові частини, святкування у школах дня Святого Миколая, допомога різним церковним громадам, толоки...

- У чому особисто Ви брали участь?

- Я їздив у військову частину, що на Подолі у Києві. Ми завжди беремо за основу якусь тему і глибше розкриваємо її. Наприклад, коли була Неділя Всепрощення, ми розказували, що таке прощення, як відбувається обряд – і спробували провести його з військовослужбовцями. Спочатку вони дуже дивувалися, адже треба було підійти до кожного, привітатися і сказати: “Вибач, якщо тебе чимось образив”. Кілька чоловік вийшло, а решта сидять. Тому ми самі до них підійшли, і вони наслідували наш приклад. Також показуємо їм якісні фільми, такі, що мають певну ідею, а вони діляться своїми враженнями, духовним досвідом. Кілька разів я їздив до колонії в Прилуках. Там ми грали з ув’язненими в футбол, малювали. Потім ці картини навіть продавали, а за виручені кошти вони могли собі придбати одяг.

- Що означає для Вас служіння як цінність?

- Служіння – це те, що ти робиш для когось безкорисливо, не бажаючи за це отримати подяку чи винагороду. Ти це робиш, бо так робив Господь для людей, тому що Він їх любить. А ми як християни маємо наслідувати Христа і служити людям. Адже в кожному є часточка Бога. Христос так говорив про це: "Коли ви служите якомусь бідному, то служите Мені". Тому служіння - це те, що, насамперед, в тобі самому примножує оту часточку Бога і допомагає віднайти її в собі. Скільки б не говорилося слів – вони не мають такого впливу, як служіння. Тому що коли ти це робиш, людина бачить, що ти хочеш для неї добра безкорисливо. Не в якихось справах бізнесових, а просто тому, що хочеш їй допомогти, – бо ти щасливий сам і хочеш когось теж зробити щасливим. І тоді – якою б не була людина – вона починає змінюватися. Хай не одразу, але з часом, з роками поступово змінюється. І самому стає гарно від того, що хтось добрішає біля тебе.

- Кажуть, пекло – це місце, де нема кому послужити. Що Ви на це скажете?

- Я чув одну притчу, чим перебування в пеклі відрізняється від раю. У пеклі люди сидять за пишними столами, але в них наскільки довгі руки, що вони не можуть дістати до свого рота. У раю такі ж люди, з такими ж руками, але там вони одне одного годують. Те саме й тут, на землі, адже Царство Небесне починається із серця. Коли змінюються цінності і починається духовне життя, ми змінюємо світ на краще.

Спілкувалася: Любов Єремічева, Редагування: Анастасія Сімашова

За матеріалами: www.gurt.org.ua

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/