Вічність (29 травня)
Середа, 29 травня 2013, 01:34
Був собі монах. Жив він мирно і безтурботно. Але була одна річ, яка позбавляла його спокою: він боявся вічності. У раю вибрані співають хвалу Богу, так, як це роблять монахи. Але одна річ чинити це упродовж якогось часу, а інша – цілу вічність. Яка ж нудьга охопить через кілька мільйонів років щасливців, що перебувають поруч із Богом!
Якось навесні монах вийшов, аби прогулятися в лісі, що зусібіч оточував монастир. Повітря було свіже й легке, напоєне запахущими травами і квітами.
Монах зітхнув, згадавши про свій клопіт. Над його головою заспівав соловейко. Пісня його була навдивовижу чиста й мелодійна. Монах так заслухався, що й забув про свої тривоги. Ніколи-бо в житті не чув він такого дивовижного співу. Ще яку хвилину захоплено слухав, а потім подумав, що уже час повертатися до спільноти на вечірню молитву, відтак поспішив до монастиря.
Відчинив йому брат, якого він не знав. Підійшов ще один монах, потім ще один і ще один, але жодного з них він ніколи не бачив. "Чого потребуєш, брате?" - спитав його брат-воротар.
Монах, уже добре розсердившись, відповів, що хоче увійти, аби не спізнитися. Проте брат, виглядало, його не розумів. Тоді монах попросив зустрічі з отцем ігуменом. Та виявилося, що ігумена він теж не знає. Бідолашний монах, перелякався. Затинаючись, він пояснив, що вийшов із монастиря трохи прогулятися і затримався на хвильку, аби послухати спів соловейка. А тоді відразу поспішив назад, щоб устигнути на вечірню молитву. Ігумен мовчки вислухав його. "Сто років тому, - мовив ігумен, - один із монахів цього абатства вийшов із монастиря якраз о цій порі і в цій годині. Він не повернувся і ніхто його більше не бачив".
Тоді монах зрозумів, що Бог його вислухав. Якщо сто років йому пролетіли як одна хвилина він був захоплений піснею соловейка, то вічність буде не чим іншим як миттю найвищої екстази у Бозі.
Один пророк безнастанно докучав Богові: "Чому не зробиш це? Чому не вирішив цієї справи? Чи Тебе влаштовує такий стан речей? Берися сміливо до діла. Не барися! Що станеться зі світом, якщо все залишиться так, як є?"
Нарешті Бог промовив до нього: "Чому тебе все так дратує? – спитав Він. – Ось мине тридцять п’ять тисяч років, а там побачимо …"
Час Бога не такий, як наш, людський.
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро