Дурна черепаха (30 квітня)
Понеділок, 29 квітня 2013, 21:01
Якось в одній далекій долині почалася повінь. Дощ падав так сильно і безперервно, що невдовзі часі всі поля і ниви були залиті водою. З кожним днем вода підносилася все вище і вище.
Раптом почувся чийсь плач. Плакала найповільніша і найдурніша черепаха.
— Чому ти плачеш? — заґеґала гуска, що пролітала над нею.
— Утоплюся! — заридала черепаха. — Тобі легко, ти маєш крила, можеш літати… А мої ноги такі короткі, що потрібно аж два місяці, щоб дійти до гір…
— Ну, ну… — заспокоювала гуска. — Ось покличу свою сестру, і ми занесемо тебе на гору.
Коли прилетіли гуси, вода вже доходила черепасі до шиї. Вони опустилися, тримаючи в дзьобах вербову галузку. Черепаха схопилась за неї ротом і гуси піднесли її догори.
Вони полетіли понад водою до гір, де вже зібралися всі інші черепахи, які були трохи мудріші і вирушили в дорогу, коли виявили, що вода починає прибувати. Черепахи були дуже щасливі, коли побачили, як гуси рятують їх немудру товаришку, і почали голосно вигукувати, щоб прославити двох гусок й віддячитися їм:
— Слава! Слава! Нумо заспіваймо спасителькам “Слава”!
Але, коли гуски ще були над водою, найповільніша і немудра черепаха з радості також закричала:
— Слава-а-а!
I … плюх у воду.
Дуже важливо вміти контролювати свій язик. Нерозумна черепаха заплатила за це власним життям…
“А те, що з уст виходить, те походить із серця і воно, власне, осквернює людину…” (Мт. 15, 18).
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро