Неділя, 14 квітня 2013, 22:15

Один мудрий індус мав приятеля. Приятель жив у Мілані. Вони познайомилися в Індії, коли італієць приїздив туди зі своєю сім'єю. Індус провадив екскурсії для італійців, відкриваючи їм найхарактерніші закутки своєї вітчизни.

Міланець заприязнився з індусом і на знак вдячності запросив того до свого міста. Індус довго не міг відважитися на таку далеку подорож, але врешті-решт дав себе переконати.

Й ось настав день, коли він зійшов з трапу літака на летовищі Малпенса, що під Міланом.

Наступного дня міланець та індус разом прогулювалися по центру міста. Смаглявий чорнобородий індус, із жовтим тюрбаном на голові, притягував зацікавлені погляди перехожих. А міланцеві лестило, що має такого екзотичного приятеля.

У якийсь момент, на площі святого Вавила, індус затримався і спитав:

- Чи чуєш те, що я зараз чую? Міланець, трохи здивований, нагострив слух, але змушений був відповісти, що чує шум міста.

- Тут поблизенько співає цвіркун, - запевнив індус.

- Де там, тобі здалося, - мовив міланець. - Я чую лишень міський галас. Та й цвіркунів тут немає.

- Мені не здалося. Я справді чую цвіркуна, - наполягав індус і взявся перевертати листя. Поруч росло кілька тоненьких деревець. За якусь хвилину він показав маленького співака. Цвіркун, незадоволений, що його концерт перервали, намагався від них сховатися.

- Ну то що, бачиш цвіркуна? - поспитав індус.

- Справді, - визнав міланець. - Ви, індуси, маєте дуже гострий слух, не те що ми, білі...

- Ти помиляєшся, - усміхнувся мудрий індус. - Ось поглянь...

3 цими словами він витягнув з кишені дрібну монетку і кинув її на хідник. Тієї ж миті чотири чи п'ять осіб обернулися і подивилися у той бік.

- Ну як, бачив? - спитав індус. - Супроти цвіркунової пісні дзенькіт монетки прозвучав зовсім тихо. А стільки білих його почуло.

Ці коротенькі історії, що оповідаю тобі, схожі на спів цвіркуна у місті. Хочу попросити тебе, аби ти бодай на хвильку прислухався до голосів, на які ми всі перестали звертати увагу. Це ті голоси і ті пісні, що звучать у нас самих та співають нам про блакитне небо і про чисте повітря, про сни і про те, як б'ється серце, про потребу у близькій людині, про спільний плач і сміх, про взаємний потиск рук, про дивовижну любов і доброту Бога, який прийшов у світ і просить, аби ми дозволили Йому спасти нас.

 «365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро