Вівторок, 09 квітня 2013, 13:02

Ніна Марченко (Смужаниця) все своє життя слідувала прикладу Матінки Божої

4 квітня у Спілці письменників України відбулася презентація книги про життя Ніни Марченко (Смужаниці, 1929-2011) «Матінка Ніна» – матері відомого дисидента-шістдесятника Валерія Марченка. Серед упорядників книги – прихожанка Церкви Святого Миколая на Аскольдовій Могилі Наталія Пуряєва та Андрій Горбаль, небіж Ніни Марченко.

На вечорі-презентації пролунало багато теплих слів і спогадів, тих, які – на прохання ведучого вечора Андрія Горбаля – не ввійшли в книжку. Євген Сверстюк, товариш по ув’язненню Валерія Марченка, почав свій виступ із адресованого кільком десяткам присутніх питання: «Що є успішне життя?» І згадав життєвий подвиг блаженного Омеляна Ковча, який не покинув свою паству навіть у концентраційному таборі Майданека та пішов разом з нею на мученицьку смерть. Валерію Марченку також КГБ пропонувало зрадити своїх товаришів, вистачило би одного підпису, але він не погодився. І коли, вів далі пан Сверстюк, під час виступу перед школярами-восьмикласниками теж прозвучало питання про успішне життя, один із підлітків – на вигляд, доволі освічений і інтелектуально розвинений – прямо та відверто заявив: «Я не понимаю, почему он (Валерій Марченко) остался в лагере». «Ми ганимо піонерію, але сучасній молоді цей подвиг не зрозуміти», - скрушно констатував Євген Сверстюк.

Інший, теплий спогад зринув у пам’яті колишнього політв’язня. Одного разу Ніна Марченко прислала своєму сину в табір сухофрукти та теплі шкарпетки. А Валерій узяв, та й віддав усе своєму співкамернику-литовцю. Той сухофрукти із вдячністю взяв, а шкарпетки повернув Валерію: «Они тебе нужнее».

Василь Овсієнко у своїй книзі «Світло людей» сказав: «Залишиться тільки те, що записано». Так от Наталія Пуряєва поділилася своїм сокровенним задумом, із якого виросла новопрезентована книга: «Я дуже хотіла, щоби пам'ять про Ніну Марченко залишилася якнайдовше». На думку пані Наталії, сама доля вела Ніну Марченко, коли її усією родиною в 1939 році скерували до Львові – її батька, Михайла Марченка, призначили першим «червоним» ректором Львівського університету: «Вони часто бували в будинках Шептицьких, Щуратів, Колесс… Маленька Ніна запоєм читає оунівські газети – іншого сина вона просто не могла народити», - підсумовує Наталія Пуряєва.

На чергових роковинах пам’яті Героїв Крут Ніна Марченко зверталася до інших матерів: «Не бійтеся відпускати своїх синів, бо біля вас зростає чоловік!»

Запрошуючи на сцену отця Валерія Копійку, ведучий вечора Андрій Горбаль подякував йому за назву книги «Матінка Ніна». Отець Валерій просто пояснив, звідки взялося таке красиве словосполучення «Матінка Ніна», яке стало назвою книги. За його словами, саме так зверталися його колеги-братчики (Ататолій Голота, Володимир Федосєєв і інші) до Ніни Марченко. «Вона надзвичайно мужньо несла свій хрест (сина не стало у 1984-му). Своїм примруженим ласкавим поглядом вона вдивлялася і вслухалася в самісіньке серце», - поділився своїми спогадами отець Валерій: «Вона ніколи не плакала. Вона була щирою людиною, але сліз її я ніколи не бачив». Своїм життям, за словами священника, Ніна Марченко являла підтвердження Христових заповідей «молитися за ворогів» і «підставити другу щоку». «Дуже важко осягнути ці заповіді розумом. Сенс, глибину і правду цих заповідей. Ніна Марченко являла собою приклад святості», - переконаний отець Валерій. «Для мене вона теж «матінка Ніна», - розповів він присутнім, - «Валєрка» - так мене і моя мама називала».

Отець Валерій Копійка був духівником Ніни Марченко (Смужаниці) аж до її відходу, і він із усією відповідальністю розповів: «Вона абсолютно не боялася смерті, цього переходу. Вона жила надією на зустріч зі своїм сином».

Василь Овсієнко почав свій виступ зі спогадів про те, як він після звільнення відвідував родичів тих своїх товаришів-політв’язнів, які померли в неволі: «Я йшов як по вугіллю, як посланець з того світу. Ніна Марченко відразу ж полегшила мою душу, вона нас приймала як рідних синів. Ця жінка схожа на Матір Божу, вона теж стала ученицею свого сина». Коли у 2006 році відзначалася 30-та річниця Української Гельсінської групи, то Ніна Марченко, за словами пана Овсієнка, «також була причислена до лику святих і отримала дві відзнаки з рук президента, за себе та за сина».

Наталія Ксьондзик, головний редактор видавництва «Смолоскип» (яке видало книжку «Матінка Ніна»), додала ще декілька маловідомих штрихів до портрету Ніни Марченко. На відміну від авторів, які наполегливо турбували працівників видавництва у процесі підготовки до друку своїх праць, Ніна Марченко ніколи не доймала «Смолоскип» своєю надмірною увагою. Вона часто пригощала полуницями, вишнями та черешнями працівників «Смолоскипа»: «Частувала нас, - згадує пані Ксьондзик, - Це дрібниця, але вона багато про що свідчить. Книги – це те невеличке, чим ми можемо подякувати Ніні Марченко. Подякувати за те все, що вона для нас зробила».

«Її геніальність – у її материнському покликанні, - вважає почесний голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги, заступник голови всесвітньої української координаційної ради Ольга Кобець, - всі християнські чесноти були їй притаманні». На глибоке переконання пані Кобець, однієї книги замало, щоби розповісти про Ніну Марченко: «Потрібно робити другий том». За її словами, міській владі потрібно запропоновати переназвати на честь Ніни Марченко Інтернаціональну площу в Києві: «Це не їй, а нам треба. Надзвичайно радісно, що жила така людина і треба виховувати суспільство так, щоби таких людей було більше».

Посилання на книжку «Матінка Ніна» видавництва «Смолоскип»: http://www.smoloskyp.org.ua/-leftmenu-152/2012-03-26-19-55-09/1143-2013-03-01-13-41-57.html

Від автора: коли я захеканий забіг у будинок Спілки письменників на вулиці Банковій, 2, то у фойє на дошці оголошень доволі довго шукав саме те оголошення, яке би дало мені зрозуміти, куди я потрапив і про що буде йти мова. Річ у тім, що до 4-го квітня 2013 року я – каюся – ніколи не чув про Ніну Марченко, мені порадив відвідати цей захід отець Ігор Онишкевич із Цервки Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі. І слово на оголошенні, яке стояло в дужках (Смужаниця – прізвище Ніни Марченко за її другим чоловіком) я спочатку прочитав як «Служаниця». Після всього, що я почув і дізнався на вечорі-презентації, я подумав, що не дуже то я й помилився. Ніна Марченко усім своїм життям і материнським подвигом віддано служила Богу. Мир її душі.

Микола Оліярник, для «Оранти»