П'ятниця, 05 квітня 2013, 23:28

Гуси на подвір'ї чітко дотримувалися усталеного тижневого розпорядку. Того дня вони купалися у ставку, ретельно вичищали своє пір'я, обливалися, полоскали собі горлянки, чистили дзьоби, а потім, крокуючи перевальцем, збиралися скраю подвір'я, у затінку старої плакучої верби.

Тоді-то мудрий, всіма шанований гусак, спадкоємець блискучої традиції, що йде від Звитяжної Гусячої Спільноти,

звільна заплющував очі й схвильованим, урочистим голосом починав оповідати про часи, коли гуси летіли клином, який нагадував літеру V, і, незважаючи на вітри та відстані, таки діставалися теплих країв, а згодом верталися на батьківщину.

Згадував героїчні мандрівки, коли гуси перелітали океани, долали страшні бурі, летіли цілими днями без відпочинку - витривалі, сильні, красиві. Згадував про славетних гусей, що віддали життя, рятуючи цілу зграю.

А дворові гуси, розчулені, тільки плакали й били крильми. Та, щойно зачували булькання їдла, яке вливалося до корита, всі як один квапливо, перевалюючись, дріботіли на милий звук.

Задоволені, навіть щасливі.

Не підносились понад землею й на сантиметр!

Інколи християни подібні до гусей, звичайних дворових гусей.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро