У теорії (11 березня)
Понеділок, 11 березня 2013, 08:08
Юнак заявив із погордою вчителеві:
- Врешті я досягнув досконалості. Тепер абсолютно впевнений у власних силах. Сам собі господар. Легко втримую в шорах нерви, запанував над почуттям помсти, усунув із серця свого всіляку хтивість, слава більше не турбує мене, прагнення влади й грошей, навіть найменші сексуальні бажання ніколи не навідують мене, отож… Учиталь обірвав юнака на пів слові:
- Шкода! Декілька днів тому одна прегарна дівчина натякнула мені, що коли б трапилася така нагода, охоче б прослизнула в твоє ліжко…
Юнак зробив крок уперед:
- Он як? Хто б це міг бути? Я знаю її?
Один багатий юнак якось звернувся до доброчесного настоятеля монастиря і попросив дозволу лишитися в його згромадженні. Настоятель попросив дещо більше розповісти про те, як той живе, які має звички. Кандидат у монахи з погордою відповів:
- Завжди одягаю білу одіж, п’ю лише воду, узимку роздягнений качаюся у снігу. Щоб краще умертвити тіло, повбивав гострі цвяхи у своє взуття й наказую своєму слузі, щоб відміряв мені щоденно сорок ударів батогом…
Саме в цей час під’їхав важкий віз, який із натугою тягнув білий кінь. Візник випряг коня, напоїв із поїлки, кінь із насолодою, щоб зняти втому після важкого дня, повалявся у снігу.
- Бачиш, - мовив настоятель, - це створіння теж біле, п’є лише воду, валяється у снігу, цвяхи впиваються йому в ноги, отримує, напевно, більше, аніж сорок батогів. Одначе, є лише конем…
«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012 (с) Бруно Ферреро