П'ятниця, 22 лютого 2013, 00:07

Один чоловік, невдоволений собою та іншими, шемрав: «хто сказав, що кожен мусить нести свій хрест? Невже не існує жодного способу його позбутися? В мене досить моїх щоденних прикрощів і турбот!»

Добрий Бог відповів йому у ві сні.

Чоловік побачив земне життя людей як безконечну процесію.

Кожна людина йшла несучи на собі великий хрест, крок за кроком, з великими зусиллями просуваючись у перед.

Геро нашої розповіді також рухалися у цьому безконечному потоці людей і двигав на собі тягар свого хреста, але скоро він побачив, що його хрест довший, ніж інших людей. Може тому, майнула у його голові думка, він не може дати собі з ним ради.

«Якби трохи вкоротити свій хрест, я так тяжко не мучився б» - вголос промовив він сам до себе.

Чоловік сів на придорожній камінь й добряче вкоротив свій хрест. Коли знову рушив у дорогу відчув, що йдеться швидше й легше. Так і він дійшов до того місця де була мета його земної мандрівки.

Тут зяяло глибоке провалля, а по той бік його починалася «Земля вічної радости».

Щ здалеку було видно її дивовижну красу, але як туди перейти? Ані мосту, ані кладки… Проте люди, якось туди діставалися.

Вони, як виявилося, знімали з плечей свої хрести, один кінець перекидали на другий бік провалля і по ньому входили у цю чудову «Землю вічної радости».

Кожний хрест мав ідеальний розмір, саме такий, щоб з’єднати обидва краї провалля.

Перейшли всі залишився тільки один чоловік – той, що укоротив свого хреста. Тепер він зрозумів, що його вкорочений хрест не дозволить йому перейти безодню смерти.

У відчаю він почав плакати: «ах, якби я знав…»

Але було вже пізно…

Свята Тереза Авільська мучилася від страшних болей у ногах. Вона жалілася Богові: «Господи, при всіх моїх проблемах мені ще й тільки цього бракувало!»

Бог відповів: «таким чином, Терезо, Я трактую своїх друзів».

«Тепер я розумію, чому їх так мало в Тебе», - відказала Тереза.

«365 коротких історій для душі» - Бруно Ферерро, видавництво «Свічадо 2012 рік».