Понеділок, 21 січня 2013, 03:31

Щодня у полуденну пору один хлопчина переступав поріг церкви, а за кілька хвилин відходив.

Він носив картату сорочку і подерті джинси - як і всі його ровесники. У руках тримав паперову торбинку з булками на обід. Священик дещо недовірливо спитав його, для чого сюди приходить. Відомо ж бо, що в теперішніх часах не бракує людей, які не завагаються обікрасти й церкву.

"Я приходжу, щоб помолитися", - відповів хлопчина.

"Помолитися... Хіба можна так швидко молитися?"

"Ох... щодня пополудні я переступаю поріг цієї церкви і кажу: "Ісусе, я прийшов". І тоді відходжу. Це коротенька молитва, але я певний, що Він мене чує".

Через кілька днів по цій розмові на його роботі стався нещасний випадок. Хлопчину привезли до шпиталю з багатьма переломами.

Його помістили в палаті, де вже були инші хворі. З появою хлопця змінилося все відділення. Через кілька днів його палата перетворилася на місце зустрічей пацієнтів з цілого коридору. Молоді і старі підходили до його ліжка, а він для кожного знаходив підбадьорливу усмішку і щире слово розради.

Прийшов його провідати і священик. Разом із медичною сестрою він зайшов до палати і зупинився біля його ліжка.

"Мені сказали, що ти весь зранений, але, попри все, ще підтримуєш инших. Як тобі це вдається?"

"Це завдяки Тому, Хто відвідує мене пополудні".

Медсестра перебила: "Пополудні до палати ніхто не заходив".

"Ні, Він з'являється сюди кожного дня, стає при дверях і каже: "Дмитре, це я, Ісус", - і відходить".

Один чеснотливий чоловік щодня переходив попри стіну, на якій було зображення Богоро-диці. Кожного разу той чоловік вітався: "Доброго дня, Пресвята Мати!"

Минуло кілька років. Одного вечора він виразно почув голос, яким промовляв до нього образ: "Доброго вечора, сину!"

Коли ми не чуємо відповіді на наші молитви, то це тому, що насправді її не сподіваємося.

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро