Неділя, 13 січня 2013, 02:10

Вона була дружиною славетного ученого, що скрізь викликав захоплення, кандидата на Нобелівську премію у царині хімії. Але це була також самотня жінка, засмучена постійною відсутністю чоловіка, котрий знай пересідав з одного літака на другий, летів з однієї конференції на другу.

Коли професор повертався додому і заставав дружину у сльозах, то реагував суворо і непривітно.

Якось, бачачи сльози, що текли по її обличчі, чоловік жорстко торкнув пальцем щоку жінки, після чого зібрав одну сльозину. Сказав холодно: "Чого плачеш? Дивися: сльози — це лише трохи білка, соди, кальцію, глюкози, дрібка протеїнів, вуглецю... у смішній кількості. Чим є сльоза? Виділенням зайвої рідини".

Занадто часто дивимося на інших очима хіміка. Тоді мають рацію ті, котрі стверджують, що людське тіло складається лише із певної кількости жиру, якого стане хіба на сім шматків мила, дрібки заліза, якого потрібнона виготовлення одного середньої величини гвіздка, певної кількости фосфору, якого вистачить на вироблення 2000 сірників, і сірки щоб позбутися власних бліх... Тому кохання - це тільки хімічна реакція, різновид хвороби. Людські істоти є товаром на продаж, світ духа - формою глупоти...

«365 коротких історій для душі» - видавництво «Свічадо» 2012  (с) Бруно Ферреро