Головна

Духовний світ Блаженної Йосафати

Ісусе, Ти моя мудрість, сила і потіха, щастя і скарб тут і у вічності. — преп. Йосафата

Той, хто сьогодні ступає слідами Христа, є Його свідком у світі. Складаючи обіти, богопосвячена особа передає послання Христової любові братам і сестрам.

Віруюча людина, котра отримує покликання як дар, може “переступити” матеріальні потреби, залишити дім, найулюбленіших, найближчих осіб, зв`язок з іншими, і є здатною вчинити з себе цілковитий дар для Бога.

7 квітня день народження до нового, небесного життя Співзасновниці згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії Преподобної Йосафати Гордашевської.

Шлях наслідування Христа є освячений специфічною харизмою, тому розглянемо як прожила своє життя с. Йосафата Гордашевська, перша служебниця  Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії. Хочемо представити духовний світ Блаженної і привідкрити її шлях прямування до святості. Її духовний світ багатогранний. Тому зосередимось на наступних аспектах: важливість особистого життєвого вибору; необхідності свідчення вартості життя згідно Євангелії.

Сестра Й. Гордашевська писала, що в той час, тобто станом на 1892 рік, на галицьких землях була велика потреба заснування нового жіночого Згромадження, члени якого стали б живим світлом для бідних людей[1]. Часто, перша сестра співзасновниця згромадження залишалася в тіні поряд зі світлими постатями отців-співзасновників – о. Кирила Селецького та о. Єремії Ломницького, і мовчазно проповідувала Євангелію[2]. Як молода настоятелька, вона “мовчки підкорялася всім життєвим труднощам”[3].

Трапляються моменти, коли в особистому житті ми досвідчуємо власну убогість, неміч, гріховність, тоді є схильні думати, що святими можуть бути лише якісь привілейовані особи. Забуваємо, що через дар хрещення ми покликані всім своїм життям ставати святими. “Через хрещення кожен християнин покликаний до святості. Не від усіх вимагається […] найвищого випробування через проливання крові. Однак кожному доручено завдання йти за Христом із щоденною вірною самовідданістю, як це робила Йосафата Гордашевська, співзасновниця сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Вона, посвячуючись дітям, хворим, убогим, неписьменним та знедоленим у часто важких і не позбавлених страждань ситуаціях, у надзвичайний спосіб зуміла втілити Євангеліє у своє щоденне життя ”[4].

На початку свого чернечого покликання сестра Йосафата (тоді ще Михайлина), “розваживши потреби свого бідного й духовно занедбаного народу, і переконавшися, що це – воля Божа для неї, вирішила послухатися голосу Божого і охоче присвятила себе Йому для служіння в Згромадженні, яке ще не існувало”[5]. Бачимо її як ту, що вміла слухати Христові слова: “Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною” (Мт 16.24)[6]. Вона цілим своїм серцем зуміла відчути життя народу. Свою відповідь спрямовує до Того, чий голос чує і кому прагне служити: “Отче Предвічний, Отче Господа мого Ісуса Христа! Покидаю дім, отця і матір, сестер і братів, і все, що могла мати на світі, а вступаю до убогого Згромадження Сина Твого і Його Матері, щоб відтепер з Ними в убожестві жити й умирати”[7].

Сестра Йосафата простенько подає причину свого життєвого вибору: “Роблю це задля любові до Господа Ісуса Христа, мого Нареченого. Навіть коли була би однаковою Твоя слава, і моя заслуга, якби я жила у світі у достатках і утіхах, чи убогою і погордженою в монастирі, то я вибрала би таки останнє, щоб ліпше наслідувати Ісуса”[8].

На перший погляд навіть важко погодити те, що молода міщанка, дочка середньозаможних батьків Якова Пукаса та Ксенії Гордашевської, вибирає саме такий спосіб життя. “Християнська родина, - нагадує II Ватиканський Собор, - це як би “домашня церква”, в якій батьки мають бути для дітей першими проповідниками віри”[9].

Вибір с. Йосафати – це Христос, якого вона бачить очима віри. Вона вступає до Згромадження, яке фактично, ще не існує. Понад усе вибирає життя довір`я Тому, кому цілковито віддається. Цей перший крок має вплив на все її подальше життя: “Піду сама і побачу те, чого не в силі тепер пізнати і чого ніхто нездатен пояснити”[10].

Наслідування Ісуса в усьому було важливим для с. Йосафати. Взагалі, перейнялася свого часу пропозицією такого змісту: “якщо бачиш в комусь щось доброго, наслідуй його”[11].

Пізніше, коли зустріла найбільш потребуючих, вона глибше зрозуміла і побачила правду про те, що світ слабкий. Вона постановила говорити про Божу любов: “бажати і старатися, щоб Ісус був пізнаний і люблений всіма”[12]. А навіть тоді, коли б хтось із співрозмовників говорив про почесті, багатства, мала вибрати думку про Бога: “Ісусе, Ти будь для мене всім, крім Тебе нічого не бажаю”[13].

Ще будучи кандидаткою, вона шукала шляху, щоб лише не розминутися з Христом, щоб побачити Його в ближніх. Можливо тому, серед записів, зроблених нею, часто знаходимо слово “іди”. Завжди, рух у певному напрямку, при будь-яких обставинах – іти дорогою Христа[14]. Перша служебниця постановляє відвідувати хворих і послужити їм, а особливо тим, вбогим і опущеним, котрі позбавлені будь-якої допомоги[15].

Часте читання, уважне слухання, молитовні роздуми над Євангелієм – це плекати ставлення до Бога і до ближнього. Джерелом Божої благодаті і єдиним правдивим добром сестра Йосафата вважала Євхаристію та Боже Слово. Їх вона називає ще “хлібом душі”[16].

На Св. Літургії вона просила за тих, хто разом з нею жили і “старалися Богові служити”[17]. Серед прохань на літургійній молитві вона молиться про те, щоб стати “добрим знаряддям до виконання праці в Згромадженні”[18]. Боже Слово, яке “з пильністю і з користю вислухане”[19], стає для неї світильником на дорозі, бо, як сама згадує, “роздумування (про Тебе) буде мені потіхою в цьому нужденному житті і звеселятиме мою подорож через цей чужий край, і квапитиме мої кроки до Тебе”[20].

Розуміла, що не досить слів, не вистачить урочисто і привселюдно скласти обіти. Для своєї першої спільноти вона служила прикладом, словом і ділом, навчаючи “жити обітами в конкретних ситуаціях апостольського життя”[21]. Переконанням с. Йосафати - свідчити ділами про те велике діло, що Господь їй вчинив. Вона зуміла не лише відчитати, сприйняти й зберегти Слово Боже, а жила ним у щоденному житті та служила словом для ближніх, найперше у своїй спільноті.

З любові до Христа с. Й. Гордашевська бажає набути високої досконалості. ”Вона була всім для всіх… дочка свого народу… любила свій народ, для якого посвятила своє життя”[22].

Добре розуміла те, що означає відректися дочасного добра і шукати скарбів у небі. З таким наставленням сестра Йосафата виконує найрізноманітнішу працю. Але серед буднів не забуває про свою мету, тому часто звертає свій погляд в сторону неба, за яким тужить, до якого вирушає щоденно як подорожній. Про це вона роздумує і гаряче благає на молитві. Збереглася її молитва, яка віддзеркалює справжнє покликання християнина, його призначення – Небесний Єрусалим. Цей особистий псалом сповнений благородних прагнень, змальовує захоплення вічністю та бажанням побачити Бога: “О, Єрусалиме возлюблений, моя батьківщино, будь для мене від тепер єдиною потіхою, до якої підноситиму мої очі і ціле бажання мого серця. І про ніщо інше не хочу ані чути, ані говорити, ані читати, лише про тебе. А коли що-небудь прочитаю про тебе, те буду в своїй пам`яті берегти і відновлювати… О, мій Боже, дозволь, аби всі мої думки завжди були звернені до цього возлюбленого місця; не дозволь, аби колись якась марнота цього світу могла мене позбавити цього споглядання”[23].

Сестра Йосафата вміла довіряти людям, довіряла своїм співсестрам. Це велике довір`я зроджувалося з самого початку її чернечого покликання: “Ціле своє довір`я по[клади]ложи в заслуги мук Ісуса Христа і віддайся опіці Пречистої Діви Марії. Благай Бога щоденно [пр]о збільшення віри”[24].

Вона не лише довіряла іншим, а й просила в “осіб більш побожних”[25] про молитву заступництва. Її відзначало велике довір`я до Пресвятої Богородиці і до цього вона заохочувала інших.

Молоденька Михайлина Гордашевська, майбутня українська Блаженна, була захоплена ідеалом святості. Для неї монаше життя – це святе життя. Тому монахиня “повинна бути світлом для світу, бо оскільки світ грішний, остільки монахиня повинна бути свята”[26]. Вважала, що її високим ідеалам не буде на перешкоді рішення “вибирити речі найбідніші”[27].

З її роздумів дізнаємося про свідомість великого дару, який Господь дарував не лише на початку покликання, а запрошував до щораз глибшого довір`я. “Ти знаєш, о Господи, що я сама з себе нічого не можу, хіба що навіки себе згубити. Знаєш, Господи, що перебування в доброму, яке єдине є гідне нагороди, не залежить від людини, а від Твого милосердя. Отож я віддаюся Твоєму милосердю і прошу Тебе, щоб безпечно запровадив мене до моєї цілі, якою є Ти Сам”[28].

Її щоденною поживою було шукати і віднаходити правдиве щастя, ним вона вдосталь насичувалася: “Господи, Ти є вічний. Яка я щаслива, що можу служити Тому, якому служити є царювати, і не тільки на цьому світі, але й у вічності”[29].

Свого часу сестра Атанасія Мельник розпізнала у Сестрі Йосафаті доброго духовного провідника для цілого Згромадження[30].

На обличчі сестри Йосафати можна узріти незаперечну правду про те, що вона старалася всім своїм життям віддзеркалювати Христа.

“Часом, випадково можна було побачити її зажурене лице; зазвичай була весела, хоч при тому поважна, а в потребі й енергійна. З вигляду була дуже мила, відзначала її велика жертвенність. Вставала завжди перша, а на спочинок йшла остання”[31].

Той, хто довірився Любові, любить по-справжньому і є радісний[32]. Спражній ідеал сестра Йосафата побачила в Христі, бо вміла так любити, як Він: “Христе, ти жив серед людей, працював і терпів разом з ними. Так само і я в усіх моїх справах бажаю лише того, чого бажало Твоє Пресвяте Серце”[33].

Основним кредом служіння сестри Йосафати, як продовження вчення Христа, було “всюди де б’ється серце людське треба і праці над ним”.

Апостолят не мав меж в її серці. Він швидко поширювався не лише на Україні, а й за кордоном. У 1902 році – чотири сестри виїхали до Канади;[34] у 1911 – наступна група служебниць вирушає до Бразилії. Таким чином праця завдяки с. Йосафаті розгорнулася й серед емігрантів.

Вслухалася серцем в благання жебраків, у зойк хворих та немічних, зустрічала поглядом співчуття вдів та сиріт. Віддала себе цілковито в руки Бога. Тому її руки були простягнуті для усіх, хто потребував допомоги. У серці Йосафати повсякчас горіло Боже Слово - “більше щастя – давати, ніж брати” (Ді 20.34).

Її служіння було наповнене радістю і щирістю. Цим даром вона вміло ділилася зі співсестрами. Звідки ж вона черпала свою радість, якою вміла “заразити” інших,  - зі свідчення с. Моніки Болести дізнаємося, що “Бог влив в її душу стільки радості чернечого життя, що охоче переносила терпіння, хрести і убожество”[35].

На дорозі чернечого життя її часто зустрічалися труднощі, але вона переконливо вірила в те, що сам Господь давав їй необхідну силу виконувати різноманітну працю і ніщо не змогло відвернути її від служіння Богові[36].

Блаженна Йосафата у своєму серці переживала велику таємницю, бо ж Господь наділив її багатьма дарами, зокрема даром служіння: “Ти самодостатній і не потребуєш моїх дарів. Однак тому, що Ти добрий і милосердний, приймаєш мої дари, моє служіння”[37].

Перша служебниця добре розуміла те, що люди будуть зранені, якщо десь забракне нашого серця; а це тому, що марними будуть всі витрати, старання, якщо не дати опіки занедбаним, тепла бездомним; не поглянути у вічі нужді, яку скриває людське серце, лице бідака. Її вибором було життя Ісуса, який вибрав вбогість, любив убогих з огляду на їхній стиль життя[38].

Сестра Йосафата дарує себе тим, від кого не очікує подяки, гарних теплих слів, жестів вдячності. Таким чином, її приятелями стають жебраки та вбогі. Тут можна навести один приклад: “Коли Сестра Йосафата приїхала до Кристинополя, довідалась, що в стайні ОО. Бернардинів лежить старенька жебрачка, яка вже не була в силі жебрати собі на прожиток. Сестра Йосафата принесла її до монастиря, поклала на своє ліжко (вільного ліжка не було) і піклувалася нею день і ніч. Обмила і дезінфікувала її та подбала про духовну обслугу. Перед смертю старенька прийняла Святі Тайни”[39].

Вона ділила багатство з потребуючими; часто наполягала, щоб сестри займалися бідними і давали їм милостиню[40].

Слугиня Божа Йосафата мала широку візію щодо свого Згромадження – іти туди, де є найбільша потреба і виховувати серце людей[41]. Сестра Йосафата зуміла передати харизму, якою жила. Добровільно прийнявши запрошення Ісуса, вона відповіла на заклик Церкви.

Не одна з її співсестер-сучасниць бачила, що Йосафата була вірною, вміла любити і виявити чуйність, зокрема для хворих, дітей, молоді.

Сестра Йосафата дбала про те, щоб апостолят, який був дуже різноманітним, відповідав потребам часу. Турбувалася про необхідний вишкіл сестер. Місія сестер обіймала ділянку виховання. З цією метою були зорганізовані захоронки для дітей, притулки для дітей-сиріт.

Була така ввічлива, що себе позбавляла всього, щоб другим послужити[42]; коли якась Сестра приїжджала, а бракувало ліжок, брала хідник і сама спала на підлозі.

Можна почути, що важко в сьогоднішньому світі наслідувати Христа. Ми не є свідками Його численних чудес, не бачимо Ісуса, не чуємо Його слів. Проте Божі сліди можемо знайти в Святому Письмі, зокрема в Євангелії. Тому бути християнином сьогодні – це наслідувати Його в усьому. Перейнятися Його думками, пильно зберігати в серці Боже Слово та чинити діла, які Він чинив. Сестра Йосафата, є прикладом для нас сьогодні як відповісти на покликання, вірність у посвяті.

Підсумовуючи можна сказати, що: вона відповіла «так» покликанню, щоденно говорила “так” Життю, Божому запрошенню, сказала “так” Святості, до якої прямувала!

“Ісус Христос не тільки є першим блаженним і Провісником блаженств, але також силою, що допомагає їх пережити день за днем. Святий Дух був посланий Отцем у Сині; і Він “чинить новими всі речі”. І радісними. Одним із головних наслідків, які в християнському житті приписується Святому Духові, є буття джерелом радості, блаженної насолоди, що їх ніщо і ніхто, крім Нього, не може дати, а які Він дає щедро й неустанно в наших серцях. Він заохочує нас розпочати неймовірну пригоду, кинувшись у воду і переконавшись, що вона перемінюється в дорогу, Він кличе ризикувати і почуватися впевненими, зійти на вершини Голготи і переконатися, що звідти відкривається небо. Християни, які пережили досвід щастя, охопленого блаженствами, були такі самі сліпі й слабкі, як ми, але світло і сила Святого Духа вчинили чудо, що вони побачили і пішли від слави до слави, від досвіду до досвіду, від переконання до переконання, від радості до радості”[43].

Досить модерним у нинішній час є вислів “повертатися до засновників”. Беручи до уваги гасло Блаженної Йосафати “служити там, де найбільша потреба”, бачимо співзвучність у словах, які мають місце в найновіших документах Церкви, щоб служити найслабшим і тим, котрі найбільше потребують допомоги[44]. Простір для проповідування Євангелії є можливим тоді, коли сестри підуть туди, де, можливо, є “найтрудніші досвідчення людського життя,”[45] “куди звичайно інші не можуть піти,”[46] діяти всюди, де “існують критичні ситуації,”[47] бо з Христом є здатні прийняти “благання багатьох терпінь в конкретній послузі любові”[48]. З цього випливає заклик бути такими служебницями, котрі б мали проникливий погляд і були наділені великим серцем. А це означає бути промоторами милосердя, відновити місію, особливо в послузі бідним, хворим. Разом з тим запропонувати, заініціювати Церкві свою конкретну працю служіння бідним, незахищеним.

Список використаної літератури

Тексти Святого Письма

  1. Святе Письмо Старого та Нового Заповіту. Повний переклад здійснений за оригінальними єврейськими, арамейськими та грецькими текстами, загальна редакція Хоменка. – Рим-Торонто: видавництво оо. Василіян, 1988. – 1422 с.

Документи Католицької Церкви

  1. Богопосвячене життя. Апостольське післясинодальне повчання Vita Consecrata. Переклад з італійської о. Порфірія Підручного, ЧСВВ. – Львів: “Місіонер”, 1997. - 168 c.
  2. Документи Другого Ватиканського Собору, Конституції, Декрети, Декларації. – Львів, 1996. – 760 с.
  3. Rozpocz?? na nowo od Chrystusa. Odnowione zaanga?owanie ?ycia konsekrowanego w trzecim tysi?cleciu. Instrukcja. – Libreria Editrice Vaticana: Watycan, 2002. – 59 s.

Періодика

  1. Іньєста Альберто, Ісус Христос – провісник блаженства. – 88-99 с./ Сопричастя. Блаженні вбогі. - Львів: Свічадо, 2001. - №1.

Монографії

  1. Ващур Оксана-Софія, Горіти любов`ю. Духовний шлях Блаженної Сестри Йосафати Гордашевської. – Львів: “Київська Церква”, 2001. – 119 с.
  2. Великий Атанасій, Нарис Історії Згромадження СС. Служебниць П.Н.Д.М. – Італія-Рим: Вид-во Сестер Служебниць, 1968. – 767 с.
  3. Вітаю тебе, Україно! Пастирський візит Святішого Отця Iвана Павла II в Україну 23-27 червня 2001 року. Промови і проповіді. – Львів: Свічадо, 2001. –      107 с.
  4. Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської. Переклад з польської с. Дарії Градюк. –Ч. I і ІІ. – 16 с.

10.  Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: “Свічадо,” 2001. – 44 с.

11.  Славута Домініка, Молитва і служіння. Біографія Слугині Божої Йосафати Гордашевської. – Торонто, 1996. –174 с.

12.  Шпідлік Томаш, Духовість християнського Сходу. Переклад з італійської Мар`яни Прокопович. - Львів: ЛБА, 1999. – 496 с.

13.  Пор. Б. Дзюрах, Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. – Львів: Свічадо, 2003 – 484 с. Перекладено за виданням: Dziuоrach Bogdan, Zycie duchowe mnicha na podstawie pism ?w. Teodora Studyty (759-826). – Warszawa-Lw?w, 2001. – 424 s.



[1] Пор. А. Великий, Нарис історії Згромадження СС. Служебниць П.Н.Д.М., 1892-1967. - Рим, 1967. – С. 687.

[2] Пор. Богопосвячене життя. Апостольське післясинодальне повчання Vita Consecrata. Переклад з італійської о. Порфірія Підручного, ЧСВВ. – Львів: “Місіонер,” 1997. – 25.

[3] Олена Дикун. – Цит. праця. – С. 29/ О. Ващур, Горіти любов`ю. – Львів, 2001.– С. 38-39.

[3] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 26.

[4] Вітаю тебе, Україно! Пастирський візит Святішого Отця Івана Павла II в Україну 23-27 червня 2001 року: Промови і проповіді. – Львів: Свічадо, 2001. - С. 95-96.

[5] Й. Гордашевська. цит. праця. – С. 7/ Див А. Великий, Нарис історії Згромадження СС. Служебниць П.Н.Д.М., 1892-1967. Додаток.- Рим, 1967. – С. 690.

[6] Пор. Б. Дзюрах, Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. – Львів: Свічадо, 2003 – С. 235: “Християнин відрікшись від світу та від усіх його турбот і  вступивши до монастиря, приймає рішення жити в радикальному убожестві, щоб у такий спосіб наслідувати Христа убого й реалізувати у своєму житті євангельські принципи, прямуючи до досконалости”.

[7] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 36.

[8] «Ознакою правдивого Христового учня є відчуття вдячности Богові як за надмір, так і за нестачу земних благ”. – Пор. Б. Дзюрах, Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. – Львів: Свічадо, 2003 – С. 239.

[9] “Світло народів” – Lumen gentium, 11.

[10] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 15.

[11] Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської. Переклад з польської с. Дарії Градюк. –Ч. I і ІІ. - С. 9.

[12] Там же, С.12.

[13] Там же.

[14] Пор. Там же, С. 2.

[15] Там же, С. 13.

[16] Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської. Переклад з польської с. Дарії Градюк. –Ч. I і ІІ. – C. 10.

[17] Там же, С. 1.

[18] Там же, С. 2.

[19] Там же, С. 10.

[20] Там же, С. 9.

[21] Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 37.

[22] Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської. Переклад з польської с. Дарії Градюк. –Ч. I і ІІ. - С. 7.

[23] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 12-14.

[24] Записки с. Йосафати Михаїлини Гордашевської. Переклад з польської с. Дарії Градюк. –Ч. I і ІІ. – C. 12.

[25] Там же, С. 13.

[26] Там же, С. 7.

[27] Там же, С.13.

[28] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 43.

[29] Там же, С. 27.

[30] Атанасія Мельник, Спогади. – АГСС, Хроніка,Т. 1. - С. 763/Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 85.

[31] Олена Дикун, ц. тв., С. 22/ Пор. Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 37.

[32] Пор. Томаш Шпідлік, Духовість християнського Сходу. – Львів: ЛБА, 1999. – С. 170.

[33] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 6.

[34] Чотири сестри служебниці і чотири отці василіяни виїхали на місію до Канади 06.10.1902 р.

[35] Моніка Болеста, Спогади. - Словтсбург, 1960 - С. 6/ Пор. Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 37.

[36] Роздумування і молитви сестри Йосафати. – Львів: Свічадо, 2001. – С. 26.

[37] Там же. – С. 27.

[38] Святий Теодор в одному з листів пише таке: “Подивімось на Христового воїна, який, розваживши розсудливо, продав усі свої прагнення й пристрасті та набув собі єдину перлину – Христа”. – Пор. Б. Дзюрах, Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. – Львів: Свічадо, 2003 – С. 237.

[39] Олена Дикун, ц. тв. – С. 29/ Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 65-66.

[40] Пор. Свідчення Анни Дяків, в БПД, С. 457/ Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 68.

[41] Пор. Д. Славута, Молитва і служіння. - Торонто, 1996. – С. 48.

[42] Д. Славута, Молитва і служіння. – Торонто, 1996. - С. 69./ Олена Дикун, цит. тв. – С. 63; пор.: Святий Теодор говорячи про автентичність убогості, навчає про те, що воно має служити ближнім, а практичне його застосування  - це  «монахи мають віддавати перевагу гостинності і справам  милосердя щодо бідних людей і подорожніх». - Пор. Б. Дзюрах, Духовне життя монаха: На основі творів св. Теодора Студита. – Львів: Свічадо, 2003 – С. 241.

[43] А. Іньєста, Ісус Христос – провісник блаженства. – С. 97/ Сопричастя. Блаженні вбогі. - Львів: Свічадо, 2001. - №1.

[44] Пор. VC, 90.

[45] Rozpocz?? na nowo od Chrystusa. Odnowione zaanga?owanie ?ycia konsekrowanego w trzecim tysi?cleciu. Instrukcja. – Libreria Editrice Vaticana: Watycan, 2002. –S. 38.

[46] Там же, S. 36.

[47] Там же.

[48] Там же.

Праця сестри Терези (Безпалько), Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/