Середа, 19 грудня 2012, 01:12

Великий не за титулом, чином, посадою чи владою, а за праведним і святим життям. А це для нас, християн, згідно з наукою Святого Письма і є єдиний правильний критерій визначення правдивої та дійсної величі людини перед Богом. Бо чого варте найбільше багатство, найвища посада, титул, чин, влада і навіть світове визнання та слава смертної людини перед вічністю? Скажімо, чим сьогодні великі перед людством: Олександр Македонський, Чингісхан, Наполеон та всі інші всесвітньовідомі полководці, царі, королі, імператори, генії наук, митці і т. д., які відійшли з цього світу? За те, що "залишили великий слід в історії людства, як часто так про них говорять.

Але й людство на цій землі не вічне (був же час, коли його не було!), бо все що має кінець, має й кінець, який раніше чи пізніше обов’язково настане. І сьогодні, як ніколи, від часу Ноєвого потопу добре видно, що його недовго уже чекати. Цей час безперешкодно і дуже швидко наближають великі проблеми екології, про які не лише недостатньо і відкрито все говорять, але й, на превеликий жаль, майже нічого не роблять. Хіба не так? Хіба не наслідком так званого "розвитку людства" є жахлива картина зникнення з лиця Землі багатьох видів тваринного і рослинного світу? І цей згубний процес не зупиняється, а число зникаючих живих організмів стрімко зростає. А натомість, як нагороду за таку діяльність людини можемо час від часу чути про появу нових, досі не відомих науці бактерій, збудників і носіїв різних хвороб, з якими медицина не в силі боротися, а поки що їх вивчає. До того ж, не дивлячись на всі якнайвищого рівня заходи безпеки і гарантії, техногенні катастрофи також прогресують. А що вже говорити про природні катаклізми перед якими, як бачимо, людина зовсім безсила та беззахисна. І чи не ми самі є винуватцями цих же руйнівних і смертоносних природних явищ, які враз забирають не лише десятки, але й сотні і тисячі людських життів? Були ж припущення і навіть твердження, що власне, випробувальні вибухи ядерних бомб в глибинах шахт викликають землетруси, а ті в свою чергу – цунамі... Та й більше і гірше того, як іноді, правда рідко, з’ялвялася інформація в ЗМІ про те, що вчені досліджують можливість керувати енергією вибуху в певному напрямку, щоб викликати на визначеній території землетрус також з певною метою. А якщо експеримент буде невдалий і викличе небувалі ще на землі землетруси, вулкани, цунамі...? І можуть вони, що цілком ймовірно, зіштовхнути нашу планету з орбіти, яка розколюючись на дрібні частини і згораючи зникне в безмежних просторах Всесвіту? Де тоді подінеться людство? Така ж сама доля чекатиме нас від ядерної війни чи великого астероїда, який "випадково" може впасти на нашу Землю. Та без жодного сумніву через наші гріхи згідно об'явленням Господа все так і завершиться. Був же, за словом св. ап. Петра тодішній світ (тобто за часів Ноя) через відступництво від Бога затоплений водою. Так і "нинішнє ж небо й земля, заховані тим самим Словом, зберігаються для вогню на день суду і погибелі безбожних людей", – говорить цей Апостол. А звертаючись до допитливих про час кінця; у тому ж листі він сказав: "День Господній прийде як злодій (тобто неочікувано і несподівано – о. М. М.); і тоді небо палаючи з шумом розтане і перейде, первні (тобто основи землі – о. М. М.) розпалені, розтопляться і земля з ділами, що на ній розпадеться".

Де ж тоді і в чому твоя велич людино? Та знаходяться смішні, наївні і дивні "оптимісти", які стверджують, що людство існуватиме ще 2-3 тисячі років. Ну і що? Що це для нас, якщо нас уже не буде? Може це когось і заспокоює, радує і тішить? Та нехай і сотні тисяч років. Все одно цей "великий" час – це невловима мить є нічим перед вічністю, яка безконечно перевищує всі числа. Такою ж мізерною є й наша велика планета Земля, яка всього-на-всього мізерна пилинка-частинка Всесвіту. А хто є на ній, ти – людино? За словом Божим, людина – Його "образ і подоба" і цим ми поєднані з нашим Творцем. Проте, цей зв’язок ми самі розриваємо нашими гріхами. Тому ще в давнині Старого Завіту Всевишній закликав: "Я бо Господь, Бог ваш; ви маєте ставати святими, бо Я – святий".

Отже, святість – це акт єднання з Богом і сопричастя до вічності. І це не гіпербола, не метафора і не символ. Це навіть незрівнянно більша реальність за будь-яку річ, яку бачимо і можемо взяти в руки. Бо про все земне можемо сказати, що воно тимчасове і проминаюче. А про те, що минуло, кажуть: "Було, як не було і ніколи вже не буде". Оце і вся справжня ціна всього земного.

Найважливішим є те, що найдовше триває. Ми покликані нашим Творцем для щасливого вічного життя. І тому ми більші, вищі, величніші та важливіші за всі земні творіння та й за ввесь світ, бо згідно свого образу і подоби, ми поєднані з самим Творцем, Який є над Всесвітом. Нам би тільки жити в цій єдності в тісному і нерозривному зв'язку з нашим Господом, бо власне, тільки це і є найважливіше і найнеобхіднішим для нас на землі.

"Я – світло світу" – сказав про себе Христос.

"Ви – світло світу" – сказав Він своїм учням.

І ці слова Господа відносяться до всіх Його послідовників. Та, звичайно, найбільшою мірою вони відносяться до єпископів, як наступників святих апостолів. Отже, єпископи мусять бути святими. Якщо вони не святі, то і не правдиві. Як же той, хто багатьох веде за собою може бути не першим? Як говорив Папа Римський Пій XІІ: "Якщо священикові бракує святості, то йому бракує всього". Ці слова Понтифіка першою і найбільшою мірою відносяться до єпископів, які за наукою св. Івана Золотоустого є "заступниками Христа на землі". Тому вони мусять бути першими у всьому: у великій вірі, молитві, чистоті, вбогості, простоті, скромності, чесності, справедливості, милосерді, лагідності, смиренні, покорі - тобто в любові. І, власне, це все є єдиними істинними ознаками правдивого Христового пастиря. І тільки в цьому його справжня велич. Таких святих єпископів називають святителями. Воістину вони є великими світильниками, світлом якого проганяють темряву зла та гріха, спасаючи світ. Через них Господь являє свою безмежну любов і рятівну силу, як за їхнього життя, так і після їхньої смерті. Таким був за життя на землі та залишився назавжди в пам'яті людей у всьому світі глибоко шанований святий і великий Чудотворець Миколай. Він і по нині в незбагненний і чудесний спосіб являється не в золотих ризах (яких тоді ще не було) і в митрі, якої він не мав і не бачив (бо як церковної нагороди її ще не існувало і апостоли її не носили), а в образі просто одітого старця і спасає.

Це потверджує ось ця недавня історія.

В кримінальних розбірках за одним бандитом гналися переслідувачі. Недалеко лісу, біля дороги, була каплиця. Він увійшов до неї, побачивши там свічки запалив одну і, перехрестившись, перед іконою св. Миколая, промовив: "Я не завжди був злим і недобрим. Не завжди обманював, фальшував, підставляв інших, наговорював неправду на них, очорнював, принижував, ображав, віднімав чуже і грабував. Я навіть іноді давав чималі жертви на храми і хоч, правда, не ходив до них і не молився. Та прошу тебе, отче, якщо ти є, то допоможи мені і відтепер буду жити чесно і побожно". Вийшовши з каплички, бандит побачив старенького з бородою дідуся, який йшов до нього.

– Ну, що, втікаєш від кари за свої гріхи? Біжи до того лісу, - вказав старець рукою - і там перед ним побачиш при дорозі мертвого коня. Стань біля нього і тебе ніхто не побачить.

Він так і зробив. Дійсно, поблизу нього пройшли переслідувачі, але на нього ніхто й не подивився.

Повернувшись, бандит щиро і слізно подякував старцеві і сказав: "Я заледве з усіх сил витримав сморід мертвого коня".

Старець відповів:

– Якби ти знав у скільки разів більше нестерпно смерділа твоя свічка?! І всі жертви твої були нечисті, нечесні, бридкі, огидні і неприйнятні.

А як горить наша свічка? Які наші жертви? І чи змагаємо ми до найважливішого: до праведного і святого життя?

Тож молімося до цього великого Угодника Божого і Чудотворця: «Святий отче Миколаю, моли Бога за нас, грішних!»

прот. Михайло МЕЛЬНИК, с. Старі Кривотули, Івано-Франківська обл.