Постать князя Аскольда та його вагома роль в історії становлення християнства на Русі
П'ятниця, 14 грудня 2012, 17:21
У IX ст. історія Русі переживала переломний етап, оскільки на нього припало складне і тривале формування феодалізму серед східних слов’ян та Давньоруської держави, столицею якої був Київ. Могутньою ходою Русь виходить на кін світової історії, утверджуючи себе в ролі поважного рушія тогочасної міжнародної політики. Піднесення, що відбилося на всіх сторонах суспільного життя, пов’язане з іменем Аскольда – одного із найвизначніших і найпотужніших державних діячів раннього європейського Середньовіччя.
Аскольд був останнім представником першої династії давньоруських зверхників, нащадком легендарного Кия, прямим і законним спадкоємцем київського престолу. Змінивши при владі свого брата Діра, він здійснював сміливу й далекоглядну програму заходів, спрямованих на зміцнення Київської держави та усталення її авторитету в очах середньовічної ойкумени. Заради піднесення свого політичного реноме, київський володар перейняв на себе титул кагана, що дорівнював імператорському, завдяки чому Русь формально стала на одну площину з найсильнішими тогочасними державами – Візантією та Хозарією.
За час правління Аскольда в Русі міцно утвердилися узбережжя Понту, який у давніх джерелах невипадково дістав назву «Руського моря». Головний напрям політичних зацікавлень київського кагана спрямовувався на південь та схід, де були розташовані найрозвинутіші країни. У 852–853 рр. руське військо на прохання санарійців (населення Кахетії, суч. Східна Грузія) бере участь у відсічі арабського наступу в Закавказзі. Близько 864–865 рр. київські дружини досягають м. Абесґун, що розташоване в Ісфагані – іранській провінції на південному березі Каспійського моря. Вже на той час руські купці користувалися популярністю у самому Багдаді – славнозвісній столиці арабського Халіфату, що тоді переживав найблискучіший апогей своєї історії.
Серед широкої діяльності Аскольда варто відзначити славетні походи проти Візантії та встановлення мирних угод з греками. В основному відбулися чотири важливі сутички, які несли за собою досить різноманітні наслідки:
- у 860 р. київське військо, разом із флотом, несподіваною атакою оточили імперську столицю з суходолу та моря, примушуючи візантійську адміністрацію укласти мирний договір, що мав характер капітуляції;
- через три роки відбувся напад Русі на Принцеві острови, що знаходяться в Мармуровому морі і, як наслідок, було укладено нову угоду, що стала дуже вигідною для Русі;
- у 866 р. відбувся третій грандіозний похід Русі на Царгород, який, однак, закінчився фатально. Причиною втрати війська стала несподівана буря на морі, яка розкидала київський флот, тому руському війську довелося повернутися додому. «І був у Києві плач велій», – констатував із сумом тогочасний літописець;
- і лише 874 р. Аскольдові випало здобути переконливу перемогу, завдяки могутньому київському війську, яке водою та суходолом рушило до Константинополя. Цього разу не сподіваючись на воєнну фортуну, греки вирішили не доводити справу до збройного зіткнення, тому поспішили укласти з руським каганом договір, що максимально забезпечував інтереси київської сторони.
Величезну увагу приділяв Аскольд ідеологічному та культурному поступу своєї країни. Одним з грандіозних наслідків переможної виправи 860 р. стало перше хрещення Русі, наслідком якого було заснування Київської єпархії та підвищення її до рангу митрополії. З того часу почався тривалий і багатогранний процес переоцінки ідейних вартостей, що спричинив засвоєння моністичного світосприйняття, усвідомлення великої ідеї єдності Буття і перегляду етичних цінностей.
Із прийняттям хрещення давньоруська культура підноситься на принципово новий щабель. Стараннями досвідчених грецьких майстрів у Києві започатковано муровану архітектуру. Здійснюються перші переклади церковних книг своєю мовою, насамперед біблійних. Взимку 860–861 рр. під час своєї хозарської місії славетний просвітник Кирило Філософ уже мав змогу побачити в Херсонесі «Євангеліє і Псалтир, руськими письменами писані». Дана подія відбулася за рік до винайдення Кирилом особливої слов’янської абетки – глаголиці.
Варто відзначити, що разом із перекладами книг створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, започатковувалося літописання. Першим історичним компендієм Русі був «Літопис Аскольда», який мав на меті визначити місце Київської держави як невід’ємної частини християнської ойкумени, а історію нашої країни – як безпосередній елемент світової історії. Київські книжники запровадили особливу Руську еру літочислення, згідно якої відлік років вели від 860 р. – прилучення Русі до «християнської благодаті». Подія із запровадженням християнства на давньоруській землі стала величною пам’яткою філософської та суспільної думки, що засвідчила дивовижно високий безпрецедентний рівень національної свідомості.
Аскольд загинув трагічно у 882 р., коли відбувався переворот і захоплення Києва військом ладозького князя, малолітнього Ігоря Рюриковича, іменем якого керував авантюрник Олег. На жаль, всі починання київського кагана були знищені, розпочалася тривала й драматична смуга антихристиянської язичницької реакції, в результаті якої свідомість та ціла культура Русі були повернуті назад на цілий історичний етап.
(Матеріали взято із книги: Брайчевський М. Аскольд / Михайло Брайчевський // Пам’ятки України. – 1990; портрет Аскольда – Брайчевський М.)