Головна

Хвороба на ім’я «перфекціонізм»

Чому так важко перфекціоністам

Оправдання для нас заслужив Христос Своїми страстями. Воно дається нам через Хрищення. Воно уподібнює нас до справедливості Бога, Який робить нас праведними. Воно має на меті Славу Бога і Христа і дар вічного життя. Воно є найкращим виявом Божого милосердя (ККЦ, 2020).

Серед нас зустрічаються люди, які в очах всіх є зразком самовідданості. Лікарі, вчителі, юристи, інженери, наукові працівники, одним словом, найбільш корисні члени суспільства, які схильні до самопожертви, є відповідальними, працелюбними та настирливими. Та, на жаль, частина таких людей не здатна нікому вгодити чи сподобатись - ні собі, ні людям, ні Богу, і хворобливо залежить від думки інших. Таких людей називають перфекціоністами (ті, які прагнуть у всьому досягнути досконалості, трудоголіками).

Що ж таке перфекціонізм? Перфекціонізм - це постійне і переважаюче над іншими почуття неповноцінності. Перфекціонізм - це підміна християнської досконалості та святості власною самоправедністю, яка перетворює нас в душевних фарисеїв та емоційних невротиків. І тоді такі риси як наполегливість, пунктуальність, зібраність та відповідальність, які допомагають нам досягати цілей, тримають нас в оковах.

Ось деякі його симптоми:
Тиранія обов'язку. Людина перебуває у постійному відчутті, що ніколи не досягає бажане, хоча все робить якнайкраще. Само по собі є дуже добре, що будучи цілеспрямованою, акуратною, працелюбною, часто буває надійним працівником, добивається успіху в житті. Погано тоді, коли людина це робить лише з почуття обов'язку. Насправді, корені цих позитивних рис в перфекціоніста походять з дитинства: від страху бути відкинутим батьками.
Занижена самооцінка. Оскільки ви перфекціоніст, і ніколи не буваєте задоволені собою та своїми досягненнями, то Бог теж ніколи не задоволений вами. І як би ви не старалися, ви завжди займаєте друге місце, хоч ви і Бог постійно вимагаєте від себе першого. І хоча ви працюєте в шаленому темпі, це робите, щоб довести самому собі, що чогось варті.
Тривога. Почуття довгу та занижена самооцінка породжують хворобливу совість і почуття тривоги, які постійно окутують людину, розсіюючись лише на семінарах чи духовних науках. Проте згодом почуття тривоги і вини знову безнадійно огортають людину.
Законнництво. Непевність в Божому схваленні та потреба в прихильності інших, успіхи інших, кожна проповідь священика кидає перфекціоніста в відчай. Він мучиться: «Якщо я буду молитися ...більше... саме цю вервичку», «Може, саме після цього семінару я стану кращим,... і тоді Бог прийме мене... і буде мною задоволений... і люди стануть рахуватись зі мною». Розмірковуючи таким чином, перфекціоніст починає строго виконувати всі правила й обряди, щоб сподобатись Богові, забуваючи, що ми не можемо заслужити Божої милості ділами. Свята Тереза від Дитятка Ісуса говорила: «Коли настане вечір цього життя, я стану перед Тобою з порожніми руками, бо я не прошу Тебе, Господи, щоб Ти рахував мої діла. Усі наші справедливості заплямовані у Твоїх очах. То ж я хочу зодягнутись у Твою власну Праведність і отримати від твоєї Любові у вічне посідання Тебе Самого...» (ККЦ, 2011). Не будучи здатними прийняти Божу милість, згодом такі люди стають жорсткими, холодними і непохитними в поглядах, критикують і осуджують інших.
Гнів. На жаль, проблеми тільки посилюються, і поступово перфекціоніст наповнюється невдоволенням і гнівом проти власних оковів законництва, інших християн і проти Господа, якому, якби він не старався, не може вгодити. Але, оскільки гнів вважає гріхом, то заганяє його всередину. Емоційні проблеми починають щедро проростати.
Дійшовши до такої крайності, людина перестає вірити серцем, ставши закостенілим законником, з яким всі уникають спілкуватися, або ламається. Саме так сталося з доктором Джозефом Куком, професором антропології університету Дж. Вашингтона в Сієтлі. Блискучий доктор філософії, який прекрасно орієнтувався в питаннях біблійного богослов'я, відправився викладати і проповідувати в Тайланд. Та через декілька років, відчуваючи себе повністю розбитим, він залишив служіння. Через нервовий розлад він не міг більше викладати і навіть читати Святе Письмо. Він писав: «Я став тягарем для дружини, не приносив користі ні Богові, ні людям» («Доступний для поневолення», Fleming Revell, 1975).
Чому так сталося? «Я вигадав собі немислимого Бога і отримав нервовий зрив». Вигаданий ним Бог був немилостивий і незадоволений.
«Вимоги Бога до мене були настільки високі, а Його думка про мене настільки низька, що все моє життя проходило не інакше, як під його невдоволеним поглядом... Кожен день Він говорив: «Чому ти не молишся більше? Чому мало проповідуєш? Коли навчишся самодисципліні? Як ти можеш піддаватися нечистим думкам? Роби це. Не роби то. Кайся, працюй наполегливіше...». Бог завжди використовував свою любов проти мене. Він демонстрував мені свої пробиті цвяхами руки, а потім з викликом дивився на мене і говорив: «Чому ти не стаєш кращим? Займись ділом і живи так, як треба»... Я шукав і не знаходив в себе ні слова, ні почуття, ні думки, ні рішення, які б насправді подобались моєму Богу».

Корені
Такі та інші емоційні проблеми найчастіше випливають з нашого дитинства, з відносин з батьками, з братами і сестрами, з іншими родичами. Пізніше, коли стаємо дорослими, ми часто не усвідомлюємо, що наші відносини з іншими людьми - це калька стереотипів відносин в сім'ї. Наприклад, якщо батько бив матір, дочка, скоріш за все вийде заміж за чоловіка, який теж буде завдавати їй побоїв; чи сини алкоголіка, не дивлячись, що з в дитинстві засуджували поведінку батька, згодом самі починають пити. А коли в сім'ї нездорова атмосфера, неврівноважені батьки, батьки, які постійно невдоволені та висувають дітям завеликі вимоги, то виростають так звані перфекціоністи.
Зовні такі сім'ї виглядають побожними і благополучними. Але батьки люблять дітей тільки умовною любов'ю - коли ті виконують сімейні правила, добре поводяться і вчаться чи досягають результатів у спорті. Часто це сім'ї вчителів та лікарів, які прагнуть, щоб діти не зганьбили їх перед іншими. Дітей рідко хвалять або не хвалять зовсім. Похвала є на якихось умовах, щоб звернути увагу на недоліки: «Ти добре розв'язав задачу, але, поглянь, міг би написати акуратніше».
Один чоловік з родини вчителів свою дочку ніколи не хвалив. Переглядаючи раз щоденник, який був повний відмінних оцінок за весь учбовий рік, батько лиш відмітив єдину оцінку «добре». Ні, він не кричав на дочку, лиш показав своє розчарування нею. Дитина знітилась: гордість за відмінне навчання була отруєна тією єдиною злощасною оцінкою «добре».
Умовна любов та невдоволені батьки заставляють дітей ставити перед собою неможливі цілі та прагнути недосяжної досконалості. А оскільки наші відносини з Богом розвиваються через призму відносин з батьками, то «наш» Бог теж постійно нами невдоволений і вимагає від нас чогось неможливого. Навіть читаючи Святе Письмо, перфекціоніст бачить лише ті цитати, у яких Бог показаний як караючий нас за наші провини, як справедливий Суддя, тільки не як люблячий Отець.
Біда ще й в тому, що в нього проблема з самоіндефікацією, яка почалась ще в дитинстві. Дитина формує уяву про себе під впливом оточуючих та власних реакцій. Коли нею невдоволені, вона думає: «Мене не приймають такою, як я є. Я пробувала заслужити любов мами, будучи сама собою. Але мене приймають тільки тоді, коли я стану ким-небудь іншим».
Пізніше у підлітка, який не отримав визнання, впевненості та відчуття власної значимості, посилюється відчуття внутрішньої тривоги, невпевненості, нікчемності та непотрібності. Підліток з мукою пробує стати кимось іншим. І хоч Бог дав кожному певну індивідуальність, вона не може розвинутись. Істинне «я» було розтоптане чи відкинуте, а його місце зайняло ложне «я», і всі сили ідуть на створення ідеалізованої уяви про себе. Перфекціоніст скриває свої недоліки навіть від Бога, прагнучи справити на Нього враження своєю побожністю.
Через постійне відчуття невпевненості розвивається потреба в контролі та ложне відчуття всемогутності. Хоча перфекціоніст до себе дуже самокритичний, найменша критика зі сторони інших сковує його неначе льодом. Ймовірно, старші діти в сім'ї мають більше шансів вирости перфекціоністами, так як вимоги до них, як правило, виші, ніж до молодших.
Лікарі Ф.Мінірт і П. Майєр у своїй книзі «Вибираємо щастя» дають жартівливі рекомендації як виховати з дитини перфекціоніста. Приводимо їх нижче:
• Замінюйте активні дії постійними розмовами і ніколи не вислуховуйте дитину.
• З народження прививайте дитині бездоганні манери і строго слідкуйте за виконанням етикету. Будьте нетерпимі до будь-яких помилок.
• Будьте замкнуті, не давайте дитині прикладу нормального спілкування з навколишніми.
• Будьте критичні до всіх, включаючи сусідів, чоловіка (дружину), священика, і найголовніше, саму дитину.
• Розвивайте в собі снобізм.
• Повторюйте дитині, що непорушне виконання моральних правил робить його кращим від інших дітей і відкриває дорогу в рай.
• З іншої сторони, не відносьтесь серйозно до віри в Бога і критикуйте бабусю та дідуся дитини за їх побожність.
• Залізною рукою керуйте чоловіком (дружиною) і дітьми - це дуже важливо!
• Кажіть дитині, що головний в домі - батько, але попри це нехай батько керує сім'єю лише номінально.
• Строго привчайте дитину користуватися горшком ще до року (підрісши, вона відімстить вам постійними запорами).
• Жорстко вимагайте виконання правил і розпорядку дня. Ніколи не допускайте виключень.
• Будьте якнайбільш економними. Завжди відкладайте гроші на майбутнє, яке ніколи не наступить.
• Будьте консервативні в сфері сексу і постарайтесь, щоб ваша дитина встидалася своєї природної сексуальності.
Як стверджують автори, саме цими правилами керувались батьки, які виховали дітей-перфекціоністів.

Зцілення
Найперше - перфекціоніст повинен зрозуміти свою проблему і побачити своє істинне «я» в Бозі. Не бійтесь своєї недосконалості, своїх почуттів: суму, одинокості, гніву, образи: віддавайте їх кожен раз на Службі Божій Ісусові, в кожній Сповіді, просячи Господа про переміну себе та зцілення емоцій. У Святих Тайнах сам Господь буде потішати та лікувати наше зломлене серце, яке звело захисні мури навколо себе, щоб ніхто не побачив і не засміяв нас, таких недосконалих, грішних і невпевнених. Так відкриватись перед Нашим Небесним Татом може бути важко і болюче, та пам'ятаймо: «Дорога вдосконалення проходить через Хрест. Нема святості без зречення і духовної боротьби» (ККЦ, 2015). Коли довго молишся за звільнення від «перфекціоністичного» мислення та реакцій і опускаєш руки, не відчуваючи результатів, залишається тільки довіряти словам Христа: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт.7,7).
По-друге - просіть в Бога ласки і бажання пробачити батькам, які своїм невдоволенням «набили» вам комплекс перфекціоніста. Хто-зна, чому вони вас так виховували? Можливо, до них так само відносились їх батьки чи життя заставило постійно досягати вершин. Якщо знайдете в собі сили їм це відпустити, зможете змінитися і перервати перенесення негативного виховання на ваших дітей. Якщо в Євангелії Ісус наказує прощати та молитися за наших ворогів, то тим більше за батьків. «Блаженні милосердні, бо зазнають милосердя» (Мт.5,7).
Наступне - не очікуйте швидких змін, адже ви не стали перфекціоністом за одну мить, тож і внутрішні зміни, переміна мислення в одну мить не відбудуться. Зцілення - це процес, під час якого ви будете переосмислювати себе, маєте визволитися від нездорових емоцій, від заниженої оцінки, від руйнівних відносини з людьми. Не варто переживати, що визволення від комплексу перфекціонізму буде відбуватися повільними кроками: Бог буде задоволений вами на кожному етапі. Люблячий і милосердний Отець приймає нас такими, які ми є зараз, а не тільки тоді, коли ми станемо кращими.
Коли починається процес зцілення, Бог радіє, як радіють батьки малюку, який робить перші кроки. Малюк падає, об щось вдаряється, дещо перевертає та розбиває. Проте батьки не сварять його: «Міг би ходити краще», «Навіщо ти зробив цей крок? Не дивно, що ти впав і побився». А ми часто уявляємо, що Бог говорить до нас саме так. Якщо ми будемо молитися: «Дякую, Господи, що Ти зцілюєш мене саме тоді, коли, як Ти вважаєш, для мене найкраще!», то не будемо нетерплячі і зможемо прийняти Божу милість на кожному кроці.

http://christusimperat.org/uk/node/37030

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/