Понеділок, 28 березня 2011, 08:54

У Києві в соборі Воскресіння Христового відбулася інтронізація новообраного предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви Патріарха Святослава (Шевчука). У церемонії інтронізації взяли участь представники всіх єпархій та екзархатів УГКЦ, державної та місцевої влади, громадських організацій, різних конфесій і релігійних організацій. Таким чином завершився тижневий “марафон” з обрання глави однієї з найбільших церков Київської Традиції.

Очевидно, що сьогодні зарано робити будь-які прогнози, пов'язані із перспективами служіння нового Патріарха. Але, цілком на часі зробити підсумок такій надзвичайно важливій події в житті Церкви як обрання її нового предстоятеля.

Найголовніший з них - виборчий Синод Єпископів успішно завершив свою роботу, а обрання нового предстоятеля відбулося у строгій відповідності до приписів Кодексу канонів Східних Церков та Партикулярного права УГКЦ. Це важливо відзначити, оскільки у такий спосіб легітимізовано майбутню діяльність не лише новообраного Патріарха, а й Церкви, яка знаходиться у духовній юрисдикції з Апостольською Столицею.

Не зважаючи на те, що виборчий Синод відбувався “за закритими дверми”, саме цей факт дав підстави для припущень, які мали на меті дискредитувати чи послабити суспільний вплив УГКЦ. Скажімо, окремі релігійні інтернет-ЗМІ поквапилися заявити, що оскільки Блаженнійшого Святослава було обрано при кінці тижня простою більшістю голосів, значить існують підстави для тверджень про брак єдності серед єпископату, а це негативно відіб'ється на майбутньому Церкви. Однак вже на першій прес-конференції після обрання нового Патріарха Архієпископ Ігор (Возьняк) спростував такі домисли: нового владику Синод обрав у середу, 23 березня. «Ми чекали, аби Святійший Отець поблагословив вибір», «Усі наші владики, особливо ті, які брали учать у попередніх Синодах, сказали, що цей Синод найкраще відбувся, найкраще був приготовлений, що панувала молитовна, дружня і братня атмосфера». Отже, насправді, виборчий Синод продемонстрував єдність єпископату, а отже єдність Церкви.

Безумовно, головна несподіванка Синоду - вибір кандидатури владики Святослава. Його відносно молодий вік та недостатня публічність, здавалося б, не давали йому шансів. Принаймні, на устах більшості мирян були інші кандидатури, не менш достойні. Але перст Божий впав саме на владику Святослава, галичанина, 1970 року народження, тепер уже колишнього  Апостольського адміністратора єпархії Покрови Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі.

На перший погляд, вік предстоятеля суперечить церковній традиції. Але, це на перший погляд. Один з найбільших авторитетів Церкви і нації митрополит Галицький та Архієпископ Львівський Андрей Шептицький став главою УГКЦ у віці 36 років. Отже, йдеться, скоріше, про повернення до традиції, а не її ігнорування.

Думаю, що з вибором владики Святослава на становище лідера УГКЦ може розпочатися новий, так званий “посткатакомбний” період життя Церкви. Іншими словами, постать нового владики, зокрема, той факт, що його духовне становлення та релігійна свідомість формувалися в умовах незалежної України, коли УГКЦ фактично вийшла із підпілля, матиме сильний вплив на процеси осучаснення Церкви. Це аж ніяк не означає, що власне катакомбний досвід буде забуто чи применшино його значення. Сам владика неодноразово стверджував, що на його життєвий вибір стати священником вплинув батько, ректор підпільної духовної семінарії Івано-Франківської єпархії, що знаходилася в селищі Дора біля Яремча. Але Церква, яка претендує на роль впливового чинника у житті суспільства приречена не лише згадувати славне чи трагічне минуле, але й творити нову ідентичність адекватну часові. І тут вік, належна освіта та енергійність нового владики стануть у пригоді.

У цьому контексті виборчий Синод та результати його роботи акцентували деякі проблеми УГКЦ, що їх успадкував новий предстоятель. Як відомо, у роботі Синоду не брав участі єпископ Мукачівський Мілан (Шашік). А сама Мукачівська єпархія ГКЦ зберігає автономний статус і формально є окремою Церквою свого права, не підпорядкованою главі УГКЦ. Така ситуація утруднює набуття УГКЦ статусу патріаршої. І хоча проблема Мукачівської єпархії лише одна з низки багатьох, які доведеться вирішувати владиці Святославу та очолюваній ним Церкві, вона лише ілюструє актуальність ідеї набуття патріархату, який свідчитиме не тільки про адміністративну незалежність УГКЦ, а й її єдність і монолітність. До речі, у разі набуття патріаршої гідності УГКЦ, її предстоятель більше не потребуватиме підтвердження вибору Синоду Єпископів Святійшим Отцем - Попою Римським. Буде достатньо лише повідомити його про вибір Церкви.

Новообраний глава УГКЦ уже заявив, що буде продовжувати “добрі справи” свого попередника Блаженнійшого Любомира. Останній під час проведення виборчого Синоду зробив низку суджень, до яких мав би прислухатися його наступник.

Не секрет, що Блаженнійший Любомир був і залишається носієм київоцентричної візії, суть якої полягає у необхідності відродження Київської Церкви, що постала на нашій землі завдяки хрещенню князя Володимира.  Донедавна постать Любомира Гузара, його авторитет і вплив символізували серйозність і послідовність намірів УГКЦ у відстоюванні цієї візії. Новий предстоятель Церкви отримав можливість не лише стати послідовником чи продовжувачем справ свого попередника, а й шанс реалізувати його ідеї.

В офіційному прес-релізі з нагоди обрання владики Святослава главою УГКЦ повідомлялося, що покровителем свого священицького життя владика  вважає митрополита Андрея Шептицького. У крипті Собору святого Юра владика молиться про заступництво митрополита. А в його кімнаті завжди висів портрет владики Андрея. «Хочу сказати, що ніколи-ніколи митрополит Андрей мене не залишив... Я завжди співставляв з його особою свої рішення і свою діяльність», - стверджує владика Святослав.

Як відомо, митрополит А. Шептицький ставив перед собою великі цілі й великі завдання, умів давати гідні відповіді на виклики часу. Як згодом виявилося, саме це стало запорукою його успіху та успіху Церкви.

Владика Святослав про це знає. Про це має пам'ятати кожен, кому Господь довірить долю нашої Церкви.

Матеріал Богдана ЧЕРВАКА, фото Ярослава Павлюка, «Оранта»