Головна > Греко-католицька церква в Україні і світі > Україна > Початок Різдвяного посту

Початок Різдвяного посту

28 листопада 2010 року - Початок Різдвяного посту

Хто ближче приглянеться до нашого церковного року, той чітко завважує, що наша Східня Церква до великих і світлих празників завжди приготовляється коротшим чи довшим постом. Маємо великий і святий піст перед празником Пасхи. Маємо одноденні пости перед деякими празниками. Маємо багатоденні пости перед празником св. Апостолів Петра й Павла та празником Успіння Преч. Діви Марії. Маємо вкінці довгий піст перед празником Христового Різдва. Цей празник, як і празник Пасхи, належить до найбільших празників у році, тому і його піст творився на взір пасхального посту, і навіть носить назву Чотиридесятниці.

Колиска цього посту це давня Галлія, а сьогоднішня Франція. Тут від 5-го віку маємо згадки про підготівний піст до Христового Різдва. Єпископ Григорій з Тур (+ 594 р.) говорить, що св. Перпетуус, єпископ Турський (+ 491 р.), починаючи від дня св. Мартина, це є 11 листопада, аж до Христового Різдва постив у понеділок, середу й суботу. Собор Турський II (567 р.) приписує монахам постити кожного дня в місяці грудні аж до Христового Різдва. Дещо пізніше цей піст переходить до Риму й Італії, а відтак до Англії. Різдвяний піст на Заході з часом дістає назву "адвенту", що з-латинської значить "приходу", це є приходу Христа. Первісно слово "адвент" = прихід означало празник Христового Різдва, а пізніше почало означати час перед Христовим Різдвом. В 9-му рoці перша неділя адвенту стає на Заході початком церковного року.

Тоді, коли на Заході різдвяний піст у 6-му столітті стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у тому часі щойно починається. Першу згадку про різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з 8-го сторіччя. Іванові Постникові (582-595), патріярхові Царгороду, приписують таке правило: "Годиться, щоб миряни здержувалися від м'яса в дві Чотиридесятниці, це є піст св. Пилипа і піст св. Апостолів Петра й Павла". В 9-му віці різдвяний піст стає загальним по цілому Сході.

На Руси-Україні в домонгольській добі, як це київський митрополит Георгій у своїм "Білеческім Уставі" дає знати, були крім пасхального ще три інші річні пости. Вони починалися в тому самому часі, що й сьогодні, тільки Успенський піст не був усюди і був коротший. Митрополит Георгій називає Різдвяний піст Пилипівкою, то значить, що він починався від св. Пилипа, 27 (14) листопада. В часі Пилипівки він приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку, це є їда раз на день без молока і без м'яса, а в суботу й неділю дозволяє на рибу два рази денно (§4). Київський митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею.

В наших часах Церква із-за різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости й залишила їх радше добрій волі вірних. Та це не значить, що ми не зобов'язані до практики духа жертви, покути й посту.

Проповідь на 1-й день Різдвяного посту

Приготуймося нині духом і
поспішімо зустрінути добрими
ділами Того, хто своїм чудесним
народженням хотів прийти до всіх.
Стихира не вечірні

Якщо якась країна має намір прийняти високого держав­ного діяча чи президента іншої держави, то жителі цього краю заздалегідь домовляються про місце і час зустрічі. Вони прикрашають вулиці міста, до якого має прибути гість. На рівнині, де може поміститися багато людей, роблять підвищення, з якого він буде виголошувати промову. За кілька годин до його прибуття люди збираються на призначеному для зустрічі місці, щоб зайняти перші ряди та зблизька побачити дорогу для всіх особу і почути її голос.

Щось подібне відбувається у нашому житті. Від сьогоднішнього дня всі віруючі люди готуються до приходу на землю самого Бога-Ісуса Христа. Сьогодні він залишає престіл свого Отця і в оточенні ангелів поспішає на Землю. Прийшовши, Він перетворить ясла, в яких має народитися, у небо, а людські серця — у храми Святого Духа і замешкає в них після своєї смерті. Володар Вселенної стане слугою людей. Він, найвищий ідеал досконалості, суддя живих і мертвих — буде несправедливо засуджений і помре від катувань тих, яких зробив вінцем своїх творінь і поставив володарем видимого світу. Для свого втілення, Він створив матір та перетворив її лоно в ковчег Нового Заповіту і в ньому знайде відпочинок.

У видіннях старозавітніх пророків Він повстає як Син Чоловічий (Дан. 7, 1). Месія-Слуга Божий і Світло Народів. (Іс. 49, 1). Його вчення почують погани, індуси та римляни, єгиптяни та асирійці, перси та греки, вавилонці та скіфи залишать свої гріш­ні дороги і стануть спадкоємцями Його небесних володінь.

У п'ятому столітті до народження Христа грецький драматург Есхіл написав твір «Прометей прикутий». В цій драмі розповідається про великого доброчинця Прометея, що, співчуваючи мешканцям Землі, викрав вогонь із Олімпу і приніс його людям на Землю. За цей вчинок любові і милосердя Зевс, батько грецьких богів, наказав прикувати його до скелі у Кавказьких горах. Голодний орел щодня роздирав йому груди і клював його печінку. Вночі рани чудесно гоїлися, тому терпіння Прометея продовжувались вічно.

Христос, подібно як Прометей, приходить сьогодні до нас. Він постає перед світом не через фантазії поганських мрійни­ків, не в прообразах Старого Заповіту, а як живий Бог, що приходить з неба на Землю у вигляді малої дитини. Ще сімсот років до його народження старозавітній пророк Ісая дасть Йому ім'я: «Чудний порадник, отець Довічний, Князь миру » (Іс. 9, 5). Непорочний Агнець приходить, щоб поєднати небо з землею, і приносить на землю вічний вогонь своєї любові, яка змінить ворожих Богу людей на лагідних Його послідовників. Він збу­дує нову Церкву, яку не зможуть побороти пекельні сили. Це дивне Дитятко принесе на землю духовний мир. Він оздоро­вить хворих, нагодує голодних, потішить засмучених і побла­гословить всіх людей планети. Тому Він обмине королівські двори, а для свого народження обере печеру, щоб дати можли­вість кожній людині вільно прийти до Нього.

Сьогодні, ще до свого народження, Він є серед нас і запрошує всіх до вертепу, бо хоче поблагословити всіх тих, хто почув Його і, взявши свій хрест, прийшов зустрітися з Ним і привітати Його.

Щоб зробити щасливою нашу зустріч, церква успадкувала сорокаденний різдвяний піст, протягом якого вона готує всіх вір­них до зустрічі з новонародженим Дитятком. Цей піст має ту саму ціль, що й піст святої чотиридесятниці. Різниця лиш в тому, що під час Великого посту віруючі проводжали Христа на Голгофу, співчуваючи Його стражданням, а сьогодні вони готують­ся до приходу Христа на землю. Цей піст бере початок від дня вшанування пам'яті апостола Пилипа. Життя цього святого цер­ква ставить як приклад для наслідування і допомагає вірним від­найти шляхи поєднання з Богом. Цей апостол був такою самою людиною, як всі інші люди. Працював, молився, боровся зі споку­сами, вчився в інших, як служити Богу, грішив і каявся. Коли зустрівся з Христом, то так Його полюбив, що вже ніколи не залишав Його. Після смерті свого Вчителя він подався у далекі світи і дійшов аж до Індії. Все своє життя він усім, від малого до великого, розказував про Христа. Кров застигає в жилах, коли, перечитуючи життя святого, дізнаємося про його великі страж­дання, приниження і муки, що він їх витерпів від варварів.

Коли йому сповнилось дев'яносто років, він почав сумува­ти за небом та загорівся бажанням зустрітися зі своїм Богом. Поки це станеться, погани виведуть його на площу і на очах кількох тисяч людей здиратимуть з нього шкіру і соленим роз­чином обливатимуть його рани. Апостол терпеливо переніс ці муки. Він не нарікав на своє життя, а молився за своїх ворогів. Саме цим довів усім, що житимуть після його смерті, що шлях до Бога веде через випробування і глибоку віру.

Знаю, дорогі у Христі, що в цю мить, коли слухаємо ці слова, подумаємо: «Хіба можливо вести життя подібне життю святого апостола. Напевно, ні один чернець із найстрогішого чину, не зміг би витримати таких випробувань». Це правда. Але погодьтеся зі мною, що ні Христос, ні церква не вимагає цього від нас. На прикладі життя святих Церква хоче переконати нас у тому, що пізнати Христа можливо тільки через побожне життя. Чи знаємо ми, що старозавітній пророк Мойсей, коли почув голос Бога, що промовляв до нього з куща, що горів, роззувся і босоніж пішов туди, де сяяло надприродне світло. Самі ангели зійшли з неба і навчили пастушків, що темної ночі йшли до вертепу, як вони мають поводити себе біля Нього, а перські астрологи, коли поба­чили Його зорю, то залишили свої володіння, вирушили у небез­печну подорож і принесли Йому в дари пахуче миро і золоті при­краси. Може, хто розказував нам про цю щасливу жінку хананеянку, як вона йшла за Христом. Коли дізналася про чудотвор­ну силу, що скривалася в Його одежі, то з вірою доторкнулася її. Після того впала перед Ним на коліна і довго притискала до своїх грудей Його ноги. Закхей, щоб побачити Христа, виліз на високе дерево і з гори милувався Його красою, а Марія із Магдалі віднайшла стежку до Бога через сльози свого каяття.

Роблячи висновки із наведених прикладів, неважко здога­датися, чого домагається церква через різдвяний піст. Вона хоче, щоб всі, хто вірує у Христа, краще пізнали Бога, дотри­мувалися Його заповідей, наслідували життя святих і молили­ся до них. Протягом сорока днів Церква не перестає закликати своїх дітей, щоб вони викинули зі своєї душі все гріховне і зробили її місцем народження Божої Дитинки.

Можливо, ти, брате і сестро, коли слухаєш ці слова, станеш виправдовуватися і скажеш: «Я не почуваю себе винним перед Богом, зберігаю стародавні традиції: кожного Святого вечора готую дванадцять страв, з молитвою розпочинаю вечерю, колядую і не забуваю про церкву». Дай Господи, щоб твоя праведність засяяла перед Богом. Але погодься зі мною, що все це лиш зовнішня сторо­на твого життя. Через піст Церква хоче застерегти вірних від прихованих гріхів, які дуже часто ховаються у людській душі і загороджують дорогу до святості. Може, ти чув історію з життя Давида, як цей ізраїльський цар щиро молився до Бога, приносив Йому жертви всепалення і написав святі псалми. Він зібрав матеріали для будівництва храму, але не збудував його, бо Господь не дав на це благословення. А знаєш чому? Цар не міг побороти тілесних задоволень. Він таємно вбив чоловіка, а його дружину забрав до свого гарему. За це Господь покарав царя. Люди збунтувалися проти нього: «Він, накрив голову свою, плакав і босоніж втікав через гору оливну, на якій часто молився» (2 Сам. 16, 6-8). „Проклинали царя , кидали на нього камінням і говорили: геть, геть мерзотнику, тепер впало на тебе нещастя, бо ти чоловік крові !» (2 Сам. 16, 6-8).

Не сумніваюся, дорогі у Христі, що всі ви знаєте Історію про багатого книжника, якого Христос не назвав по імені, який увійшов в храм, щоб помолитися. Цей чоловік вважав себе дуже побожним, бо постив двічі на тиждень та давав на храм десятину зі всього набутого маєтку, але він мав гордовиту вдачу, йому бракувало жалю за гріхи, тому Христос обминув його увагою і він не одержав нагороди, якої сподівався. Не в кращій ситуації опинився юнак, що від юності зберігав всі заповіді Божі і запитував у Христа, що йому робити, щоб осягнути вічне життя. Коли Христос порадив йому продати маєток і роздати гроші вбогим, він залишив Його, сховався між людь­ми, бо був занадто прив'язаний до багатства.

Таке буває і в нашому житті. Один важкий гріх віддаляє нас від Христа і загороджує дорогу до вічного життя. Тому не легковажмо нашим спасінням, а ще сьогодні у нашій молитві запитаймо Христа: «Вчителю, чого мені не вистачає, щоб пізнати Тебе, Надприродну мудрість, і злучитись з Тобою наві­ки?» Якщо совість не докоряє нам за прожите життя і ми пере­конані, що всім серцем любимо нашого Спасителя та відчуває­мо Його присутність у нашій душі. Якщо ми сповідалися, Напе­редодні різдвяного посту і через покаяння очистились від гріхів. Якщо ніколи не пропускали молитву, знаходили час для читання Святого Письма, виховали дітей у Божому страху і сьогодні вони поруч з нами стоять у храмі, з пошаною стави­мось до наших батьків, ніколи не злостились на них, не cлyxaли поганих розповідей, ніколи не гнівались на ближніх і не заздрили їм. Якщо так було, то ми — молодці, бо дотримува­лись посту і знаходимось на дорозі до вічного життя.

Якщо, дорогий брате і сестро, Христос не відповість на твоє запитання і ти відчуєш у своїй душі порожнечу, то це означає, що на твою поведінку не вплинули проповіді священиків і зраз­кове життя побожних людей. Тебе не зворушили страждання мучеників і сльози Христа. Це означає, що в твоїй душі не відбу­лось духовної переміни, ти залишився тим, ким був вчора, і тим самим ти відібрав у своєї душі вічне життя. Закінчуючи свої роздуми про різдвяний піст - Пилипівку — хочу сказати наступне слово. Якщо ти, брате і сестро, хочеш прийти до Христа, принести йому в дари свою віру і разом з пастушками привітатися з Ним, то не чекай доки Він залишить ясла і піде до Єгипту, а вже з цієї хвилини вирушай у подорож, та не забувай, що найкоротший шлях до Бога лежить через покаяння та жаль за гріхи. Тому не ховайся у тінь своєї гріховності, а вже сьогодні зроби іспит совісті. Якщо відчуєш, що надмірне захоплення земним життям, гордість чи пристрасті обтяжують тебе в дорозі до Виф-леєму, то зайди до сповідальниці і очисти свою душу від цих гріхів. Після цього стань в куточку, щоб тебе не бачили інші, заплач, як мала дитина, і скажи: «Ісусе! Не йди до вертепу, бо я приготував для Твого помешкання свою душу і прошу Тебе, щоб з цієї хвилини ми жили разом, працювали, молилися, постили, тішилися і вже ніколи не сварилися».

Погодься зі мною, що Христос не обмине тебе увагою, як він це зробив з книжником, про якого ішла мова, а прийме твоє запрошення, поселиться в твоїй душі, почне тобі служити, потішати у смутку, лікувати твої недуги і стерегти, щоб ти «... не спіткнувся об камінь ногою своєю» (Пс. 90, 12).

Він буде перебувати у твоїй душі доти, доки ти знову не почнеш бичувати Його своїми гріхами і не проженеш на Голгофу помирати між розбійниками у важких муках. Амінь.

о. Іван Залуцький
"Сівач", листопад 2003 11 (48) рік 5

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/