Субота, 16 жовтня 2010, 00:39

Літом 2009 року з ініціативи Місійного центру Редемптористів УГКЦ у місті Тернополі  започаткований  конкурс авторської духовно-мистецької творчості дітей та молоді імені св. Альфонса де Лігуорі.

Конкурс організований з метою активізації роботи серед дітей та молоді по формуванню їхнього духовного світогляду, залученню їх до мистецької творчості на духовну тематику, а також виявленню обдарованих молодих митців.

У 2010 році наш парафіянин Олег Качур взяв участь у цьому конкурсі (жанр літературна творчість) та отримав у цьому творчому змаганні друге місце за твір «Солодкий запах Едельвейсу».

У творі події розгортаються на Аскольдовій могилі. Тут присутній художній домисел, драматургічні ситуації та конфліктні випадки. Твір відкриває велику силу церковної спільноти у позитивній зміні юнака, який був позбавлений духовного виховання.

Тому пропонуємо Вам для прочитання цей твір.

Солодкий запах Едельвейсу…

ЧАСТИНА 1

- Стій, стій! Ловіть крадія! Стій!!! Ловіть хулігана! – Кричав пузатий продавець.

Через місцевий ринок хутко тікав Коля. Він випадково зачепив рукою один з прилавків. Фарфоровий сервіз полетів на землю та вмить розбився дощенту.  Продавець продовжував кричати у слід хлопцеві. Коля пришвидшив біг…

«Нарешті відірвався». – Думав хлопець.

Він похапцем витягнув з кишені пачку цигарок. Закурив, оглядаючись назад. Через декілька хвилин, швидкою ходою, він дістався свого дому. Тільки-но забіг Коля у під’їзд, як хтось свиснув йому у слід. Він дещо злякався. Повернувся. Це були його вуличні «побратими». Хлопець з полегшенням здихнув. Підійшов до дружбанів.

- Дивіться. –  Коля гордо витягнув з кишені телефон та показав своїм друзям. – Ще трохи і спіймали б.

- Круто. – Пробурмотів Макс.

- Усі – мовчок! Я спішу, побачимось пізніше.

Коля боявся, що за ним слідкуватимуть і він попадеться на крадіжці, тому вирішив кілька годин побути дома.

- Де ти був сину? – Запитала схвильовано мама, Ольга Віталіївна, коли Коля увійшов у квартиру.

- Гуляв, з друзями.

- Я тебе вже годину чекаю. Ми до церкви спізнюємося. Ідемо.

- Нікуди не піду. Що я там буду робити?

- Сину, прошу тебе, послухай.

- Я що дурний, щоб туди іти, там маячню одну говорять. Іди сама. – Крикнув хлопець.

- Добре. – Тихим голоском промовила мати.

Декілька років тому помер батько Колі, тоді хлопцеві було тринадцять. Батько його був дуже суворий, завжди тримав Колю у кулаці.  Після батькової смерті, Коля суттєво змінився: почав курити, красти, додому днями і ночами міг не приходити, маму почав зневажати. Друзі - одні хулігани, як і він. У Колі склалась погана репутація: нещодавно у школі побив восьмикласника, забрав гроші, сьогодні телефон украв, вчора додому п’яний прийшов. Хоча сам думав, що життя кращого не має, а його провини є власним життєвим подвигом. Ольга Віталіївна  вдіяти нічого не може, тільки молиться за сина.

ЧАСТИНА 2

Одного разу мама все ж таки вмовила Колю піти до церкви, пообіцявши хлопцеві купити новий телефон. «Круто, свій крадений телефон я продам, а новим користуватимусь». - Подумав хлопець. Не вагаючись, він погодився піти на Аскольдову Могилу, до церкви святого Миколая, адже саме цей храм щонеділі відвідувала його матір.

Хлопцеві, справді, було нудно там, він крутився, роздивлявся у різні боки.

« Дивні ці люди, на зомбі схожі». - Весь час думав бешкетник.

Коли Коля розглядав людей, він зненацька побачив неймовірно вродливу дівчину. Чорноволоса красуня, років чотирнадцяти, стояла з боку від нього. Його подих завмер. Хлопець, наче маленька дитинка,  відкрив рот і дивився на неї хвилин п’ятнадцять. Коля закохався.

«Вона буде моя». – Сказав він про себе.

Після Богослужіння, Коля наважився підійти до неї.

- Привіт! Як тебе звати? – Гордо запитав юнак.

Треба визнати: він завжди говорив гордо.

- Я Наталя.

- Круто, а я Коля. Пішли погуляємо, а то мені нудно тут.

- Я тебе взагалі не знаю. Хто ти такий? І нудно – тобі... – Гостро відповіла дівчина.

- Я розкажу тобі про себе: я крутий хлопець, мені 15 років, весь район мене знає, поважає, і слухає, ось недавно телефон на базарі поцупив.

Коля думав, що Наталя приємно здивується. Він не сумнівався, що вона його полюбить. Чимало дівчат у школі любили його.

Наталя, справді, здивувалася, адже розуміла, що про такі гріховні речі розповідають лише на сповіді священику, а не публічно хизуються, тим паче незнайомим людям.

- Вибач Коля, я не можу прийняти твою пропозицію. У нас різні цінності. Бувай.

Дівчина повернулася і пішла. Коля відкрив рот, широко розплющивши очі. З ним жодна дівчина ще так не розмовляла. Хлопець наздогнав Наталю.

- Про які цінності це ти говориш? – Запитав Коля.

- Про Божі цінності.

- Наталю, ти ідеш на катехізацію? – Гукали дівчата до неї.

- Іду. Зачекайте. Бувай Колю.

- Можна мені з тобою? -  Сумирно промовив хлопець.

- Твоя воля, я не проти.

Дівчина приєдналася до дівчат і вони разом зайшли у дерев’яну хатину, що розташувалась біля церкви.

«Катехізація, катехизація, щось знайоме. – Роздумував Коля. - Аааа, це ж мама весь час казала мені, щоб я ішов на катехизацію. Вона ще говорила, що всі ровесники мої ходять, а я ні. Піду і я туди, подивлюсь, що за публіка збирається у цій хатині».

ЧАСТИНА 3

Коля довго не думаючи, побіг за дівчатами у хатину. Почалась катехизація. У хатині дванадцять дітей. Всі один одного знають, спілкуються.

Катехитка Антонія запропонувала дітям намалювати малюнки. Тема проста – «Відчуття Серця».

- Тільки не підписуйте малюнки, а я спробую за вашим характером відгадати, хто автор того чи іншого сюжету, – з усмішкою промовила сестра – монахиня Антонія. - А потім ми обговоримо ваші малюнки.

Коля довго не барився. Намалював те, що думає. Він часто обмальовував стіни сусідніх будинків. Його графіті вважалися найкращими серед друзів - хуліганів.

- Здавайте малюнки, діти, - наголосила монахиня Антонія.

Діти передали свої художні твори черниці. Вона взяла малюнки, перелистала і зосередилась на одному з них. Підняла вгору та показала дітям.

- Це твій малюнок, Наталю? – Запитала сестра Антонія.

- Так мій, а як ви здогадалися?

- Пам’ятаєш минулого року, коли ми їздили у Карпати з церковною групою, ти розказала нам про твою улюблену гірську квітку Едельвейс. Ми тоді її ще спробували знайти, але, на жаль, нічого не вийшло. Тому ти цю квітку і намалювала. А ангела, який поливає твій Едельвейс, ти намалювала тому, що віриш у свого Ангела – Хоронителя, який тебе береже. До речі, ти гарно придумала, що вода ллється на квітку з чарівних пальчиків ангела.

Микола єхидно усміхнувся.

- А це, мабуть, малюнок Андрія. – Наголосила монахиня Антонія.

Всі глянули на Андрія. Він злегка кивнув головою.

- Хороброго козака у бою міг намалювати лише ти, адже я знаю, як сильно ти любиш Україну. Знаю, ти пробував вишивати сорочку. А на малюнку, козак вдягнений в національний одяг. Тому я здогадалася, що це твій малюнок. Крім того, щонеділі в церкву ти приходиш у вишиванці.

Андрій щиро усміхнувся.

Сестра Антонія взяла наступний малюнок у руки. Вона мовчала. Настала тиша. Чий це малюнок? Монахиня неначе завмерла, вона не могла відірвати погляду від цього «твору». Її обличчя трохи зблідло.  Такою розгубленою ще ніхто не бачив сестру Антонію. І врешті черниця промовила:

- Не знаю, не знаю хто це міг намалювати. – Швидко пробурмотіла монахиня.

Вона повернула малюнок до дітей. Всі пильно вдивлялись у цю роботу. На малюнку було зображено великий натовп людей, що стояв біля церкви на Аскольдовій могилі. Це були не прості люди, а з ріжками на голові, і хвостиками ззаду. Хтось почав тихенько сміятися, а дехто відвертав погляду від малюнка.

- Може хтось скаже, чия це робота?

В кінці за столом почувся голосний сміх:

- Ха – ха – ха – ха – ха – ха – ха.

Усі звернули свій погляд на Колю, який продовжував:

- Гарний жарт вийшов. Ха – ха – ха – ха – ха.

- Миколо, я тебе запросила сюди, мені соромно за тебе. Іди геть! – Прокричала Наталя.

Настала тиша.

- Та ні, нехай зостанеться, поговоримо – легко промовила катехитка Антонія.

Дванадцять пар дитячих очей дивились на Колю, ніби докоряючи йому. Ці разючі слова Наталі «Іди геть» - прошили його серце. Його ще так ніхто не присоромлював. Він думав, « якщо б ці слова сказала не вона - іншому я б набив морду, зраз же». Але Наталю він покохав, по-дитячому, з великим почуттям. Коля піднявся з лави та пішов до дверей. Вийшов. З його очей потекли сльози. Це вперше за два роки, після батькової смерті, він заплакав. Коля витягнув цигарку. Курячи, пішов до дому.

ЧАСТИНА 4

Хлопець ішов тихим парком. «Для чого я намалював цю дурницю, чи пробачить мені Наталя?» - запитував себе Коля. Різні думки лізли йому в голову.

« Що треба зробити, щоб пробачила? Може купити їй щось. А що вона полюбляє?» - Роздумував юнак.

Він думав, як згладити цей конфлікт. Враз хлопець пригадав слова монахині:

«Ангел поливає твій Едельвейс». «Так, ось що врятує мене  квітка - Едельвейс. Я подарую їй цю квітку - тоді вона пробачить мені. Чи дорога це квітка? Але все одно якою б не була ціна - я повинен купити її. Де взяти гроші? Може, в мами попросити? Вона ж мені мобільний обіцяла. Якщо не дасть – вкраду – дома чи у будь-кого. Але ж як поставиться до крадіжки Наталя? Ясно, що не зрадіє» - швидко думав Коля. Хлопець ішов вулицею, він байдужо глянув на стовп. Враз його увагу притягнуло оголошення, написане жирними буквами: «Потрібні вантажники!».

« О! Я попрацюю день-два і зароблю ці гроші». - Зрадів він.

Коля вирішив завтра ж зранку зателефонувати у цю фірму та дізнатись про можливість працевлаштування. Але вранці він пробудився, як звично, о 12:00,  то ж його пізній дзвінок не дав йому очікуваного результату, адже фірма вже знайшла потрібних працівників. Однак, слід зауважити, Коля був наполегливим у пошуку роботи. У  вівторок він знайшов місце працевлаштування. Хлопець розвантажував світильники на оптовому складі, який спеціалізувався по продажу люстр. Ця  робота потребувала  неабиякої делікатності.  Бригада, в якій він працював, була сформована з семи молодих юнаків. Хлопцеві пообіцяли за день праці платити по 100 грн. «Чудово, думав Коля. – П’ятдесят гривень на квіти і п’ятдесят на таксі, щоб з шиком прибути до церкви».  Машина з світильниками вже приїхала, почалась робота.

- Швидше, працюйте швидше! - Кричав старший менеджер Антон. - Ви ж не черепахи.

Робота йшла повільно. Всі були обережні, адже знали, що за розбитий товар – грошей не отримаєш, а будеш розплачуватись роботою.

Ця обережність дуже втомлювала. Краплини поту текли по обличчі Колі.

- Гей, ти, Миколо, рухайся швидше. – Крикнув старший менеджер.

Хлопець обернувся, хотів щось крикнути у відповідь, але, не знайшовши відповідних слів, прискорив рух. Враз сталось непередбачуване: він зашпортався об сходинку і коробка з світильником полетіла на землю. Вона котилася сходами вниз. Бах – бум – бах! – Люстра розбилась. Менеджер підбіг, відкрив коробку і уважно подивився.

- Ця люстра коштує біля 500 гривень. – Крикнув старший менеджер Антон. – Ти заплатиш за неї. Будеш працювати безкоштовно, доки не відпрацюєш борг.

«Блін, знову мене принизили» - думав Коля.

Хлопець почав сумніватися чи взагалі потрібно це йому. Чи потрібна йому ця робота? Чи потрібні йому ці почуття? Чи потрібна справедливість, любов, чесність і ця дурацька квітка Едельвейс? Але в мить він пригадав  Наталю.

«Вона буде моя. І я зроблю для цього все».

Робочий день закінчився. Коля попрямував до дому. Йому потрібно ще було відробити 400 гривень і купити Наталі ту чарівну та загадкову квітку.

Наступного дня Коля прийшов знову розвантажувати світильники.

- Я сумнівався, що ти прийдеш. Думав - кинеш це діло. – Радо та щиро промовив менеджер Антон.

Знову почалась робота, знову керівник підганяв хлопців.  Коля працював інтенсивніше, швидше, краще. Він дивився під ноги, коли носив дорогий товар. Був надзвичайно акуратним, сумлінним. Інші юнаки боялися розбити люстру, тому працювали повільно.

Кожного дня він працював краще, йому сподобалась ця робота. Через декілька днів Коля трудився, наче за двох. Пролетіло п’ять днів. Хлопець відробив свою необережність. Тепер у нього вже не має боргу. Робочий день завершився. До нього підійшов менеджер Антон.

- Молодець, Миколо, я радий. Ти гарно працював. Борг відробив, і ось тобі премія сто гривень. Ти їх заслужив. Завтра прийдеш?

- Круто, я не чекав… Вибачай, завтра в мене важлива зустріч, попрацюєте без мене. – Радо прокричав Коля.

Попрощавшись з хлопцями, юнак миттю помчав на квітковий ринок. « Я повинен знайти той загадковий Едельвейс. І завтра, в неділю, зустрівши Наталю на катехитичному навчанні, подарую їй цю квітку». – Швидко думав Коля.

Ось і квітковий ринок.

- Купуйте: троянди, рози, ромашки... – Голосно рекламувала свій товар продавщиця.

- Різноманітні квіти - підходьте до мене, різний вибір. – Кричала інша.

Коля дещо розгубився. «Піду попитаю, може хтось має на продаж цю дивовижну квітку.» - Подумав хлопець.

- Скажіть, будь ласка, у вас є квітка Едельвейс?

- Ні, я про таку квітку взагалі не чула. – Відповіла жінка.

Він повернув голову і спитав у іншого продавця:

- Ви не підкажете, а у вас є квітка Едельвейс?

- Ні, але можу запропонувати: рози, троянди, лілії, конвалії, нічим не гірші від твого Едельвейсу.

- Ні, дякую.

Коля прямував далі квітковими рядами.

- У вас, випадково, не має квітки Едельвейс?

- Ти, що, дурний, юначе? Тут ти ніде не знайдеш цю квітку. Вона дуже рідкісна, росте лише в горах. – Активно промовляла до нього кирпата продавщиця.

Коля стояв розгублено серед ринку. Він не знав, що робити.

- Ей, ти, пацан - крикнув він до одного хлопця, - в тебе цигарки не буде?

Хлопець витягнув пачку сигарет, дістав одну, дав Колі. Той закурив.

«Що робити?» - Сумно запитував себе хлопець. Він вирішив іти до дому. Йому було важко, адже таку, наче просту проблему, він не в змозі швидко розв’язати. Коля  оглядався навкруги, інколи уважно, а інколи байдуже дивився на заповнені ряди квітів, сподіваючись знайти порятунок. Хлопець знав, як приблизно, виглядає квітка, адже він уважно розглядав малюнок Наталі на якому було зображено Едельвейс.

- Нічого собі! – Враз прокричав на весь голос Коля.

Люди підозріло подивилися на нього. Прямо перед ним, за вітриною магазину штучних квітів, виблискував на сонці Едельвейс. Так, штучний, але і він зігрів серце хлопця та обнадіяв його. Коля швидко забіг в магазин, захекаючись, спитав у продавщиці:

- Скільки коштує ця квітка Едельвейс?

- Цей ексклюзивний виріб із кришталевого скла коштує 700 гривень.

- Блін! – На весь голос закричав хлопець.

Жінка перелякано закліпала очима та стиха промовила:

- Вибачте. Це виріб наших найкращих майстрів, тому ціна не з дешевих.

Коля розізлився. Похнюпившись, вийшов з магазину.

Він ішов попри квітковий ринок. У натовпі хтось почав кричати. Продавщиця квітів повернула голову в сторону. Коля професійно зафіксував це та потягнув руку до троянд. Він легко поцупив одну з них.

Пройшовши декілька кроків, задумався: «Навіщо я вкрав троянду? Мені ж вона не потрібна».

Він підійшов до літньої жінки, яка торгувала зернятами, і дав їй троянду. Вона здивувалася, але прийняла дарунок хлопця, а потім дивно засміялась.

ЧАСТИНА 5

Довгу ніч Коля думав. Він не спав, згадував Наталю, церкву, катехизацію та поринав у мрії. Настав ранок. Коля за всю безсонну ніч несамовито втомився.

- Мамо, ти ідеш до церкви? – В’яло запитав він.

- Так!

- Ходімо разом.

Матір неймовірно зраділа. Коля вдягнувся і пішов разом з мамою до церкви. Він твердо вирішив вибачитись перед Наталією у присутності всіх дітей за невдалий жарт. Закінчилось Богослужіння. Усі діти побігли в хатину на катехизацію. Наталя також попрямувала туди. Коля набрав сміливості, він ще ніколи не просив пробачення у дівчини, до того ж публічно.

Хлопець підійшов до дверей. Постукав. Відкрив двері. Діти звернули увагу на нього. У хатині запанувала тиша. Коля вирішив не гаяти часу та не розтягувати цей процес.

- Пробачте мені, а особливо ти, Наталю. Я обіцяю: виправлюсь. Я подарую тобі, ту бажану квітку Едельвейс.  – Тихим голосом промовив Коля.

У цей час єхидненьким голосочком засміявся  Микита. Коля різко повернув голову в сторону хлопця. Сміх зник.

« Засранець, я тобі покажу.» - Єхидною усмішкою відповів подумки Коля своєму кривднику.

- Звичайно, приєднуйся до нас, - радісно відповіла катехитка Антонія.

- Приєднуйся, - доповнила Наталя.

« Може він зміниться». - Подумала дівчина.

На катихизації Коля був більш уважнішим та зосередженим. Хоча інколи він підступно поглядував на Микиту.

Закінчилась катехизація. Діти розійшлися у різні сторони. Наталя пішла з подружками у бік метро. Туди ж попрямував і Микита. Він обернувся до Колі та промовив:

- Удачі тобі у пошуках гірської квітки Едельвейс. Ти на якій горі збираєшся її шукати? … Ха – ха – ха – ха. – На весь голос засміявся Микита.

Цього Коля витримати не міг. Він підбіг до Микити ззаді і сильним ударом по ногах повалив хлопця на землю. Микита закричав від болю. Коля придушив ногою шию Микити, потім зігнувся і почав бити його кулаками по обличчю.

- Ну що, тепер смішно?

На крик Микити повернулися усі перехожі. Цю жахливу сцену бачила і Наталія. Вона підбігла до хлопців та різко відштовхнула Колю.

- Ти що здурів? Навіщо ти почав бійку? – Прокричала Наталка.

Інші діти також підбігли до місця події. Коля вже не займав хлопця. Микита лежав на землі, з обличчя текла кров. Наталя обернулась до Микити, йому було справді страшно, адже його зухвалі жарти призвели до такої бійки. Дівчина присіла, витягнула з кишені свою хустинку і почала витирати лице хлопця.

Коля обернувся і пішов до дому.

З хатини на крики дітей  та Микити вийшла сестра Антонія, вона зрозуміла що трапилось, винесла з хатини з банок із водою, підбігла до Микити та почала змивати кров з його обличчя.

ЧАСТИНА 6

Коля не хвилювався через бійку, в нього таких бійок за плечима багато було. Але цей вчинок він проектував на реакцію Наталі. Хлопець ставив перед собою питання: «Що робити? Вона мені це ніколи не пробачить. Невже я втрачу її?»

Тим часом Наталя ішла до дому. Вона, справді, була розлючена вчинком Колі, адже він в її очах був все-таки не пропащою людиною.

Наступного дня Коля прокинувся дуже пізно, адже до півночі не міг зімкнути очей. Він не знав: іти на роботу чи ні? Враз хлопець пригадав ту чарівну усмішку Наталі, яку побачив під час  катехитичних занять. І молоде серце знову запалало непідробною любов’ю до дівчини. «Я подарую їй цей Едельвейс! - крикнув до себе хлопець, - вона пробачить мені, і буде моя».

Коля зібрався і пішов на роботу. Працював наполегливо, весь час думаючи про Наталю. Він просто хотів довести усім, що його слова не пусті.

Ось і другий день на роботі. Коля працював безперестанно. Робота вдавалася  хлопцеві, він ставився до неї з радістю. Коля складав гроші на той чарівний Едельвейс, який він бачив у магазині. Пролетіло шість днів.

Нарешті він зібрав потрібну суму грошей та  після роботи попрямував до магазину. Коля забіг у крамницю, миттю зиркнув на те місце, де стояла квітка, але її там не було.

- Вибачте, ви продали штучну квітку Едельвейс, адже її на прилавку немає? – Ввічливим голосом промовив Коля до продавщиці.

- Її щойно купили, он  той хлопчина. – Дівчина показала рукою на хлопця, який проходив з квіткою у руках повз вітрину.

Коля був у розпачі. «Невже я знову не встиг. Невже мені не вдасться здивувати Наталю». - З жалем у серці думав він. « Ні, я досягну своєї мети» - вперто вирішив хлопець.

Коля вибіг з магазину та наздогнав покупця квітки-едельвейс. Це був молодий хлопець років сімнадцяти: стрункий, білявий, гарно вдягнений.

- Привіт! – Сміливо привітався Коля

Юнак повернув голову.

- Привіт!?

- Як життя? Як справи? Як звати тебе?

- Саша.

Коля хотів справити гарне враження та продовжував жваво і впевнено діалог.

- Я б хотів купити у тебе  цю квітку Едельвейс.

- Це неможливо. – Засміявся Саша. – Цю квітку я планую подарувати своїй дівчині. У неї завтра День народження.

- Я куплю в тебе її за більшу ціну, ніж ти придбав у магазині.

- Ні  в якому разі.

- Продай! Сашко, ти розумієш ця квітка для мене більше, ніж життя. Я не можу все розповісти тобі, але ця квітка мені потрібна, як повітря. Продай. Ти зможеш купити на ці гроші щось інше, не менш важливе.

- Можливо, але часу в мене не багато, лише один день. Тому твій варіант не проходить. Прощавай.

- Зачекай. Що полюбляє твоя дівчина, чим захоплюється? – Активно рухаючись за хлопцем,  промовляв Коля.

- Вона захоплюється спортом, а саме футболом. Дивно, правда?

- Тоді, твій подарунок зовсім не логічний. Чи сподобається спортивній дівчині квітка? Її потрібно здивувати. – Наполегливо переконував Коля незнайомця.

- Можливо. – Засумнівався Саша.

«Який сюрприз можна зробити його дівчині?» - швидко думав Коля. Адже від цього залежало чи буде у його руках квітка Едельвейс. Тоді Коля спонтанно, не обдумуючи прокричав:

- Пацан, невже ти не розумієш, що від цієї квітки залежить моя доля, якщо я не подарую її моїй Наталі, вона ніколи більше не повернеться у мій бік. Будь братом, виручи мене.

Саша опустив голову та на мить замислився. Враз він промовив несподівану для Колі фразу.

- Що ти пропонуєш?

Коля, не сподівався так швидко «пробити» незнайомця. Хоча, справді, йому квітка була потрібна понад усе.

- Якщо вона полюбляє футбол, - автоматом промовляв Коля, - то сходи з нею на завтрашній матч вибіркового туру Чемпіонату Європи Україна  - Хорватія. Впевнений квитки, ще всі не продані, крім того, я заплачу тобі за квітку хороші гроші.

У Сашиних очах заблищала іскра.

- Як не дивно, але це – хороший варіант. Продаю. – Твердо мовив Саша.

« Моя взяла » - у думках закричав Коля…

ЧАСТИНА : 7

Неділя. Цього дня Коля був несамовито радісний. « Ура, я подарую їй цю квітку Едельвейс!» - святкував перемогу  хлопець.

Він ішов до церкви з високо піднятою головою.

Служба завершилась… Діти знову побігли на катехізацію до хатини. Коля вирішив не квапитись, а подарувати квітку на одинці, тому на заняття у хатину не пішов, а вирішив почекати закінчення катехизації на дворі. Минула година. Нарешті двері відчинилися, Наталя зі своїми подругами вийшла з хатини. Діти розходились.

Коля пішов слідом за Наталею. Як тільки вона попрощалася з подругами, він підійшов до дівчини. Наталя, побачивши його, вельми розхвилювалась. Вона повернулась спиною до Колі і прискорила рух.

- Зачекай, Наталю. – Вигукнув хлопець.

- Миколо, я розчарувалася в тобі. Я не хочу тебе бачити.

- Я справді змінився. Вислухай мене! – Благав Коля.

- Говори. Тільки швидко. – Гостро відповіла дівчина.

- Наталю, я влаштувався на роботу, працював тяжко, не хуліганив.

- Згадай минулу неділю. Це ти за тиждень змінився?

- Тоді я втратив рівновагу. Але кажу від щирого серця: пробач.

Дівчина нічого не відповіла.

- Прийми від мене цей подарунок.

Коля повільно витягнув штучну квітку з обгортки і простягнув її дівчині. Наталя захвилювалася. Це був Едельвейс. Колись вона несамовито сподобала цю квітку. А зараз вона може доторкнутися до вишукано білих листочків. Так, штучних, але таку красу вона побачила тільки зараз. Інші Едельвейси вона бачила тільки на фото чи то на малюнках. Квітка була, наче жива. П’ять світло - зелених пелюстків виблискували на сонці.

- Це диво!  - Вже лагідним тоном промовила дівчина.

« Щастя, це щастя, мені вдалося здивувати її!» - думав про себе Коля.

- Можливо ти справді змінився? – Промовила Наталя.

- Пробач. Я все робитиму для радості твого серця. – Промовив Коля.

- Добре. – Доволі серйозно відповіла Наталя. – Я тобі пробачаю. Але моє серце ти ще не завоював.

«Ура!» - Подумав хлопець. «Я вже близько.»

- Можна я проведу тебе до дому? – Запитав хлопець.

- Гаразд.

Вони ішли повільно, намагаючись налагодити розмову. Ось і будинок, де проживала Наталія.

- Може зайдеш? Я познайомлю тебе зі своїми батьками. – Запропонувала Наталя.

Цього Коля не сподівався почути. Його серце святкувало перемогу.

- З радістю. – Відповів Коля.

ЧАСТИНА : 8

Дзвінок у двері. Невелика пауза і на порозі з’явилась невеликого росту жіночка. Вона трохи здивувалася, адже не сподівалась побачити дочку з незнайомим їй хлопцем, тим паче без попередження.

- Привіт, мамо, це Коля. Мій друг, точніше знайомий. Вибач, що не попередила про несподіваний візит. Боялась, що ти будеш проти. А це моя матуся Оксана Петрівна. – Промовила Наталя до Миколи, цілуючи у щічку свою матір.

- Заходьте! – Усміхаючись, запрошувала дітей всередину квартири Оксана Петрівна.

Хлопець з дівчиною пройшли у кімнату.

- Я познайомлю тебе ще з татом. Його звати Роман Васильович. Він у мене найкращий. Якось я розбила дуже дорогий сервіз, але він мене не сварив, навпаки, підтримав. Ми разом пішли і купили новий. Хоча інколи він буває сердитий, коли на роботі щось не так. Я його дуже люблю. Він завжди допоможе, підтримає, розрадить.

Якраз в цю мить у кімнату ввійшов повний пузатий чоловік. Він суворо глянув на Колю. Цей погляд Коля десь бачив, але йому було не до того. Він нарешті помирився з Наталею.

- Привіт, тату, - це мій друг Коля.

- Привіт, донечко. Здоров був Колю. – Весело промовив Роман Васильович.

Батькові здалось, що він десь бачив Колю.

- Як справи, Миколо, чим займаєшся?

- Нічого особливого. Працюю на складі світильників, коли є вільний час.

- Де живеш? Чим захоплюєшся? – Випитував батько.

- Живу неподалік Троєщенського базару.

- О, та ж там працює мій батько. – Промовила Наталя.

- Так-так, справді. – Усміхався Роман Васильович.

Наталі здалося, що вони знайшли спільну мову. А Колі щось не подобалось у цьому чоловікові.

Враз задзвенів телефон. Це телефонували до Колі, він витягнув його. Батько Наталі різко глянув на телефон та дивно, якось зухвало усміхнувся.

- Привіт мамо.

- Де ти, сину? – Лунало в іншій стороні.

- Я скоро буду не переживай. Бувай.

- Бувай.

- Це мама дзвонила. – Пояснив хлопець.

Роман Васильович швидко підбіг до хлопця і зловив його за руку.

- Ну що злодію піймався?

- Тату, що ти робиш? – Викрикнула Наталя.

Коля одразу згадав цього чоловіка, і той день, і ту гонитву за ним.

- Де телефон взяв? Га? Я тебе добре запам’ятав, злодію. Правда завжди своє покаже. Ану швидко телефон віддавай.

Коля почервонів.

Наталя була розгублена. Коля розчарований, адже саме в цю мить він зрозумів, що його мрії прийшов кінець.

Господар дому  вихопив телефон з рук хлопця.

- Злодій, злодій! – Міцно стиснувши руку Колі, кричав розлючений чоловік…

Наталя стояла розчарована. Коля ладен був провалитись крізь землю.

- Іди геть з мого дому, я не хочу, щоб ти був в моїй квартирі. І щоб я тебе і близько тут не бачила. – З гіркотою у серці промовила дівчина.

Батько Наталі штовхнув хлопця у спину. Хлопець поплентався сходами вниз…

ЧАСТИНА : 8

- Ура, батьку, я їду у Карпати, церква організовує цю поїздку, - радісно прокричала Наталя, - ми їдемо у Заріччя. Впевнена – буде круто.

- Я радий за тебе. Ти заслужила цю поїздку. До речі, як там твій знайомий, любитель поцупити чуже.

- Тату, я ж не знала, що він здатен творити такі речі?

- Будь обережна з ним. Знаєш, я пробачаю йому цей гріх. Нехай живе з миром.

…Коля сумував. Свій гнів, образу, злість, що не вдалось йому завоювати серце Наталі, він виплескував на роботі. Він наполегливо працював і вирішив не покидати її. Хлопець заощадив  вже біля 2000 тисяч гривень.

Якось однієї неділі він вирішив піти до церкви, щоб хоч здалека побачити Наталю. На диво, її в церкві не було. Хлопець довідався, що вчора діти з громади поїхали у Карпати, у село Заріччя. Туди поїхала і Наталя.

Несподівано він пройнявся думкою: « Я поїду у Заріччя, знайду справжню квітку Едельвейс та подарую її Наталі. Тоді, можливо, вона і змінить думку про мене».

Після Богослужіння його мама подарувала Колі мобільний телефон. Хлопець зрадів. Він попросив у мами дозволу поїхати на кілька днів у Львів, на екскурсію. На цю вимушену брехню хлопець пішов свідомо, адже розумів, що у Карпати мати не відпустить його самого.

Дома він склав рюкзак з речами, взяв зароблені гроші, мобільний телефон і вирушив у дорогу.

Ось і вокзал. Коля швидко метнувся до каси.

- Чи міг би я купити білет на сьогоднішній рейс Київ – Івано – Франківськ?

- Вибачте, квитки у Івано - Франківськ є тільки на наступний тиждень.

- Блін, - крикнув хлопець, - що робити?

Він відійшов від каси.

- Через десять хвилин відправляється поїзд Київ – Івано – Франківськ, – лунало по гучномовцю, - номер поїзда 165, колія 7.

Коля, довго не думаючи, побіг на сьому колію. Він прагнув пробратись у поїзд. Але як?

- Я проводжаючий, - різко мовив хлопець до провідника поїзда, - дозвольте ввійти.

- Тільки швидко, поїзд відправляється через 7 хвилин.

- Так, так, я швидко.

«Ура, я в поїзді» - Схвильовано подумав він.

Поїзд зрушив з місця, а Коля  вже був у іншому вагоні. Поки перевіряли квитки у пасажирів, Коля непримітно стояв у тамбурі. Сутеніло, більшість людей лягало спати. Коля увійшов у вагон-плацкарт та непомітно заліз на третю поличку.

Ось - Івано – Франківськ. А там уже і Заріччя…

ЧАСТИНА : 9

Коля легко добрався до Заріччя. Він винайняв житло у однієї жительки цього села. Заплатив за 10 днів перебування лише 500 гривень. Сюди входило і харчування. Хлопець вияснив усе про релігійний табір, де перебувала Наталя. Він вирішив деякий час не потрапляти в поле зору дівчини, адже у нього була чітка мета. Він хотів приємно здивувати  Наталю, тому вирішив зробити їй сюрприз, несподівано подарувавти справжній Едельвейс.

У цей же день Коля вирушив на пошуки тієї квітки.

Він ішов невеликою поляною та зустрів пастуха.

- Добрий день!

- Добрий, добрий. – Відповів пастух.

- Ви б не підказали мені, на яких з цих гір можна знайти Едельвейс?

- О-о-о! Тобі потрібна гора Близниця. Тільки там росте Едельвейс.

- Так? А далеко ця Близниця?

- Та ні! Ось там!

Пастух показав палець в сторону пишної, високої гори, яка розташувалася близько десяти кілометрів від місця їхньої зустрічі.

- Дуже дякую. Нічо собі близько…

- Тільки запам’ятай - квітка росте на вершині гори! Сумніваюсь, що ти її знайдеш. Це складно для тебе! – Спокійно промовив пастух.

- Можливо, це, справді, складно, але я ніколи не здаюсь.

Коля щиро усміхнуся. Він згадав наскільки змінилось його життя відтоді, коли з’явилася Наталя у його житті.

Він вирушив у довгу, складну дорогу.

Хлопець почав підніматися стрімкою горою. Це був ранок. Коля розумів, що його  подорож може дещо затягнутись, то ж  взяв з собою спальний мішок.

Кожний крок він ступав з усмішкою, адже цей шлях наближав його до омріяної квітки. Таким радісним ходом Коля пройшов близько кілометрів зо два, а потім почалися труднощі. Хлопець втомився, піт почав з’являтися на його обличчі. Він несподівано упав, поранив ногу. Іти ставало складніше і складніше. Коля б давно повернув назад, але перед його очима з’являлася Наталя, яка додавала йому неймовірної сили. В один момент  Коля знесилився.

«Перепочину, - подумав він, - потім піду знов».

Він знесилений ліг на гірський мох. Пролежав декілька хвилин, відчувши приплив сил, піднявся на ноги та одразу ж вирушив далі. Пройшла година, дві, три. Він вичерпав майже увесь запас води, який у нього був. А пити хотілось все більше і більше.

Зненацька Коля почув дивні звуки. Що це? Вони лунали спокійно, і загрози ніякої не несли. Хлопець з певною недовірою пішов у ту сторону звідки лунали звуки. Його здивуванню не було меж, адже відчуття справдились - це був гірський струмочок.

На обличчі хлопчини з’явилася усмішка. Коля підбіг до гірського  потічка і вмочив свої губи в холодну воду. Він заповнив пусті пластикові пляшки водою та вирушив далі у путь.

Пройшла ще година, за нею наступна, потім і третя. Хлопець знесилився. Він не очікував настільки довгої та складної подорожі. «Правду казав пастух, що дорога буде занадто складною для мене» - подумав Коля.

Гора ставала все стрімкішою і стрімкішою. Інколи Колі доводилось просто лізти на гору. Тільки де-не-де шлях був легшим. Коли хлопець подолав підйом, він вийшов на тиху, красиву, дивовижну поляну. На декілька секунд Колі здалося, що це пік гори, що ось-ось він побачить ту прекрасну квітку Едельвейс. Але з-за цієї поляни він побачив продовження гори. Юнак ліг на м’яку травицю. І тільки зараз хлопець зміг побачити, яку відстань він подолав. Коля пройшов більшу половину гори. Поглянув у небо. Такого заходу сонця він ще не бачив. Це було прекрасно. Це було дивовижно. Небо - оранжевого кольору, хмари низько-низько, над головою.

«Далі я вже не піду. Скоро буде темніти. Краще переночую тут на цій поляні, а з ранку піду далі, - подумав хлопець».

Він витягнув свій спальний мішок і ліг.

ЧАСТИНА : 10

Ранок. Коля прокинувся. Дивна переміна відбулася за ніч. Сірі хмари нависли над головою хлопця

«Треба іти швидше, - подумав хлопець, - скоро і гроза почнеться».

Він хутко зібрався і вирушив у дорогу. Юнак знав, що залишилось пройти зовсім не багато. Ще трохи, і він знайде ту квітку Едельвейс. Його прогнози збулися за декілька хвилин. Почалась сильна гроза. Дощ просто бив у спину. Дорога стала слизькою. Він падав і падав, але зупинитися не хотів.

«Я зроблю це, я зумію подолати труднощі». – Повторяв про себе Коля.

Дощ не переставав падати, лив мов із відра. Слизько. Болото. Він щокроку падав, але піднімався і йшов далі. На диво, ця стихія не лякала хлопця.

Посилився вітер. Коля випадково послизнувся, впав і покотився вниз. Тільки дерево об яке він вдарився зупинило його. У хлопця вже не було сил піднятись з землі…

ЧАСТИНА : 11

Коля прокинувся. Він нічого не пам’ятав: що з ним трапилось, чого він лежить під деревом. Тільки короткі уривки пам’яті нагадували йому про вчорашнє. Так вчорашнє, бо сьогодні світило сонце. Вже два дні він піднімався на гору.

Коля відчував сильний головний біль. Спина та ліва нога несамовито боліли. Але це не зупиняло його. Хлопець піднявся та вирішив іти далі на маківку гори, адже до вершечка Близниці залишилось зовсім небагато .

Враз він побачив у далині щось яскраво – біле. «Це квітка?!.. Я знайшов її» - Радісно викрикнув він.

Хлопець прискорив ходу. І чим ближче він підходив до квітки, тим яскравіше він бачив її красу. Коля здивувався, адже до маківки гори ще було далеко. «Невже це Едельвейс? І як взагалі квітка витримала таку несамовито люту вчорашню погоду?» - Запитав він себе…

Коля акуратно викопав квітку з землі… І почав спускатися вниз.

Дорога вниз була легкою.

Хлопець спустився до підніжжя гори за дві години, а піднімався, наче цілу вічність.

«Я це зробив… Я домігся свого… Наталя пробачить мені… Так…» - Промовляв радісно до себе хлопець.

Дорогою назад хлопець зустрів того ж пастуха, з яким спілкувався декілька днів тому. Чоловік зустрів юнака з широко відкритими очима. Він не вірив у те, що бачив. Коля ніс у руках квітку.

«День добрий, дядьку» - привітався Коля.

Пастух відкрив рот і нічого у відповідь не промовив…

Хлопець одразу ж попрямував до літнього будинку, де проживала, разом з іншими дітьми, Наталя. Він ішов через міст, а потім повз швидку, гірську річку. Коли Коля минав малий, але достатньо небезпечний водоспад, побачив скупчення дітей, які голосили та кричали. Він зацікавився подією і підбіг подивитися, що трапилось. На його очах потопав хлопчина років шести.

Ніхто не наважився стрибнути у воду. Враз Наталка пірнула у водоспад. Вона намагалась витягнути потопаючого, але їй нічого не вдавалося. Коля поставив квітку на березі ріки та миттю пірнув у воду. Він плив глибше, і глибше і враз схопив за чуба шестилітнього хлопчину та намагався витягнути його на берег. Коля падав з сил. В одну мить він почув дотик руки. Це була Наталя, вона з усіх сил намагалась допомогти йому. І ось, наче великий фонтан, з води випірнуло троє схвильованих дітей...

Діти оточили врятованого хлопчину та Наталю. Коля ж відійшов у бік, взяв до рук квітку Едельвейс та підійшов до Наталі. Він простягнув квітку дівчині, яку несамовито кохав.

Наталка була вражена. Вона ніколи не могла повірити, що зможе коли-небудь побачити та понюхати Едельвейс. Вона легко притулила квітку до обличчя та почула солодкий запах, який випромінювала квітка Едельвейс. Наталя приємно усміхнулась, глянула в очі хлопця, ступила крок вперед та обняла його…

Олег Качур? Спеціально для «Оранти»