Середа, 01 вересня 2010, 21:31

“Спочатку Служба Божа – потім все інше”

с. Стефанія

Віднова Ізраїлю [Іс. 44: 3–4]: “Бо я виллю воду на спраглу землю, потоки вод на сушу. Я виллю мій дух на твоїх потомків, моє благословення на твоїх нащадків. Вони ростимуть, наче трава над водою, наче верби над річками.”

Готувалися ще з зими. Хотіли поїхати до с. Стефанії на Різдво колядувати. Проте було надто зимно і вирішили поїздку відкласти. Потім хтось запропонував зробити літній катехитичний табір у сестри в монастирі. Так і вирішили. 30 травня всі визначились хто в який табір їде, коли їдемо в Заліщики, що нам треба, о. Ігор виділив нам кошти на харчування. За тиждень склали  план табору, меню, забрали в залізничній касі останні білети і попрощалися... до від’їзду.

“Продовжується посадка на поїзд № 627 “Київ-Чернівці”. Поїзд знаходиться на восьмій платформі”. Раптом без оголошення закінчення посадки: “Поїзд відправляється. Щасливої дороги!” душа в п’ятах. Проте поїзд перестояв 10 хвилин і всі, хто спізнився, змогли зайняти свої місця.

За вечерею переглянули меню: вирішили готувати простіше, і склали список продуктів і план дій на 1-й день.

Щоденник табору

10 липня

По прибутті задзвонили сестрі, що ми приїхали і маємо намір сходити по продукти, і куди нам іти? На що сестра Стефанія відповіла, що спочатку Служба Божа, а потім все інше, а сніданок вже чекає. Отак і надалі ми мусили вибирати між своєю волею і Божою волею. Сестра Стефанія зустріла нас на вокзалі, провела до монастиря та отець Онуфрій відправив нам Святу Літургію. Опісля ми разом поснідали. Отець справжній поліглот: знає українську, польську, церковнослов’янську, англійську, німецьку та єврейську мови. Всюди він служить крім російської церкви.

Після сніданку ми розійшлися: с. Стефанія, Христина та Ярослав пішли по продукти (ми якраз приїхали в базарний день), сестра показала їм всі стратегічні об’єкти, вони купили білети на автобус, бо всі після табору їхали додому; Оксана, Аня та Леся (рідна сестра Стефанії) впорядковували газон. Леся косила косаркою, дівчата скубли межу. Разом чергували на кухні, Леся нам все допомагала, підказувала. Зготували борщ на неділю, щоб настоявся.

По обіді пололи город, провели Оксану додому. Служили вечірню, читали вервичку до блаженної Йосафати. Леся зготувала нам книглі (палюшки, пальчики чи ліниві вареники з картоплі). Вечеряли, жартували, спілкувалися: “Вперше бачу чергу мити посуд” і таке інше. Загалом вразила осяйна чистота: всі страви в холодильнику, щоб мурахи не наповзали; посуд помили, витерли рушником, поставили в шафу; руки-посуд помив, умився – все витирається насухо, бо близько вода, щоб сирість і пліснява не заводилися. Познайомилися з павучком, який вподобав місце при вході – сестра його змітає, а за ніч знову павутинка.

11 липня

Літургія в церкві Покрови Богородиці. Виставлення мощей цілителя Пантелеймона. Отець Ігор Сендзюк (має п’ятеро дітей) приймає вітання всієї церкви з днем народження і їде на духовний вечір до Чорткова. Хто нездужає і не може прийти слухали Службу Божу по місцевому радіо. А мощі передала православна церква на місяць. Чергування на кухні. Ділення Словом Божим. По обіді екскурсія по Заліщиках.

Екскурсія розпочалася з відвідин стареньких сестер Софії та Оленки. Сестра Софія пече просфору для церкви. Прямуємо до Нижнього парку. Оминувши лікарню, капличку Діви Марії виходимо на Дністер та розуміємо, що пікніка не буде: вода потроху спадає, проте каламутна і несе гілля, берега нема, набережна в намулі. Ми не розгубилися і провели фото сесію. Трохи походивши по місту, сідаємо в автобус та прямуємо до Верхнього парку, де зайшли до церкви Різдва Богородиці, яку розписують майстри з Коломиї. Класичний (європейський) живопис. Нам розказав старенький охоронець про диво Боже: “Оце ледь ходжу з паличкою, а тут без неї обходжуся – Господь сили дає служити.” Побавились з потішним песиком, погуляли парком, надивились на другий берег і Дністер з оглядового майданчика. А до води ой далеко! Дорогою назад с. Стефанія показала нам зблизька чоловічий православний монастир. Дивитися знизу до гори, здається, що монастир не на скелі, а у скелі.

Швидко повечеряли, відслужили вечірню з літією, вшанували мощі цілителя Пантелеймона і швиденько до ліжка, бо вирішили хати в Чортків на свято, а вставати рано. Сумніви докоряли цілий день, проте Леся нас розважила: “Хочете матеріальне – ідіть на пікнік, а хочете духовне – їдьте на свято.”

12 липня

Вранішній автобус “Городенка-Тернопіль” доправив нас до Чорткова. Мали цілу годину вільного часу щоб огледітися. Виявилось, що приїхали разом на три свята: Петра і Павла, день міста та 10 років Бучацької єпархії. Катедральний собор Петра і Павла високий, має мозаїку на склі над входом до храму і високу вежу-дзвінницю. Був сам Блаженнійший Любомир Гузар, вісім владик, один з них, екзарх з Німеччини, мав іменини (його ім’я Петро), багато отців, багато гостей, місцева влада, охоронці правопорядку, телебачення. Після служби всі всіх вітали, а хор співав “Многая літа”. Освятили воду, запросили всіх присутніх на гостину.

До сестер ми поверталися вп’ятьох. По приїзді продегустували смачнючий квас. На нас вже чекала перекуска: “Хто не встиг на обід? Сідаємо їсти!” Після обіду розділилися: хто чергував на кухні, хто зробив екскурсію наново прибулим Ірі і Володі, хто пішов до Ані на майстер клас з петриківського розпису. Сестра Стефанія запросила місцеву молодь – прийшли п’ятеро. Двоє проявили себе як художники. Іринка отримала котячого пензлика. Потому була вечірня та перекуска. Ділилися враженнями про свято у соборі, про день, що минув, трохи згадували минуле.

13 липня

Сьогодні день від’їзду. Спочатку Служба Божа, як в перший день, а потім все інше. Сьогодні готувала Леся, ми допомагали. Після сніданку мали заняття із сестрою по вечірні та утрені. Виявляється треба знати церковний календар та що за чим іде, а щоб засвоїти – треба рік день в день служити, запам’ятати вісім гласів. А там ще є подібні. Їх користають ті, хто має музичний слух та навчився. В основному використовуються 4, 6 та 8 гласи.

Ледь встигли до краєзнавчого музею. Нам провели екскурсію практично в обідню перерву, ми придбали їх перший журнал, два примірники подарували сестрам. До обіду вже були готові бутерброди в дорогу. По обіді всі роз’їжджалися: Христина і Володя, потім Ірина, Ярослав. До сестри в гості зайшла молодь, дівчата тільки приїхали з табору, розповідали про відпочинок, дивилися мальовки з петриківського розпису.

Востаннє зібралися у капличці, запалили лампадку, поклали часточку ладану (такий у сестер порядок), помолилися за всіх нас, за жертводавців, за хворих, за подорожніх. Потім була особиста молитва та роздумування над Словом Божим. Після перекуски сестри посадили мене на поїзд – так закінчився молодіжний табір.

Вранці мене зустрічав Сергій з Обнови, забрав передачу з дому: “Тебе додому завести? – Ні, я на службу. – Та ви всі змовилися чи що це з вами?! – Сестра казала, – спочатку служба – потім все інше. – Так. Ясно з вами.”

Матеріал Ганни Шостак, фото Ярослава Павлюка, «Оранти»