Середа, 11 серпня 2010, 17:56

Поки в столиці від надмірної спеки вже листопадять каштани, у Карпатах можна радіти буйству соковитої зелені і свіжій прохолоді, особливо після грози. Другу половину нашого таборового часу не оминули традиційні серпневі дощі, але як співав колись на Сихові папа Іван Павло: «Дощик паде, діти ростуть».

Дощем здобували гору Маковицю, що поруч. Дуже символічно, що на горі стоїть високий хрест – символ перемоги – тих, що дійшли до вершини, переповнювали саме відчуття перемоги і радості. А ще й коли гора була у густій хмарі, так що на кілька метрів уже не було видно нічого і дощ падав нижче, то зовсім янголятами чулися.

Дощем поверталися із сонячної екскурсії у Верховину. Дорогою туди відвідали Ворохту із її трамплінами, музей Івана Франка у Криворівні, де він довгий час проживав, та погостювали у пана Кумлика – людини-оркестру, людини-скарбнички свого краю, але про нього окрема історія. Бачили Говерлу з Піпіваном і, звичайно, потішили себе шопінгом по карпатський сувенірах.

А дощі тут різні – може бути короткий хвилинний дощик, а може й цілу ніч лити так, що на ранок не впізнаєш вчорашнього чистого Прута – натомість розлита глинястого кольору бурхлива річка. Вона тече майже під вікнами монастиря, так що вже звикли засинати під її шум.

Дощиком ходили до сусіднього храму Іллі. Це красива дерев’яна церква, що за свою коротку історію вже пережила багато випробувань – від музею атеїзму до центру паломництва Прикарпаття. У церкві служать монахи студитського уставу, навіть в радянські часи братам вдавалося укріплювати силу духу вірних, через працю і власним життям вони катехизували дітей у заборонені часи, творили чуда молитвою. То не дивно, що тепер сюди з’їжджаються люди з усіх куточків не лише України, але й світу – помолитися, зцілитися, вшанувати пам’ять отців, що вже відійшли у інший світ, особливо о. Мирона та о. Порфирія. Нам пощастило побувати на храмовому святі  - минулого понеділка свята церква згадувала пророка Іллю і тут, у Дорі, була підготовлена ціла програма святкувань із святковими Богослужіннями, походом із свічками та нічними чуваннями.

Впродовж усього табору дітки окрім навчання та відпочинку під керівництвом п. Надії Кучерявої підготували справжній концерт, тож вчора сестри монастиря Св. Вікентія були нашими вдячними глядачами. Незважаючи на цілий сонячний день, саме на початок виступу найменшеньких почав знову накрапати дощик, але видно милі Богу були дитячі голосочки і цвіт дитячих вишиванок, то й хмара так швидко відійшла як і налетіла – чи не чудо?

Одинадцять днів важко вмістити у кілька рядочків. Ми ще бачили чудовий водоспад, вольєри із справжніми оленями та кабанами і скали Олекси Довбуша, купалися і збирали квіти, переглядали фільм про Мати Терезу, відвідували церкву Петра і Павла та музей о. Ярослава Свищука, зустрічалися із старшою молоддю табору Сарепти-2010 у Дорі, що розмістився в живописному місці поруч. Ну, і годі вже казати про красу гір, оспівану в піснях, де ми мали велику ласку це все споглядати. Впевнена, дітки по поверненню додому, ще довго ділитимуться враженнями про описане і що тут не згадала, про нових друзів і свої пригоди, і з нетерпінням чекатимуть нової зустрічі одне з одним вже на рідній парафії у Києві.

А зараз пакуємо валізки і просимо про молитву за щасливу дорогу додому.

Світлана Заяць, катехит, вихователь табору, спеціально для «Оранти»